1.1.Поняття та ознаки агрогосподарського договору.

В умовах ринкової економіки значно підвищується роль договору, як головного правового засобу регулювання зв’язків між сільськогосподарськими товаровиробниками. Шляхом укладення та виконання договорів товаровиробники самостійно на власний розсуд здійснюють виробництво сільськогосподарської продукції та забезпечують її реалізацію.

За допомогою договору задовольняють свої потреби у продовольчих товарах і споживачі, що, у свою чергу, забезпечує розвиток виробничої сфери.

Договір в умовах ринкової економіки та наявності конкурентоспроможного середовища покликаний забезпечувати необхідний баланс між попитом та пропозицією, стимулювати виробництво нової конкурентоздатної сільськогосподарської продукції й товарів і у такий спосіб впливати на динаміку ринкових відносин.

Як ми знаємо, суб’єкти договірних відносин вступають в них не заради самих відносин, а з метою задоволення власних інтересів, перш за все майнових. Так, в суспільних відносинах з реалізації сільськогосподарської продукції у покупця цієї продукції інтерес виражається в її отриманні відповідно до умов договору, а у продавця (сільськогосподарського товаровиробника) — в отриманні відповідної суми грошей за цю продукцію. Безпосереднє формування умов договору його сторонами забезпечує не лише можливість урахування їх взаємних особистих інтересів, а й стимулює сторони до належного виконання укладених договорів. Ось, чому як слушно зазначає М.Д.Єгоров, саме договір, заснований на взаємній заінтересованості сторін, здатний забезпечити таку організованість, порядок та стабільність у економічному обороті, яких неможливо досягти за допомогою найжорсткіших адміністративно-правових засобів¹.

Ми погоджуємось із думкою А.М. Статівки про те, що договір в умовах ринку став об'єктивно необхідною формою ринкових економічних зв'язків. Іншої право­вої форми, яка б оптимально виражала інте­реси сторін з урахуванням рівня розвитку ринкових економічних відносин, не існує².

У цивілістичній науці пануючим є положення про багатозначність терміна «договір». Він охоплює такі правові явища: як юридичний факт (дво- чи багатосторонній правочин), що є підставою виникнення певних прав та обов’язків; саме договірне зобов’язання (правовідношення), породжуване укладеним договором; а також документ, у якому закріплюється (фіксується) факт встановлення між сторонами зобов’язального правовідношення.

Аналізуючи поняття «агрогосподарський договір», ми солідарні із В.Корольовим, який, в першу чергу, визначає його як своєрідний юридичний факт, що встановлює правові відносини між учасниками угоди, їх права й обов'язки, а також відповідальність за невиконання зобов'язань. Проте, слід зазначити, що термін «агрогосподарський договір» (аграрно-пра­вовий договір) може вживатися в кількох значеннях:

• як правочин, що породжує права та обов'язки суб'єктів (учасників) аграрно-до­говірних відносин (ст. 11 Цивільного кодексу України);

• як підстава виникнення зобов'язання (ст. 509 Цивільного кодексу України);

• як саме зобов'язання сторін, що виник­ло з цієї підстави;

• як правовий документ, в якому фік­сується факт домовленості сторін, спрямова­ної на досягнення правового результату;

• як джерело аграрного права³;

• як підстава набуття права власності (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Необхідно також розрізняти договір як норму права (в розумінні загальної правової категорії) та договір як реалізацію норм пра­ва (в значенні правового інституту аграрного права як галузі права).

За своєю юридичною природою договір є взаємоузгодженою системою певних складо­вих елементів, основою якої є договірне зо­бов'язання, і виступає універсальним регу­лятором економічних та інших відносин.

