5. Зміст договору страхування.

Зміст будь-якого зобов'язання складають права та обов'язки його сторін. Сторони договору страхування наділенні правами. На них по­кладені також і обов'язки. Зміст прав та обов'язків визначається сто­ронами за їх розсудом з урахуванням положень актів цивільного за­конодавства, яке містить перелік обов'язків сторін і які для них є імперативними.

Серед обов'язків страховика перше і головне місце займає обов'я­зок щодо здійснення у передбачений договором строк страхової ви­плати при настанні страхового випадку. Підставами для здійснення такої виплати є заява страхувальника (його правонаступника або тре­тіх осіб, визначених умовами страхування) та страховий акт (аварій­ний сертифікат), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страхо­виком (ст. 990 ЦК, ст. 25 Закону). Протягом двох днів як тільки страховику стане відомо про настання страхового випадку (необов'язково від страхувальни­ка), він зобов'язаний вжити відповідних заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальнику. Страховик вправі самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку. При цьому він може роби­ти запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до право­охоронних органів, банків, медичних закладів та інших організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку. Відповідно ці організації зобов'язані надсилати відповіді страховикам на запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею.

За результатами проведеного розслідування страховик визнає факт настання страхового випадку, який фіксується у страховому акті (аварійному сертифікаті). Настання страхового випадку не є безумов­ною підставою для здійснення страхової виплати. Закон (ст. 991 ЦК, ст. 26 Закону) передбачає підстави, за наявності яких страховик звільняється від обов'язку здійснення страхової виплати. Такі обста­вини, в основному, пов'язуються з поведінкою страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування.

До таких підстав належать:

1. навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладе­но договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Якщо страховий випадок настав в результаті дій, пов'язаних з вико­нанням страхувальником або особою, на користь якої укладено дого­вір страхування, громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту май­на, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації, страховик не звільняється від обов'язку здійснити страхову виплату;

2. вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою осо­бою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочи­ну, що призвів до страхового випадку;

3. подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4. одержання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні¹;

5. несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання стра­хового випадку без поважних на це причин або створення страхови­кові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Страховик вправі відмовити у здійсненні страхової виплати також у інших випадках, передбачених законом або умовами договору стра­хування, якщо це не суперечить закону. Якщо страхувальник не пого­джується з підставами відмови у страховій виплаті, то відмову стра­ховика у страховій виплаті може бути ним оскаржено у судовому порядку.

В той же час не є підставою для відмови у здійсненні страхової ви­плати (повністю або в частині) негативний фінансовий стан страхо­вика.

Крім обов'язку здійснення страхової виплати, на страховика по­кладаються також інші обов'язки (ст. 988 ЦК та ст. 20 Закону). Страховик при укладенні договору страхування зобов'язаний ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування¹.

Якщо це передбачено умовами договору страхування, страховик зобов'язаний відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збит­ків, наскільки здійсненні ним заходи були доцільні, незалежно від їх наслідків, тобто незалежно від того, чи досягай вони мети (чи був вря­тований об'єкт страхування), чи ні. Оскільки такий обов'язок страхо­вика має іншу правову підставу ніж здійснення страхової виплати, та­кі витрати страхувальника підлягають відшкодуванню у повному обсязі, незважаючи на те, що у сукупності із страховим відшкодуван­ням, вони перевищують дійсну вартість об'єкта страхування².

У разі здійснення страхувальником заходів, що зменшили страхо­вий ризик, або збільшення вартості майна страховик за заявою стра­хувальника зобов'язаний переукласти з ним договір страхування.

Страховик зобов'язаний тримати в таємниці відомості про страху­вальника та його майнове становище за винятком випадків, передба­чених законодавством України. За розголошення одержаних ним у зв'язку із здійсненням страхової діяльності відомостей про страху­вальника, вигодонабувача, третю особу (щодо стану здоров'я та/або майнового становища) страховик несе відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Умовами договору страхування, крім наведених, можуть бути встановлені також інші обов'язки страховика.

