6. Основи конституційно-правового статусу громадських організацій в Україні.

Регулювання правового статусу громадських об'єднань має два рівні — конституційний і поточний. До першого відносять Конституцію України, до другого -закон України «Про об'єднання громадян».

Відповідно до природи громадських організацій у ст. 8 Закону України «Про об'єднання громадян» врегульовуються відносини між ними та державою. У цій статті закріплюється, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність громадських організацій, так само як і втручання громадських організацій у діяльність державних органів і службових осіб не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Згідно із Законом України «Про об'єднання громадян» засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України та інших країн, особи без громадянства, які досягли 18 років, а щодо молодіжних та дитячих організацій — 15 років. Членами Г. о., за загальним правилом, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних і дитячих Г. о. повинен відповідати характеру їхньої діяльності.

Громадські організації відповідно до своїх завдань поділяються на:

- благодійні організації. Особливості правового регулювання діяльності благодійних організацій визначається окремим законом України;

- фахові об’єднання - є видом самоорганізації громадян і юридичних осіб, що створюється з метою реалізації суспільних інтересів і впровадження засад саморегулювання у визначеній статутом сфері, галузі чи секторі діяльності. Особливості правового регулювання діяльності фахових об’єднань визначається окремим законом України;

- інші громадські організації:

представляють інтереси своїх членів (хворих, наприклад УДС, військових, тощо);

не займаються благодійництвом;

не мають статусу фахового об’єднання.

Реєстрація громадських організацій здійснюється у відповідності до Закону.

7. Нормативні та організаційні гарантії конституційного ладу України: поняття та суть.

Нормативно-правові гарантії конституційного ладу постійно вдосконалюються, що виявляється як у змінах Конституції України, так і в удосконаленні чинного законодавства, що розвиває та деталізує нормативні положення Основного Закону. Зокрема, 1 січня 2006 р. набрали чинності зміни до Конституції України, визначені Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. Цілком логічно, що оновлена Конституція України отримає розвиток своїх положень в чинному законодавстві України.

Організаційно-правові гарантії конституційного ладу представлені системою суб'єктів конституційного права України, уповноважених забезпечувати реалізацію основних інститутів суспільного і державного ладу. Аналіз чинної Конституції України дає достатні підстави дійти висновку про те, що вона закріпила відносно цілісну систему організаційно-правових гарантій її конституційного ладу. До цієї системи входять: Український народ, Українська держава загалом і в особі її спеціалізованих інститутів (організацій, служб тощо). Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади. Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, прокуратура та інші контрольно-наглядові органи, політичні партії та громадські організації, засоби масової організації, територіальні громади та органи і посадові особи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, міжнародні органи, організації тощо. Тобто гарантами конституційного ладу України є практично всі основні суб'єкти конституційно-правових відносин.

Гарантіями конституційного ладу України є такі положення Конституції України: а) неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157); б) неможливість зміни Конституції в умовах воєнного або над­звичайного стану (ч. 2 ст. 157); в) ускладнений порядок внесення змін до першого розділу Конституції, присвяченого засадам конституційного ладу України; г) конституційне визначення статусу Президента України як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 102) та встановлення відповідальності Президента України у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111); д) заборону утворювати політичні партії та громадські організації, програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом (ч. 1 ст. 37); є) присягу народних депутатів України щодо додержання Конституції України та законів України (ч. 2 ст. 79); ж) конституційний обов'язок Кабінету Міністрів України забезпечувати державний суверенітет України, виконання Конституції і законів України (п. 1 ст. 116); з) діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу - Конституційного Суду України,- який вирішує питання про конституційність чинного законодавства, актів Президента України та актів Кабінету Міністрів України (ст. 150).

21