2. Логічні прийоми економічного аналізу.

Формування нових наук і дисциплін веде до появи і нових методів наукового пізнання або пристосування до потреб дослідження вже відомих методів.

Під час аналізу використовують здебільшого добре відомі перевірені практикою методи. Насамперед це стосується методу аналізу. Аналіз — це розбір, розкладання, розчленування предметів або явищ на складові елементи, властивості, ознаки. Отже, виникає можливість для поглибленого вивчення складу, зв'язків, властивостей предметів та явищ. Сам процес розкладання слід проводити згідно з певними правилами, принципами.

Основним методом є аналітичний, за допомогою якого таке складне явище, як господарська діяльність підприємства, уявно розкладається на окремі, більш прості складові, а потім вивчаються їхні кількісні та якісні сторони, зв'язки та взаємодії.

Крім аналітичного методу, застосовують й інші методи та технічні прийоми економічного аналізу. У своїй сукупності вони складають притаманну тільки цій дисципліні методику дослідження економічних явищ.

Більшість показників, що характеризують роботу підприємств,— підсумкові. В них взаємознищуються від'ємні та додатні відхилення. Розкладання підсумкових показників дає змогу побачити суттєві відмінності та різноманітність первісних показників. Тому виникає потреба йти від загальних показників до деталізованих, послідовно розчленовуючи загальні показники на складові. Такий аналітичний прийом називають деталізацією.

Розчленування складних явищ на більш прості або складові здійснюється за такими основними напрямами: утворювальними факторами, якісними ознаками, підрозділами та часом. При проведенні пиляну тією або іншою мірою деталізуються всі загальні показники, ні характеризують діяльність підприємства. Проте це не означає, то у кожному випадку проводиться глибока деталізація за кожним показником або фактором. З метою зменшення трудомісткості аналізу застосовують принцип головної ланки, який дає змогу із всієї су­купності інформації виділити найбільш важливу, яка і піддається достатньо глибокій деталізації. Насамкінець слід зауважити, що деталізація є не що інше, як одна із форм прояву аналітичного методу.

Якісну оцінку предметів і явищ можна дати за допомогою порівняння. Порівняння — це метод, за допомогою якого предмет (явище), що вивчається, характеризується через співвідношення, вимірювання, зіставлення з іншими одноякірними предметами (явищами). Звичайно, порівняння проводять з відомими предметами, які виконують роль еталонів певних властивостей, або ознак. Такими еталонами можуть бути норми, нормативи, планові показники, ціни, середні дані тощо.

У практиці економічного аналізу використовують різні види порівнянь. Найчастіше застосовують порівняння з поточними і перспективними планами, з фактичними показниками за минулий період, з показниками споріднених підприємств, з найвищими показниками в галузі, із середніми показниками, з показниками підприємств інших країн тощо. Порівняння може проводитися по абсолютних, відносних і середніх величинах.

Вибір об'єкта для порівняння дуже впливає на кінцеві оцінки. Тому для зіставлення треба брати такі об'єкти, які б дали змогу зробити глибоку і зважену оцінку предмета або явища, що вивчаються.

В економічному аналізі розрізняють такі види порівняльного аналізу:

- горизонтальний;

- вертикальний;

- трендовий.

Горизонтальний порівняльний аналіз використовується для визначення абсолютних та відносних відхилень фактичного рівня досліджуваних показників від базового.

Вертикальний порівняльний аналіз застосовується для вивчення економічних явищ та процесів шляхом розрахунку питомої ваги складових у загальному цілому, співвідношення складових цілого між собою, а також впливу факторів на рівень результативних показників шляхом порівняння їх розмірів до і після зміни відповідного фактора.

Трендовий аналіз застосовується при дослідженні рядів динаміки, тобто при визначені відносних темпів зростання і приросту показників за кілька років до рівня базисного року.

В економічному аналізі досить широко застосовуються групування. Суть цього методу - поділ загального числа досліджуваної сукупності об'єктів на якісні однорідні групи за відповідними ознаками. Такий поділ дає можливість зрозуміти зміст середніх величин, показати роль окремих одиниць у цих середніх, виявити взаємозв'язок і взаємозалежність між досліджуваними показниками, вплив найсуттєвіших факторів, певні закономірності, властиві показникам.

Аналітичні групування поділяються на:

• типологічні;

• структурні;

• факторні.

Типологічні групування призначені для розчленування всієї сукупності первинних даних суцільного або вибіркового спостереження на одноякісні групи або класи. Прикладом такого групування на промислових підприємствах є розчленування всього промислово-виробничого персоналу на категорії. Це дає можливість вивчити співвідно­шення окремих груп персоналу: між основними і допоміжними робітни­ками; інженерно-технічними працівниками і робітниками тощо.

Для досягнення бажаного результату при складанні типологічних групувань необхідно забезпечити економічно обґрунтоване виділення груп, за якими класифікують досліджувані економічні явища.

Структурні групування використовують для подальшого вивчення внутрішньої будови досліджуваної сукупності, наприклад: розчленування всіх основних робітників підприємства на групи залежно від освіти, стажу роботи, віку та інших ознак.

За допомогою факторних групувань можна встановити причинно-наслідкові зв'язки між досліджуваними ознаками явищ та фактори, які впливають на їх зміну. Прикладом такого групування є вивчення залежності середньогодинного заробітку робітника від стажу роботи. При цьому можна не лише встановити, що розмір заробітної плати робітника обчислюється залежно від стажу роботи, а й визначити конкретно ступінь цієї залежності.

Прийом виділення «вузьких» місць і ведучих ланок полягає в тому, що виявляються диспропорції і розглядається можливість їх усунення. Поняття «вузького» місця і ведучої ланки трактується досить широко: у системі виробничих потужностей, підвищенні конкурентоспроможності товарів, експорту продукції й т. ін.

У процесі аналізу широко застосовують середні величини, їх використовують для того, щоб одержати узагальнену кількісну характе­ристику сукупності однорідних явищ за відповідною ознакою. У середній величині знаходять відображення загальні, характерні, типові ознаки досліджуваних явищ за відповідною ознакою. Тобто вона ніби одним числом характеризує всю сукупність об'єктів. Наприклад, показник середнього виробітку робітників використовується для узагальненої характеристики рівня продуктивності праці досліджуваної сукупності робітників.

Використовуючи середні величини, необхідно враховувати, що будь-яка середня нівелює, взаємно погашає позитивні і негативні відхилення: за загальними середніми показниками сховані як передовий позитивний досвід, так і негативне, відстале або навіть шкідливе. Саме тому при аналізі не можна обмежуватись лише середніми величинами, і там, де це необхідно, треба розкрити їх суть за складовими.

За допомогою відносних величин (узагальнюючих показників, які відображають кількісне співвідношення між двома ознаками, явищами і які вимірюються в коефіцієнтах, математичних відсотках, проміле, складних натуральних одиницях) можна глибше зрозуміти суть і характер відхилень від базових показників.

Базисні відносні величини динаміки, або ланцюгові відносні величини динаміки, особливо необхідні для оцінки змін динаміки показників господарсько-фінансової діяльності підприємства за кілька звітних періодів.

Для забезпечення повноти і правильності висновків за результатами аналізу відносні величини обчислюють і застосовують у ком­плексі.

Розрізняють кілька видів відносних величин (див. Табл. 1).

Таблиця 1