3. Суб’єкти страхування:

Учасники страхового зобов'язання поділяються на дві групи: об­ов'язкові та факультативні (необов'язкові). Сторонами договору страхування (його обов'язковими учасниками) є страховик та страху­вальник.

• правовий статус страховика

Відповідно до ст. 2. Закону страховиком визнається фінансова установа¹, яка створена у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю і здійснює страхову діяльність на підставі відповідної ліцензії.

Для набуття статусу страховика необхідне додержання встановле­них чинним законодавством вимог. Так, страхова діяльність в Укра­їні здійснюється виключно страховиками - резидентами України, які повинні мати у свому складі не менше трьох учасників. З метою за­безпечення платоспороможності страховика та виконання ним зобо­в'язань перед страхувальниками встановлюються значні обмеження щодо предмета діяльності страховика, видів страхування, мінімаль­ного розміру статутного капіталу. Так, предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахуван­ня і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяється виконання зазна­чених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страхови­ків на підставі укладених цивільно-правових правочинів, надання по­слуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних потреб страховика (ст. 2 Закону). Мінімальний розмір ста­тутного капіталу страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалент­ній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного ка­піталу статутний капітал повинен бути сплачений (за деяким винят­ком) виключно в грошовій формі (ст. 30 Закону)¹.

• правовий статус товариства взаємного страхування

Фізичні та юридичні особи з метою страхового захисту своїх май­нових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхуван­ня², які не мають на меті одержання прибутку, і тому не є суб'єктами підприємницької діяльності. Головна їх мета - захистити інтереси своїх учасників. Товариство взаємного страхування є юридичною особою - страховиком, створеною з метою страхування ризиків своїх членів. Страхові відносини між названим товариством та його члена­ми будуються на підставі укладеного договору страхування, в якому об'єкти страхування, страхові суми, порядок їх виплати та порядок внесення страхових платежів визначаються з урахуванням особли­востей кожного члена товариства.

Для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить зако­нодавству України, страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання з правами юридичної особи, які не є страховиками і не можуть займатися страховою діяльністю (ст. 13 Закону).

• співстрахування та перестрахування

При здійсненні страхування досить широко використовуються та­кі його різновиди як співстрахування та перестрахування.

Співстрахування - це страхування одного об'єкта (предмета до­говору страхування) кількома страховиками на підставі одного дого­вору страхування (ст. 986 ЦК, ст. 11 Закону). Договір співстрахуван­ня є договором з множинністю осіб на боці страховика (ст. 540 ЦК). У договорі співстрахування має місце часткова множинність. Права і обов'язки кожного із страховиків повинні бути визначені у договорі. Співстрахування здійснюється лише за згодою страхувальника. Між учасниками договору співстрахування за взаємним погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхуваль­ником. При цьому цей страховик залишається відповідальним перед страхувальником лише у розмірах своєї частки. Використовування моделі співстрахування може бути викликано різними причинами: наявність значних за обсягом об'єктів, і як наслідок цього - неможли­вість для одного страховика прийняти цей об'єкт на страхування, не­обхідність використання різного роду страхової кооперації (напри­клад, страховий пул) тощо¹.

Від співстрахування істотно відрізняється перестрахування, яке є формою страхування страховиком своїх фінансових ризиків, пов'яза­них зі здійсненням страхувальнику страхових виплат при настанні страхового випадку. Необхідність перестрахування (як і співстраху­вання) викликана, зокрема, наявністю значних ризиків (наприклад, екологічних, космічних, ядерних), які окремий страховик не в змозі прийняти на страхування, не порушуючи нормативно встановлені ви­моги щодо забезпечення своєї платоспроможності². Так, згідно зі ст. ЗО Закону, якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного капіталу і сфор­мованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'яза­ний укласти договір перестрахування.