У свою чергу, страхувальник зобов'язаний (ст. 989 ЦК, ст. 21 За­кону): по-перше, своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором³.

По-друге, на страхувальника покладається так званий «інформа­ційний обов'язок», сутність якого полягає в тому, що при укладенні договору страхування страхувальник зобов'язаний надати страхови­кові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику¹.

По-третє, при укладенні договору страхування страхувальник зо­бов'язаний повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не ви­конав цього обов'язку, кожний новий договір страхування (якщо їх декілька) є нікчемним.

По-четвертих, страхувальник зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення. За таких умов, страхувальник, якщо це передбачено умо­вами договору страхування, вправі вимагати від страховика відшко­дування витрат, понесених страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків. Невиконання страхувальником цього обов'язку може бути підставою для відмови у здійсненні страхової виплати.

По-п'ятих, як тільки страхувальнику стане відомо про настання стра­хового випадку, він зобов'язаний повідомити страховика про його на­стання у строк, встановлений договором. Такий обов'язок лежить також і на вигодонабувачеві. Несвоєчасне повідомлення страхувальником (вигодонабувачем) про настання страхового випадку без поважних на те причин, є підставою для відмови у страховій виплаті².

Наведений перелік обов'язків страхувальника не є вичерпним, а тому умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші його обов'язки.

Страхувальник також повинен піклуватися про застраховане май­но, а також дотримуватися встановлених умов договору страхування, щодо його зберігання (схоронності). Зниження дбайливості страху­вальника може викликати у страховика припущення, що страховий випадок відбувся не випадково, а викликаний був недбалістю страху­вальника. Заінтересованість страхувальника в зберіганні свого за­страхованого майна має чіткий відбиток при страхуванні майна не на повну реальну вартість (нижче страхової оцінки). У такому разі при настанні страхового випадку ризик несуть обидва контрагенти залеж­но від обраної системи страхування (пропорційна або система першо­го ризику).

В практиці майнового страхування досить часто мають місце ви­падки, коли страховий випадок настає з вини третьої особи. У цьому разі страхувальник вправі компенсувати спричинені йому збитки двома шляхами: вимагати відшкодування заподіяних збитків від без посереднього заподіювача або вимагати виплати страхового відшко­дування від страховика. Право вибору страхувальника є його суб'єк­тивним правом і не залежить від будь-яких зовнішніх чинників. Обов'язок обох осіб (заподіювача та страховика) щодо компенсації заподіяних страхувальнику збитків є самостійним. У разі звернення страхувальника до безпосереднього заподіювача і одержання від ньо­го компенсації, припиняється обов'язок страховика щодо виплати страхового відшкодування на підставі відсутності (припинення) у страхувальника страхового інтересу. При зверненні страхувальника до страховика, останній не вправі відхилити вимогу про виплату страхового відшкодування, посилаючись на можливість страхуваль­ника одержати відповідну компенсацію від заподіювача. Обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування обумовлений укладе­ним зі страхувальником договором страхування. Якщо останньому була заподіяна шкода внаслідок настання страхового випадку, стра­ховик зобов'язаний здійснити відповідну страхову виплату згідно з умовами страхування.

З метою захисту інтересів страховика при здійсненні майнового страхування (включаючи страхування відповідальності) ст. 993 ЦК (ст. 27 Закону) встановлено правило, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкоду­вання, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Такий перехід права вимоги наділений характерними ознаками, зокрема, по-перше, до страховика переходить не право на відшкоду­вання збитків, а право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Таким чином, страховик вступає в зобов'язання, що існувало між страхувальником або іншою особою, що одержала страхове відшкодування, та особою, відповідальною за заподіяний збиток. По-друге, вказаний перехід права вимоги здійснюється вик­лючно в силу прямої вказівки закону (ст. 993 ЦК, ст. 27 Закону) і ніякого додаткового оформлення не потребує. По-третє, положення ст. 993 ЦК (ст. 27 Закону), що застосовуються лише при майновому страхуванні (страхуванні відповідальності), не прийнятні для особис­того страхування.