9. Методи, техніки і технології, які використовуються в управлінні персоналом.

Система методів управління персоналом на підприємствах і фірмах - це сукупність економічних, організаційно-технічних, організаційно-розпорядницьких, адміністративних і соціально-психологічних методів, спрямованих на забезпечення підприємства або фірми кадрами необхідної кваліфікації і їхнє ефективне використання. о економічних методів відносяться прогнозування й планування роботи з кадрами, розрахунок балансу робочих місць і трудових ресурсів, визначення основної й додаткової потреб у кадрах і джерел її забезпечення. Організаційно-технічні методи спрямовані на зниження трудомісткості, ріст продуктивності праці, поліпшення використання робочого часу, скорочення частки використання ручної праці й вивільнення працівників, зайнятих ручною працею. організаційно-розпорядницькі методи являють собою різні засоби впливу на працівників і ґрунтуються на використанні встановлених організаційних зв'язків, правових положень і норм (наприклад, на правилах внутрішнього трудового розпорядку, положеннях про порядок проведення атестації або вивільнення працівників, інструкціях про порядок ведення обліку й зберігання трудових книжок робітників та службовців і т.д.). До адміністративних методів ставляться підбор, розміщення, атестація й просування кадрів; розробка й впровадження стандартів якості роботи, положень і посадових інструкцій, техніко-економічних нормативів; накази, вказівки, розпорядження адміністрації; інструктування й контроль виконання. Соціально-психологічні методи управління персоналом являють собою конкретні прийоми й способи впливу на процес формування й розвитку трудового колективу й окремих працівників. Вони підрозділяються на соціальні й психологічні. Перші з них покликані впливати на весь колектив (соціальний розвиток, створення оптимального соціально-психологічного клімату й т.д.), а другі - на окремих працівників (методи психологічного відбору, вивчення й оцінки кадрів і т.д.). Технологія роботи служби управління персоналом – система здійснюваних дій, операцій і процедур незалежно від виду діяльності.

9. Поняття соціальної та фахової компетентності.

соціальна компетентність: передбачає наявність комунікаційних і інтеграційних здібностей, уміння підтримувати відносини, впливати, домагатися свого, правильно сприймати та інтерпретувати чужі думки, висловлювати до них відношення, вести бесіди і т. д. Соціальна компетентність характеризує інтеракційні здатності працівника, культуру ділового спілкування як по вертикалі «керівник — підлеглий», так і по горизонталі — «працівники одного рівня», а також клієнти підприємства. Соціальна компетентність містить: знання етики ділового спілкування; уміння запобігати і відносно безболісно вирішувати конфлікти; уміння швидко і правильно передавати інформацію; уміння налагоджувати комунікації; уміння давати ясні і чіткі завдання і відповідно мотивувати робітників; уміння тактовно вказувати на недоліки, коректно робити зауваження, викликати довіру і т. п. Під фаховою компетентністю розуміють готовність до виконання фахово спрямованої діяльності та спроможність суб’єкта діяльності до виконання повсякденних фахових обов’язків. Фахову компетентність можна розглядати як основний критерій відповідності суб’єкта вимогам сукупної праці. Сукупними показниками фахової компетенції є певний рівень знань, умінь та навичок фахової свідомості, а також індивідуально-психологічні особливості суб’єкта діяльності.