3. Порядок оподаткування операцій з рухомим та нерухомим майном

Питання щодо порядку оподаткування операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого та рухомого майна, а також особливостей оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав, регулюються статтями 172-174 Податкового кодексу України.

3.1. Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна

Відповідно до п. 1 ст. 181 Цивільного кодексу до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Фізичний статус нерухомості об'єкта (речі) може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Майже аналогічно наведеному вище є визначення нерухомого майна у п. З Постанови КМУ від 10.09.2003 №1440 «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», де нерухоме майно трактується як земельна ділянка без поліпшень або земельна ділянка з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов'язані, будівлі, споруди, їх частини, а також інше ..: майно, що відповідно до законодавства належить до нерухомого майна.

Наведені норми нормативно-правових актів тісно пов'язані між собою, але відрізняються степенем деталізації нерухомого майна. Проте для цілей оподаткування доходу фізичних осіб доцільно розділяти нерухомість на житлову та нежитлову. Так, об'єкти житлової нерухомості згідно з Податковим кодексом України - це будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки, такі типи об'єктів житлової нерухомості, а саме:

а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Розрізняють житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості;

б) житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;

в) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;

г) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного проживання;

ґ) котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою;

д) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, у якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів;

е) садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який у питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків;

є) дачний будинок - житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку;

Нежитлові приміщення як об'єкти продажу (обміну) слід розглядати як інші об'єкти нерухомості, відмінні від житлових.

Згідно з положеннями Податкового кодексу дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст. 121 Земельного кодексу залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Згідно з п. З статті 116 Земельного кодексу безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок унаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам із земель державної або комунальної власності є такими:

а) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га;

б) для ведення садівництва - не більше 0,12 га;

в) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 га, в селищах - не більше 0,15 га, в містах - не більше 0,10 га;

г) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 г;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 га.

Враховуючи наведене, до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума доходу, отриманого платником податку внаслідок продажу (обміну) земельних ділянок, що безпосередньо отримані ним у власність у процесі приватизації із земель державної або комунальної власності, права власності на які посвідчено державними актами, зареєстрованими відповідно до чинного законодавства.

Однак дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну на інший) протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, а саме: житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, та господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки та інших об'єктів нерухомості, підлягає оподаткуванню за ставкою 5 % бази оподаткування. У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об'єкта незавершеного будівництва.

У чинному законодавстві не закріплено єдиного визначення поняття «об'єкт незавершеного будівництва». Ст. 1 Закону України від 05.06.2003 № 898-ІУ «Про іпотеку» трактує об'єкт незавершеного будівництва як об'єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію.

Відповідно до ст. ст. 179, 181 Цивільного кодексу річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Оскільки до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, то об'єкт, будівництво якого вже розпочате і є будь-який матеріальний результат (наприклад, фундамент), є нерухомим майном. Таким чином, об'єкт незавершеного будівництва, згідно з Податковим кодексом, трактується як об'єкт нежитлової нерухомості.

Кількість продажу об'єктів нерухомого майна в податковому році перевіряється нотаріусами за даними Державного реєстру правочинів. Пошук здійснюється за реєстраційним номером облікової картки платника податку у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів — продавця, а у разі його відсутності — за прізвищем, ім'ям, по батькові (за наявності) продавця. У разі відсутності інформації про кількість таких продажів платник податку - продавець підтверджує черговість продажу майна у заяві, наданій нотаріусу.

Дохід від продажу об'єкта нерухомості визначається виходячи із ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого майна, яка міститься у Витягах з реєстру прав власності на нерухоме майно (довідках-характеристиках), які видаються бюро технічної інвентаризації. Оцінка ґрунтується на засадах національних стандартів оцінки майна та відповідно до вимог нормативно-правових актів з оцінки майна.

Питання визначення оціночної вартості нерухомого майна, відмінного від землі, остаточно не врегульоване на законодавчому рівні, тому регулюється такими нормативними актами, а саме: Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений Постановою КМУ від 10.09.2003 № 1440, Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою КМУ від 28.10.2004 № 1442, «Методика оцінки майна», затверджена постановою КМУ від 10.12.2003 № 1891.

Під час здійснення цивільно-правових угод щодо земельних ділянок використовується експертна грошова оцінка. Згідно з п. 4 ст. 201 Земельного кодексу експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок з метою визначення вартості об'єкта оцінки. Порядок її проведення визначається Законом України від 11.12.2003 р. № 1378-ІУ «Про оцінку земель», Методикою експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою КМУ від 11.10.2002 № 1531 та Порядком проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 09.01.2003 р. № 2.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно зі ст. 55 Закону України від 02.09.93 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат» нотаріальне посвідчення правочинів щодо відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцем знаходження (реєстрації) цього майна або за місцем знаходження (реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину. І

Сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, що продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни. Якщо стороною договору купівлі-продажу, міни об'єкта нерухомого майна є юридична особа чи фізична особа-підприємець, така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу (обміну).