У частині 1 ст. 626 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України визначено поняття цивільно-правового договору: «договором є домовленість двох або більше сторін, спря­мована на встановлення, зміну або припи­нення цивільних прав та обов'язків». На думку В. Олюхи, визначення, запропоноване у чинному ЦК України, безпідставно звужує зміст поняття, оскільки термін «домов­леність» фактично виключає конклюдентні дії та дії з передачі майна, необхідні нарівні з домовленістю для укладення реальних дого­ворів. Він пропонує таке визначення догово­ру у розумінні юридичного факту: «договір - це правочин двох чи більше осіб у визначеній законодавством формі, який спрямований на встановлення, зміну або припинення цивіль­них прав та обов'язків»⁴.

Учений-цивіліст В. Луць зазначає, що до­говору як юридичному факту властиві такі ознаки⁵:

• в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному;

• договір - це така спільна дія, яка спря­мована на досягнення певних цивільно-пра­вових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий до­говір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному тощо), набуваючи там певних специфічних ознак.

Питання договору в системі АПК Ук­раїни в умовах ринкових відносин ґрунтовно досліджує А.М.Статівка, який визначає договір в системі АПК як угоду двох і більше сторін, що породжує їх права й обов'язки щодо забезпечення та розвитку виробництва аграр­ної продукції з метою реалізації взаємних майнових та інших інтересів⁶.

На думку В.І.Корольова аграрно-правовий договір — це угода між сільськогосподарським товаровиробником та іншими аграрними суб’єктами щодо задоволення взаємних інтересів сторін з приводу процесу виробництва сільськогосподарської продукції⁷.

М.Я.Ващишин вважає, що агрогосподарський договір (договір в системі агропромислового комплексу) — це основна форма опосередкування різноманітних економічних зв’язків усіх сільськогосподарських товаровиробників між собою та з іншими господарюючими суб’єктами, яка охоплює всі стадії сільськогосподарського виробництва, обов’язкова для реалізації сільськогосподарської продукції, забезпечує матеріально-технічне постачання та виробничо-технічне обслуговування сільського господарства і оформляє земельні, майнові, фінансові та інші господарські відносини⁸.

На основі систематизації думок науковців та аналізу спеціальної літератури можна сформулювати наступне визначення: агрогосподарський (аграрно-правовий) договір - це угода, укладена на основі вільного волевиявлення сторін, однією з яких обов’язково виступає виробник сільськогосподарської продукції, спрямована на створення, зміну чи припинення взаємних прав та обов’язків цих сторін у сфері товарного сільськогосподарського виробництва.

Вважаємо за потрібне зупинитись на визначенні сільськогосподарського виробництва, як правової категорії, адже саме специфіка сільськогосподарського виробництва зумовлює основні специфічні ознаки агрогосподарського договору.

Аналіз законодавчого визначення госпо­дарської діяльності (ст.3 Господарського ко­дексу (далі - ГК) України), сільськогосподарського виробництва (ст. 1 Закону Ук­раїни «Про стимулювання розвитку сільсь­когосподарського виробництва на період 2001-2004 років»), окремих нормативно-правових актів і спеціальної літератури доз­воляє виділити ознаки товарного сільсько­господарського виробництва.

Товарність сільськогосподарського вироб­ництва з економічної точки зору⁹ означає, що товарне виробництво визнача­ється як форма суспільного виробництва, ко­ли продукти виробляються не для власного споживання виробника, а для продажу, тобто для споживання іншими членами суспіль­ства. Так продукт праці стає товаром, а ви­робник - товаровиробником. Ознаками то­варного виробництва є суспільний поділ пра­ці, спеціалізація виробництва, обмін, еконо­мічна відокремленість виробників, свобода вибору ресурсів, засобів і цілей виробництва, конкуренція, у цьому полягає родовий зміст товарного виробництва на всіх ступенях су­спільно-економічного розвитку¹⁰.

Сільськогосподарське виробниц­тво як вид господарської діяльності харак­теризується специфічним суб'єктним скла­дом. Суб'єктів здійснення товарного сільсь­когосподарського виробництва можна поділити на дві великі групи. Перша група - юри­дичні та фізичні особи, для яких товарне сільськогосподарське виробництво є основним видом діяльності; друга - для яких товарне сільськогосподарське виробництво є другорядним або допоміжним видом діяльності. Кри­терієм відбору основного виду діяльності у сільському господарстві, як відомо, є питома вага в загальному обсязі виробництва про­дукції (товарів, послуг). При цьому саме пра­ва й обов'язки суб'єктів господарювання що­до здійснення товарного сільськогосподарсь­кого виробництва є основою їх спеціальної правосуб'єктності.

