Практичне заняття №5

1. Центральні органи виконавчої влади в системі державного управління

Центральні органи виконавчої влади - це група підвідомчих Ка­бінету Міністрів України органів виконавчої влади, щодо яких клю­чові установчі та кадрові питання вирішуються Президентом України відповідно до його конституційно визначених повноважень.

Центральні органи виконавчої влади в Україні являють собою певну систему, що складається з трьох груп:

Міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів.

Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, ста­тус яких прирівнюється до Державного комітету України.

Міністерства - це особливий вид, який принципово відрізняється від інших ЦОВВ, займаючи провідне місце серед цих органів.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центра­льних органів виконавчої влади, основним завданням якого є роз­роблення та реалізація державної політики у відповідному секторі державного управління.

Від інших центральних органів виконавчої влади міністерства відріз­няються ширшою компетенцією і галузевою спеціалізацією.

Від місцевих органів виконавчої влади міністерства відрізняються як за обсягом своєї компетенції, так і за територіальним масштабом діяль­ності Як уже зазначалося, міністерство реалізовує державну політику у відповідній галузі чи сфері. Міністерство узагальнює практику застосуван­ня законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому по­рядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання законів, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Відповідно до пункту 15 статті 106 Конституції, утворення міністерств, їх реорганізація і ліквідація відносяться до повноважень Президента України, які він здійснює за поданням Прем'єр-міністра України.

Правовий статус міністерства визначають Конституція та закони України, Загальне положення про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, затверджене Указом Президента України від 12 берез­ня 1996 року, та відповідні положення про конкретне міністерство, які за­тверджує Кабінет Міністрів України.

Схема урядової структури виконавчої влади є доволі гнучкою, що за­безпечує достатню оперативність при здійсненні державного управління. Вона включає в себе міністерства двох видів: галузеві (наприклад, куль­тури і мистецтв, освіти і науки, охорони здоров'я) та функціональні (на­приклад, закордонних справ, економіки, фінансів, юстиції). Міністерство здійснює керівництво відповідним народногосподарським комплексом (наприклад, міністерство транспорту) чи розробку пропозицій щодо стра­тегії соціально-економічного розвитку держави та формує організаційно-економічний механізм її здійснення (наприклад, міністерство економіки).

Міністерство у своїй діяльності керується Конституцією України, за­конами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпоря­дженнями Кабінету Міністрів України, а також положеннями про міністер­ство.

Виходячи з принципу розмежування політичних та адміністративних функцій, передбачається закріплення за міністерствами - головними (провідними) органами у системі центральних органів виконавчої влади -функцій стратегічного планування, розроблення та впровадження держав­ної політики у визначених сферах діяльності.

Міністерства є єдиноначальними органами. Єдиноначальність озна­чає, що владні повноваження цього органу здійснюються одноособово його керівником - міністром, який за посадою є членом Кабінету Мініст­рів України. Міністр призначається на посаду Президентом за поданням Прем'єр-міністра України, а звільняється з посади безпосередньо за рі­шенням Президента. За характером повноважень, порядком призначення та звільнення з посади міністр є політичною фігурою і не належить до ка­тегорії державних службовців Зміст його роботи полягає у політичному керівництві в певному секторі державного управління.

Центральними органами виконавчої влади - після міністерств за зна­чимістю - державні комітети.

Державний комітет (державна служба) - це своєрідне «мале» мініс­терство. Відповідно до пункту 15 статті 106 Конституції України його утво­рює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України Президент України. У цього центрального органу виконавчої влади схожі з міністерством і завдання. Комітет здійснює державне управління в певній, як правило, невеликій галузі господарства, керівництво підпорядкованими йому об'єктами, реалізацію певного сектора державної політики. Держав­ний комітет вносить пропозиції щодо формування державної політики від­повідним міністрам - членам Кабінету Міністрів, які спрямовують і коор­динують діяльність держкомітетів, та забезпечує її реалізацію у визначе­ній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.

Державний комітет є центральним органом виконавчої влади, який, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликаний сприяти уряду в реалізації цієї політики в частині відповідної галузі або шляхом виконання функцій державного управління міжгалузево­го, міжсекторного характеру.