Копії платіжних документів про перерахування податку додаються до примірників посвідчених договорів. Оригінал квитанції «погашається» нотаріусом шляхом поставлення па ній відбитку своєї печатки та підпису. У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій вкачується сума перерахованого податку, дата та номер платіжного документа.

Згідно з п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою КМУ від 26.05.2004 р. № 671 (671-2004-п), державній реєстрації підлягають правочини, зокрема, договір купівлі-продажу, міни, земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Також нотаріус щокварталу подає до органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку.

У разі невчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу, міни об'єкта нерухомості, за яким сплачено податок, платник податку має право на повернення надміру сплаченої суми податку на підставі податкової декларації, поданої в установленому порядку, та підтверджених документів про фактичну сплату податку.

Дохід від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості (об'єктів незавершеного будівництва), які здійснюються фізичними особами-нерезидентами, оподатковуються в порядку оподаткування таких доходів для резидентів, при цьому ставка податку становить 15 %. Якщо загальна сума, отриманих нерезидентом-платником податку у звітному податковому місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 % суми перевищення.

Таким чином, порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна має певні особливості залежно від кількості продаж цих об'єктів протягом звітного податкового року, статусу резидента чи нерезидента в особи, що здійснює дані операції, а також в частині визначення сторін договору (юридична чи фізична особа).

3.2. Порядок оподаткування операцій з продажу або обміну об'єктів рухомого майна

У Податковому кодексі чітко не визначено, що належить до об'єктів рухомого майна, однак це міститься в інших нормативно-правових документах. Так, згідно із Законом України від 18.11.2003 р. № 1255-IV «рухоме майно - це окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'язки». Відповідно до постанови КМУ від 10.09.2003 р. № 1440 «рухоме майно - це матеріальні об'єкти, які можуть бути переміщеними без заподіяння їм шкоди. До рухомого майна належить майно у матеріальній формі, яке не є нерухомістю».

Для цілей оподаткування дохід платника податку від продажу (обміну) об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою 5 % бази оподаткування. Дохід від продажу об'єкта рухомого майна визначається виходячи із ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта.

На відміну від нерухомого майна, де кожен об'єкт володіє унікальними властивостями, що ускладнює підбір аналогів, рухоме майно, як правило, є об'єктом масового виробництва, що спрощує процедуру оцінки. При цьому важливо враховувати стан рухомого майна, умови зберігання, а також достовірність джерел інформації про ціни продажів на аналогічне рухоме майно.

Слід зазначити, як виняток, що під час продажу одного з об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера не частіше одного разу протягом звітного податкового року доходи продавця від зазначених операцій оподатковуються за ставкою 1 %, а від другого та наступних продажів - за ставкою 5 %, а сам дохід визначається виходячи із ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта та не нижче 25 % вартості такого самого нового об'єкта рухомого майна.

Спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 р. за № 1074/8395, затверджено Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Зазначена Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості колісних транспортних засобів, що є обов'язковими під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин. Методика застосовується, зокрема, у разі визначення вартості відокремленого КТЗ для встановлення розміру обов'язкових платежів до бюджету (пп. і п. 1.4 ст. 1 Методики).

Відповідно до абзацу 38 п. 1.6 ст. 1 Методики «ринкова вартість колісних транспортних засобів (його складників) - це є вартість, за яку можливе відчуження КТЗ (його складників) на ринку подібного КТЗ (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу».

Фізична особа - платник податку самостійно розраховує та сплачує до бюджету через банківські установи податок з доходу, отриманого від продажу чи обміну рухомого майна. У випадку якщо стороною договору купівлі-продажу об'єкта рухомого майна є юридична особа чи фізична особа-підприємець, суб'єкт господарювання, який надає послуги з укладення біржових угод або бере участь в їх укладенні за наявності податкової оціночної вартості такого рухомого майна, що визначена суб'єктом податкової оціночної діяльності та документа про сплату податку сторонами договору, щокварталу подає органу державної податкової служби інформацію про такі угоди, включаючи інформацію про суму доходу, податкову оціночну вартість майна та суму сплаченого до бюджету податку у порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку.

Якщо рухоме майно продається (обмінюється) за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи-підприємця, такий посередник виконує функції податкового агента стосовно подання до органу державної податкової служби інформації про суми доходу та суми сплаченого до бюджету податку у порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладання договору зобов'язаний самостійно сплатити до бюджету податок з доходу від операцій з продажу (обміну) об'єктів рухомого майна.

Під час проведення операцій з відчуження об'єктів рухомого майна відповідно до норм статті 173 Податкового кодексу проводяться такі дії.

Нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає органу державної податкової служби за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість, податкову оціночну вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Суб'єкт господарювання, який надає послуги з укладення біржових угод або бере участь у їх укладенні за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору, щокварталу подає органу державної податкової служби інформацію про такі угоди, включаючи інформацію про суму доходу та. суму сплаченою до бюджету податку у порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку.

У разі ухвалення судом, третейським судом рішення про зміну власника та перехід права власності на рухоме майно, сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, у власності якої перебував об'єкт рухомого майна, що відчужено за таким рішенням, на підставі відображення ним доходу від такого відчуження у складі загального річного оподатковуваного доходу.

Органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов'язані повідомляти органи державної податкової служби за місцем розташування про транспортні засоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу, за формою, затвердженою центральним органом державної податкової служби, а також про їх власників.

Дохід від операцій з продажу (обміну) об'єктів рухомого майна, які здійснюються фізичними особами-нерезидентами, оподатковується згідно з порядком оподаткування таких доходів для резидентів. При цьому ставка податку становить 15 %, а якщо дохід перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - 17 % суми перевищення.

Якщо резиденти та нерезиденти успадкували (отримали у подарунок) об'єкт рухомого майна та продають його, то податок нараховується та сплачується за наведеними вище правилами.

Таким чином, порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об'єктів рухомого майна має певні особливості, особливо в частині продажу легкового автомобіля, мотоцикла та моторолера залежно від кількості продаж цих об'єктів протягом звітного податкового року, статусу резидента чи нерезидента у особи, що здійснює дані операції.

3.3. Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав

Об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на:

а) об'єкт нерухомості;

б) об'єкт рухомого майна, зокрема: предмет антикваріату або витвір мистецтва; природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння; будь-який транспортний засіб та приладдя до нього; інші види рухомого майна;

в) об'єкт комерційної власності, а саме: цінні папери (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу від неї, майнові та немайнові права;

г) суму страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, а також суму, що зберігається відповідно на пенсійному депозитному рахунку, накопичувальному пенсійному рахунку, індивідуальному пенсійному рахунку спадкодавця-учасника накопичувальної системи пенсійного забезпечення;

ґ) готівку або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банківських і небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

Об'єкти спадщини оподатковуються за нульовою ставкою у таких випадках:

1) успадковується членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення - батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені. Інші члени сім'ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення;

2) вартість власності, зазначеної в підпунктах «а», «б», «ґ», успадковується особою, яка є інвалідом І групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та вартість власності, зазначеної в підпунктах «а», «б», що успадковуються дитиною-інвалідом;

в) грошові заощадження, поміщені до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери (облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 р., облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 р., державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР) та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 рр., погашення яких не відбулося, що успадковуються будь-яким спадкоємцем.

Об'єкт спадщини, що успадковується спадкоємцями другого ступеня споріднення, оподатковується за ставкою 5%. Об'єкт спадщини, що успадковується спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента, або успадковується спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента, оподатковується за ставкою 15%, а якщо дохід перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - 17% суми перевищення.

Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину. Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається спадкоємцями до складу загального річного доходу платника податку і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов'язані сплатити податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини.

Відповідно до Розпорядження КМУ від 26.03.2008 № 527-р «Питання декларування фізичними особами майнового стану та доходів» фізичні особи - платники податку, що одержали дохід у вигляді спадщини (подарунка), який оподатковується за нульовою ставкою, не зобов'язані включати вартість (суму) такої спадщини (подарунка) до складу загального річного оподатковуваного доходу та подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до податкового органу за місцем своєї податкової адреси, але за умови відсутності інших підстав для подання декларації.

Податковий кодекс зобов'язує нотаріуса надсилати до податкового органу інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину, тобто про виникнення у фізичної особи доходу у вигляді успадкованого майна.

Відповідно до ст. 19 Закону від 02.09.93 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат» державні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито у розмірах, установлених чинним законодавством. Крім того, Указом Президента від 10.07.98 р. № 762/98 «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» встановлено, що розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.

Справляння державного мита регулюється Декретом КМУ від 21.01.93 р. № 7-93 «Про державне мито» з врахуванням змін, внесених Законом України від 05.03.2009 №1110-ІУ «Про внесення зміни до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» щодо розміру державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину». Вказаним Законом й п. «ж» п. 3 ст. 3 Декрету № 7-93 викладено у новій редакції, а саме: за видачу свідоцтва про право на спадщину державне мито справляється у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У випадку успадкування права на вклад у банку (небанківській фінансовій установі) податковим агентом визначено установу банку, оскільки перехід права власності на майно, відмінне від нерухомості, не підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Відповідно до п. 1. ст. 1229 Цивільного кодексу страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах. Одночасно у п. 2 ст. 1229 вказано, якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить, до складу спадщини, Тому у ризі виплати страховими компаніями сум страхового відшкодування при настанні страхового випадку фізичним особам, які за договором особистого страхування визначені як вигодонабувачі, такі страхові компанії зобов'язані нарахувати, утримати і сплатити податок на доходи фізичних осіб у розмірі, встановленому Кодексом. Тобто при виплаті страхових сум спадкоємцю у результаті смерті страхувальника податок стягується у джерела виплати, а не за результатами декларування.

Кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку фізичною особою, оподатковуються згідно з вищенаведеними правилами, встановленими для оподаткування спадщини.

Таким чином, специфіка оподаткування доходу платника податку, отриманого ним у спадщину, визначається залежно від об'єкта спадщини, ступеня споріднення спадкоємця та спадкодавця, а також їх статусів резидента чи нерезидента.