Таким чином, обсяг сільсько­господарського виробництва є основним кри­терієм віднесення підприємств до сільськогосподарських. Слід зазначити, що чинне зако­нодавство в цій частині є досить суперечли­вим. Зокрема, відповідно до вимог одних нор­мативно-правових актів для визнання підприємства сільськогосподарським необхід­но, щоб виручка від реалізації вирощеної та переробленої сільськогосподарської про­дукції становила не менше 50 % загальної су­ми виручки (Закони України «Про стимулю­вання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.1999 р.), інших - цей обсяг має становити не менше 75 % (За­кони України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997 р., «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.1998 р.). Оскільки закріплення за підприємством статусу сільськогосподарського надає певні переваги та пільги, на практиці це може призвести до порушення прав су­б'єктів господарювання, зловживання з боку посадових осіб, тому вважаємо доцільним за­кріпити єдиний підхід до визначення основ­ного виду діяльності в сільському господар­стві. В Російській Федерації сільськогоспо­дарськими товаровиробниками визнаються фізичні й юридичні особи, в загальному об­сязі реалізації яких у вартісному виразі ре­алізація сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки перевищує 50 %¹¹. Право на окремі пільги виникає у разі, якщо виручка від реалізації сільськогос­подарської продукції становить 70 % і більше в загальному обсязі виручки.

Суб'єкти господарювання здійснюють свою діяльність на основі статуту. Відповідно до чинного законодавства (ст. 57 ГК Ук­раїни, ст. 4 Закону України «Про господар­ські товариства», ст. 4 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підпри­ємство», ст. 7 Закону України «Про сільсько­господарську кооперацію» та ін.) у статуті окремим розділом визначаються предмет і цілі діяльності суб'єкта господарювання, тоб­то здійснення товарного сільськогосподарсь­кого виробництва є статутною діяльністю господарюючих суб'єктів.

Товарне сільськогосподарське виробниц­тво має галузевий характер. Відповідно до ст. 260 ГК України галузь народного госпо­дарства України - це сукупність усіх вироб­ничих одиниць, які здійснюють однакові або подібні види виробничої діяльності. Галузі сільського господарства закріплені в Загаль­ному класифікаторі «Галузі народного госпо­дарства», затвердженому наказом Міністер­ства статистики України від 24.01.1994 р. № 21, відповідно до якого сільське господарство належить до сфери матеріального виробниц­тва і здійснюється в галузі рослинництва та тваринництва.

Товарне сільськогосподарське виробниц­тво спрямоване на виробництво специфіч­ного виду продукції. Специфіка продукції по­лягає у тому, що: продукція пов'язана з біо­логічними процесами вирощування; цільовим призначенням продукції є використання на харчові та нехарчові цілі. Відповідно до Закону України «Про стимулювання розвит­ку сільського господарства на період 2001- 2004 років» ця продукція є сільськогосподарською. Іншими словами, матеріальним результатом товарного сільськогосподарсько­го виробництва є сільськогосподарська про­дукція. В юридичній літературі¹² пропонується визначити сільськогосподарську продукцію як продукцію, вирощену на землі, продукти тваринництва, рибництва та рибальства, а також продукти первинного обробітку, безпосередньо пов'я­зані з цією продукцією, що відповідають ко­дам 01.11-01.42 та 05.00.1-05.00.42 Держав­ного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97 або підпадають під визначення пер­шої - двадцять четвертої груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності.¹³

Серед ознак товарного сільськогосподар­ського виробництва слід виділити тривалість і сезонний характер окремих його видів; при цьому споживання виробленої сільськогос­подарської продукції відбувається протягом усього року. Сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певно­го періоду (сезону), що не перевищує шести місяців (п. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і служ­бовців, зайнятих на сезонних роботах»).

