4. Порядок укладення та форма договору страхування.

Порядок укладання договору страхування підпорядковується як загальним нормам, які регулюють укладення цивільно-правового до­говору, так і спеціальним вимогам, передбаченим страховим законо­давством. За загальним правилом (ст. 638 ЦК), договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прий­няття пропозиції (акцепту) другою стороною. Для укладання догово­ру страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування (ст. 18 Закону). Одержавши заяву (пропозицію) страхувальника про укладання договору страху­вання, страховик здійснює оцінку страхового ризику. У разі необхід­ності страховик вправі запросити у страхувальника баланс або довід­ку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а також інші необхідні документи.

ЦК (ст. 981) та Закон (ст. 17) передбачають, що договір страхуван­ня укладається у простій письмовій формі, недодержання якої тягне за собою його нікчемність. Вимоги щодо письмової форми договору страхування визначаються загальними нормами стосовно письмової форми правочину (ст. 205 ЦК). Зміст договору страхування може бу­ти зафіксований в одному документі, підписаному його сторонами. Проте страхова практика виробила особливу форму договору страху­вання - страхове свідоцтво (поліс, сертифікат). На підставі заяви (пропозиції) страхувальника страховик видає страхувальнику стра­хове свідоцтво (поліс, сертифікат), посвідчуючи таким чином факт укладення договору страхування (ст. 18 Закону). Для того, щоб стра­хове свідоцтво (поліс, сертифікат) мало силу договору, воно повинно містити всі істотні умови договору страхування. Страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) не є цінним папером.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли зго­ди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК).

Стаття 982 ЦК передбачає, що істотними умовами договору стра­хування є

• предмет договору страхування,

• страховий випадок,

• розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести випла­ту в разі настання страхового випадку (страхова сума),

• розмір страхо­вого платежу і строки його сплати,

• строк договору та інші умови, ви­значені актами цивільного законодавства.

Частина 2 ст. 16 Закону до­повнює перелік умов, які повинен містити договір страхування, а са­ме:

• умови щодо учасників страхових відносин (сторін договору, за­страхованої особи та вигодонабувача);

• розміру страхових виплат за договором страхування життя;

• страхового тарифу (який не визна­чається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

• порядку зміни і припинення дії договору;

• здійснення страхової виплати;

• причин відмови у страховій виплаті;

• прав та обов'язків сто­рін

• відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Сторони вправі за взаємним погодженням доповнити пере­лік умов договору страхування.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з

• 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

• 2) во­лодінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове стра­хування);

• 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК)¹.

Залежно від особливос­тей предмета договору страхування воно поділяється на особисте, яке пов'язане з немайновою сферою страхувальника або застрахова­ної особи (життя, здоров'я, працездатність та додаткова пенсія), та майнове, пов'язане з володінням, користуванням і розпоряджанням майном, до якого є близьким страхування відповідальності, пов'яза­не з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Страховим випадком є подія², передбачена договором страху­вання або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій осо­бі (ч. 2 ст. 8 Закону).

Страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відпо­відно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при на­станні страхового випадку (ст. 9 Закону). Страхова сума визначає верхню межу (ліміт) розміру зобов'язань страховика при настанні страхового випадку¹ і може бути встановлена за окремим страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування у цілому.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладення договору страхування чи його зміни. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбача­ються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких виплат, а страхова сума у цих випадках не встановлюється.

Порядок визначення страхової суми залежить від виду страхуван­ня. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах його вартості за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачено договором страхування. Пере­вищення страхової суми над вартістю об'єкта страхування (майна) можливе при страхуванні одного об'єкта від різних страхових випад­ків. В особистому страхуванні страхова сума визначається за домов­леністю сторін і максимальним розміром не обмежується. Залежно від розміру страхової суми визначається розмір страхового платежу та страхової виплати.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування (ст. 10 Закону). Зі сплатою страхово­го платежу (першого внеску), за загальним правилом, пов'язане на­брання договором страхування чинності (ст. 18 Закону). Страховий платіж за домовленістю сторін може сплачуватись як одночасно, так і кількома послідовними внесками. Несплата першого (або чергового) страхового платежу у встановлені договором страхування строки є підставою для його дострокового припинення (ст. 28 Закону).

Розмір страхового платежу визначається на підставі страхового тарифу - ставки страхового внеску з одиниці страхової суми за виз­начений період страхування. Страховий тариф за добровільними ви­дами страхування розраховується страховиком самостійно на підста­ві відповідної статистики настання страхових випадків. Виходячи з ризикового характеру страхування, страховий тариф не може бути рівним або більшим одиниці (100 відсоткам), оскільки при ймовірно­сті настання страхового випадку, яка дорівнює 100 відсоткам, страху­вання втрачає зміст¹.

Строк договору страхування, як істотна його умова, перебуває у прямій залежності від страхового ризику: чим більший строк чинно­сті договору страхування, тим вища ймовірність настання страхового випадку (реалізації страхового ризику) і тим більший розмір страхо­вого платежу. З моменту набрання договором страхування чинності (внесення першого страхового платежу, якщо інше ним не передбаче­но) страховик, за умови настання страхового випадку, зобов'язується здійснити страхову виплату згідно з умовами страхування. Закінчен­ня строку, на який укладено договір страхування, припиняє його дію і за загальним правилом звільняє сторони від взятих на себе зобов'я­зань. Можливе також дострокове припинення чинності договору страхування з підстав, передбачених законом або договором.