21 Економічна природа фірми. Аналіз економічних організацій та основні орми підприємств
У загальному випадку ми можемо сказати, що фірми можуть бути у вигляді індивідуального підприємства, партнерства або корпорації. Індивідуальним підприємством (proprietorship) називається фірма, якою володіє одна фізична особа. Партнерством (partnership) називають фірму, якою володіють дві та більше приватних осіб. Корпорацією або акціонерним товариством (corporation) володіють також декілька приватних осіб, але, згідно із законодавством, корпорація може існувати незалежно від її власників. Партнерство, на відміну від корпорації, існує лише до тих пір, поки його власники живі та готові підтримувати його існування. Корпорація може існувати довше, ніж може прожити будь-який із її співвласників. Саме у зв’язку із цією причиною більшість великих фірм організовані у формі корпорацій.
Власники кожного з вказаних видів фірм можуть мати різні цілі, яких вони прагнутимуть досягнути при управлінні своїми фірмами. В індивідуальних підприємствах та товариствах власники, як правило, приймають безпосередню участь у повсякденному управлінні фірмою, тому вони самостійно можуть задавати будь-які цілі та намагатися досягнути їх. Зазвичай, власники будуть зацікавлені у максимізації прибутку своїх фірм, але якщо вони мають певну неприбуткову мету, то вони також можуть намагатися досягнути її.
В корпораціях, в свою чергу, власники корпорації часто не є її менеджерами. Отже, виникає роздільність права власності та управління. Власники корпорації повинні визначити, яких цілей повинні прагнути досягнути менеджери корпорації. Після цього власники повинні слідкувати, щоб менеджери працювали над досягненням саме тих цілей, які перед ними поставили власники. Знову ж таки, у даному випадку найбільш розповсюдженою ціллю є максимізація прибутку. Далі ми побачимо, що ця ціль за умови правильного її розуміння, примушуватиме менеджерів діяти в інтересах власників фірми.
22. Теорія виробництва
Виробництво
—
це процес використання праці та обладнання
(капіталу) разом з природними ресурсами
і
матеріалами для створення необхідних
продуктів та надання
послуг. Виробничі послуги праці, капіталу,
землі
та підприємницьких здібностей називаються
факторами
виробництва.
Разом з тим, виробництво можна охарактеризува-і ти і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний (бригадир — робітник, директор підприємства — начальник цеху, робітник — робітник тощо) або соціально-економіч-ний (власник — невласник, акціонер — акціонер, кредитор — позичальник тощо) характер. Наочно вироб ництво як поєднання продуктивної системи та систе^ ми відносин подано на рис.5.1.
Соціально-економічні відносини у виробництві виї значаються насамперед пануючими відносинами власі ності. їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу політичної економії (основ економічної теорії).! У мікроекономіці соціально-економічні відносини не є' предметом вивчення. Вона вивчає, головним чийому виробництво як продуктивну систему, здатну постан чати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги рен сурсів.
Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначаєм ться передусім технологією, що використовується І ньому (зазначимо, що саме під впливом технології формуються насамперед організаційно-виробничі від< носини). Технологія — це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів і послугЛ Вона матеріалізується:
у нових зразках обладнання;
у нових методах виробництва;
у новій організації праці;
у підвищенні загальноосвітнього та професійно го рівня підготовки працівників.
У реальному житті технологія постійно вдосконаИ люється, що приводить до змін у виробничому процеї сі. Однак для спрощення моделі поведінки виробник™ на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що техі нологічні зміни не відбуваються. Це припущення нД змінить мотивів поведінки виробника, однак спросі тить процес пізнання.
Якщо технологія залишається незмінною, то моя на обгрунтовано припустити, що існує стійка залежі ність між певною кількістю ресурсів, що використої вується у виробничому процесі, та тим максимальним) обсягом товару, який може бути вироблений за дани умов. Таку залежність демонструє виробнича функція