Державний комітет (державну службу) очолює його голова. На відміну від міністра, голова державного комітету не входить до складу Кабінету Міністрів України, а отже, самостійно не виробляє урядову політику. Від­повідно він має статус державного службовця.

Відповідно до покладених на державний комітет завдань, схожою з міністерством є його внутрішня структура. Комітет очолює голова, який має декілька заступників, а центральний апарат поділяється на відпо­відні головні управління, відділи, департаменти, сектори та групи. У складі центрального апарату при голові утворюється колегія як дорадчо-консультативний орган, до складу якої входять, крім голови, всі його заступники, керівники відповідних підрозділів державного комітету, провідні фахівці галузі, окремі керівники місцевих органів, підприємств та організацій.

Державний комітет може мати підпорядковані йому структурні підроз­діли (органи), у тому числі територіальні (регіональні), які становлять так звану систему державного комітету.

Обсяг повноважень конкретного державного комітету (державної служ­би) визначає Президент України, який затверджує положення про нього. Структуру державного комітету затверджує його керівник. Штатний роз­пис, кошторис видатків держкомітету затверджує керівник за погодженням з Міністерством фінансів України.

До системи центральних органів виконавчої влади України також входять «центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом».

ЦОВВ зі спеціальним статусом є органом виконавчої влади, що здійснює міжгалузеву координацію та контроль, діяльність якого спрямовується Кабінетом Міністрів, якому він підпорядкований.

Нині в Україні функціонує 16 таких органів: Антимонопольний комітет, Державна митна служба, Служба безпеки, Державна податкова адмініст­рація, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємни­цтва, Національна комісія регулювання електроенергетики, Державна ко­місія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулюван­ня ринків фінансових послуг, Державний департамент з питань виконання покарань, Управління державної охорони, Головне управління державної служби, Фонд державного майна, Державна служба експортного контро­лю, Державна судова адміністрація та ін.

Порядок створення, реорганізації, ліквідації, призначення на посаду та звільнення з посади керівників і їх заступників, функціонального призна­чення, прав та обов'язків, взаємовідносин з іншими державними органа­ми, відповідальності, підконтрольності та підзвітності, скасування чи зупи­нення актів цієї групи органів є однаковим з попередньо розглянутими нами державними комітетами.

Серед центральних органів виконавчої влади, крім вище перелічених, існує ще одна група, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів. Наприклад, через Мініст­ра фінансів спрямовується і координується діяльність Державного каз­начейства та Головного контрольно-ревізійного управління; через Мініст­ра юстиції - Державного комітету у справах релігій; через Міністра економіки та з питань європейської інтеграції - Державної служби екс­портного контролю.

Розглядаючи систему ЦОВВ, слід зупинитися на нових видах органів, не передбачених існуючою стандартною моделлю. Йдеться про так звані урядові органи державного управління, які не передбачені Конституцією України і які не можна віднести ні до центральних, ні до місцевих, оскільки вони посідають проміжне місце в системі органів виконавчої влади [1, с 21]. Утворення зазначених органів зумовлене об'єктивними потребами держав­ного управління. Урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції) утворюються відповідно до постанов Уряду.

Урядові органи державного управління (УОДУ) - це органи, що функціонують у складі центральних органів виконавчої влади і під­порядковуються їм.

УОДУ здійснюють:

а) управління окремими підгалузями або сферами діяльності;

б) контрольно-наглядові функції;

в) регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юри­дичних осіб.

УОДУ мають статус юридичної особи і не є структурними підрозділами ЦОВВ, хоча існують у складі ЦОВВ і підпорядковуються їм. Керівники цих органів призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Мініст­рів України за поданням керівника відповідного ЦОВВ. Вони за посадою є членами колегій відповідних ЦОВВ. Керівник УОДУ має заступників (не більше трьох, у тому числі одного першого), які призначаються на посади і звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівників ЦОВВ, погодженим з керівником УОДУ. В урядовому органі може діяти колегія, склад якої затверджується керівником ЦОВВ.