Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
готовие ответи управл.персоналом.docx
Скачиваний:
10
Добавлен:
16.08.2019
Размер:
84.03 Кб
Скачать
  1. Людський фактор як основний компонент продуктивних сил.

Керівники кінця ХХ сторіччя все частіше говорять про те, що ключем до оволодіння мистецтвом організаційних змін лежить у ефективному використанні людських ресурсів. Але реальне життя демонструє велику прірву, яка розділяє потенціал співробітників і ступінь його використання фірмою. Для уникнення такої ситуації і для того, аби максимально використовувати потенціал робітників компанії, керівники повинні враховувати питання, пов‘язані з управлінням персоналу на етапі розробки планів розвитку фірми, тобто людський фактор і управління персоналом повинно стати частиною організаційної стратегії. Сучасна кадрова політика, як невід‘ємна частина управління є визначальною для фірм, бо люди є невичерпним джерелом конкурентних переваг. Тому кадрова політика повинна враховувати характер розвитку працівників, зміни у стилі їхнього життя, допомагати постійному удосконаленню професійного рівня і індивідуальних можливостей кожного робітника. Люди – це найцінніший ресурс фірми. А управління цим ресурсом є обов‘язком менеджменту. Благо почуття компаній створюється саме на увазі керівництва до цього фактора. Управління “людськими ресурсами” змінюється: від простого оперативного вирішення проблем воно переходить до визначення майбутніх потреб людей і розвитку їхнього потенціалу.

  1. Генерація парадигм кадрової роботи в менеджменті економічно розвинених країн.

Враховуючи, що традиційний менеджмент, як механізм впливу на свідомість людей у різних його моделях, формах, системах вичерпав себе, оскільки не сприяє розв'язанню загальнопланетарних проблем розвитку цивілізації, виникла об'єктивна необхідність сформулювати парадигму менеджменту XXI століття - менеджменту творчості, сутність якого: по-перше - протистояння процесам саморуйнації людської особистості і руйнівним тенденціям зовнішнього середовища; по-друге - створення умов для гармонізації відкритих саморегулівних систем: людини, організації, суспільства і т. д.; по-третє - створення умов для реалізації творчого потенціалу кожної людини (незалежно від рівня її свідомості) заради виявлення вектора його відбиття у творчій вільній праці; по-четверте - формування і впровадження механізму управління творчістю на всіх рівнях для будь-якої відкритої системи. Основними характеристиками новітньої парадигми управління виступають: поєднання державного адміністрування та громадського управління; розвиток демократичних засад та врахування громадської думки при виробленні державної політики; співвіднесення громадських та особистісних, загальнодержавних та місцевих інтересів; об'єктивність, загальнодоступність, повнота і оперативність інформації; раціональна організація апарату управління; планування та прогнозування розвитку; проведення кадрової політики в органах державного управління за принципами професіоналізму; гарантія законності та контроль виконання та дотримання законів. Про ефективність новітньої парадигми управління можемо судити з досвіду держав, зокрема європейських, які застосували сучасні моделі управління. Зразком такого підходу до державного управління є досвід адміністративно управлінського реформування Франції. У Великобританії відбулося становлення моделі державного управління, зорієнтованої на ефективність ділових процесів, ідею розмежування політики й практики, примноження виробничих показників. Всередині державної влади відбувся зсув до парадигми договірних відносин.