Товарне сільськогосподарське виробниц­тво характеризується високою залежністю від природних чинників, що зумовлює підвищений ризик цього виду діяльності. Так, на виробництво сільськогосподарської продукції, насамперед у рослинництві, впливають клі­матичні умови: температура, кількість опадів, розподіл їх по періодах, якість ґрунтів тощо.

Товарне сільськогосподарське виробниц­тво характеризується специфічним проце­сом здійснення цього виду діяльності. Як за­значає А.М.Запорожець, сільськогосподарські підприємства у процесі своєї діяльності виконують комплекс операцій із забезпечення повного циклу виробництва сільськогоспо­дарської продукції¹⁴, кількість яких залежить від виду сільськогосподарської про­дукції, предмета діяльності сільськогосподар­ських товаровиробників тощо. В юридичній літературі¹⁵ називають різну кількість стадій сільськогосподарського ви­робництва. Серед основних виділяють: ви­робництво (вирощування) сільськогоспо­дарської продукції; переробку власно вироб­леної сільськогосподарської продукції; ре­алізацію власно виробленої сільськогоспо­дарської продукції. В.В.Янчук до зазначеного переліку додає також зберігання сільськогосподарської продукції¹⁶.

Застосування різних термінів до одних і тих самих явищ змінює їх дійсний зміст. Так,досить часто виробництво сільськогоспо­дарської продукції, її реалізацію визначають як види сільськогосподарського виробництва, що не відповідає дійсності. Термін «стадія» означає певну послідовність дій в їх єдності по відношенню до одного явища, а «вид» - виключає таку єдність. Товарне сільсько­господарське виробництво слід розглядати як структурно-організаційну систему, в якій усі елементи органічно взаємопов'язані та справляють вплив один на одного. Серед особливостей систем (цілісних утворень) виділяють здатність до саморозвитку, в ре­зультаті чого система стає все більш склад­ною за структурою й організацією та починає виконувати нові функції¹⁷ .

Підсумовуючи вище наведені аргументи мож­на запропонувати таке визначення: сільськогосподарське виробництво — це врегульований нормами права вид господар­ської діяльності суб'єктів господарювання,наділених спеціальною правосуб'єктністю, у сфері суспільного виробництва, який спрямований на виробництво, переробку та реалі­зацію продукції, пов'язаної з біологічними про­цесами її вирощування, призначеної для спо­живання в сирому та переробленому вигляді, для використання на нехарчові цілі.

Враховуючи визначення агрогосподарського договору та вищенаведені ознаки сільськогосподарського виробництва можна виділити характерні ознаки, що притаманні аграрно-правовому договору:

• взаємний вільний вияв волі сторін дого­вору, як правило, не обтяженої адміністра­тивними актами;

• забезпечення реалізації інтересів сторін за договором;

• визначення договору як угоди двох і біль­ше сторін, що породжує їх права й обов'язки щодо забезпечення та розвитку виробництва аграрної продукції з метою реалізації взаєм­них майнових та інших інтересів, виражає ха­рактер ринкових відносин з участю аграрних товаровиробників. Договір виконує функції виявлення потреб договірних суб'єктів, а разом із тим певною мірою і потреб держави;

• він є юридичною формою організації виробничого процесу;

• права й обов'язки сторін у договорі виз­начаються специфікою аграрного виробни­цтва;

• аграрно-правовий договір є правовою формою реалізації взаємних інтересів сторін з урахуванням юридичних, природно-кліматичних, економічних можливостей;

• аграрно-правовий договір є юридичною формою відносин, що опосередковано забез­печують розвиток аграрного виробництва.

• однією із сторін аграрно-правового договору завжди виступає сільськогосподарський товаровиробник.

• за допомогою агрогосподарського договору оформляються земельні, майнові, фінансові та інші відносини, що виникають в процесі сільськогосподарського виробництва.