Перестрахування - це страхування одним страховиком, який уклав договір страхування, ризику виконання частини своїх обов'яз­ків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика). Останній має право приймати ризики в перестрахування лише з тих видів добровільного і обов'язкового страхування, на проведення яких він отримав ліцензію. Перестрахування здійснюється на підста­ві укладеного між страховиком та перестраховиком договору пере­страхування, який укладається без погодження зі страхувальником³. В страховій практиці страховик за договором перестрахування, який передає в перестрахування частину своїх ризиків, іменується цеден­том, перестрахувальником, а перестраховик, який приймає вказаний ризик - також і цесіонарієм. У договорі перестрахування страховик за основним договором страхування займає місце страхувальника. Останній при настанні страхового випадку вправі звернутись з вимогою про здійснення страхової виплати лише до контрагента за укла­деним ним договором страхування — страховика. Тому страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним пе­ред страхувальником у повному обсязі відповідно до договору стра­хування (ч. 2. ст. 987 ЦК, ст. 12 Закону).

• страхувальники, вигодонабувачі та застраховані особи

Другим обов'язковим учасником (стороною) страхового зобов'я­зання є страхувальник. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками догово­ри страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства.

Крім страховика та страхувальника, у страховому правовідношенні можуть брати участь також інші особи: вигодонабувачі, застрахо­вані особи та страхові посередники.

Вигодонабувач - це юридична або фізична особа, призначена страхувальником для одержання страхової виплати (ч. 2 ст. 985 ЦК).

Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхо­вого випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. По­рядок призначення вигодонабувачів відрізняється залежно від того, призначається вигодонабувач за договором особистого страхування, чи за договором іншим, ніж договір особистого страхування.

При укладенні договору особистого страхування призначення ви­годонабувача здійснюється виключно за згодою застрахованої особи. Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи вигодонабува­чів для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настан­ня страхового випадку, якщо інше не передбачено договором. Вимога щодо обов'язкової згоди застрахованої особи при призначенні виго­донабувача (у разі, якщо застрахована особа не є ні страхувальником, ні вигодонабувачем) визначається тим, що можливість одержання страхової виплати страхувальником або вигодонабувачем обумов­люється настанням страхового випадку із застрахованою особою.

При укладенні договорів майнового страхування або страхування відповідальності вигодонабувач може бути призначений чи змінений (до настання страхового випадку) на розсуд страхувальника. Проте в, даному випадку не всі особи можуть бути вигонабувачами, а лише ті, яким внаслідок настання страхового випадку будуть заподіяні збитки.

Договір страхування, яким передбачено призначення вигодонабува­ча, є договором на користь третьої особи, який наділений певною специ­фікою (вигодонабувач наділяється, крім прав, також певними обов'язка­ми, встановленими договором страхування). Якщо вигодонабувач ви­словив намір скористатися своїм правом (або виконав певні обов'язки за договором страхування), страхувальник не вправі його замінити.

Застрахованою особою є фізична особа, в житті якої може відбу­тись подія, яка викликає обов'язок страховика здійснити страхову виплату. Страхувальник вправі укласти із страховиком договір на ко­ристь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату в разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку (ч. 1 ст. 985 ЦК). За загальним правилом, страху­вання застрахованих осіб може мати місце лише за їх згодою, крім ви­падків, передбачених чинним законодавством, тому що застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з до­говором страхування.

• порядок провадження діяльності страховими посередниками

Страхова діяльність в Україні може провадитися також із залучен­ням страхових посередників: страхових або перестрахових брокерів та страхових агентів, якими можуть бути як резиденти, так і нерези­денти¹.

Страхові брокери - юридичні або фізичні особи, які зареєстрова­ні у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди (договору) з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Перестрахові брокери - юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяль­ність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди (договору) із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як пе­рестрахувальник. Відносини страхового (перестрахового) брокера з потенційним (майбутнім) страхувальником (перестрахувальником), які опосередковуються брокерською угодою, носять комісійний або агентський характер.

На відміну від страхових (перестрахових) брокерів, страхові аген­ти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагоро­ду на підставі договору доручення із страховиком. Страховими аген­тами можуть бути фізичні або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяль­ності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових вип­лат та страхових відшкодувань. Так, наприклад, при здійсненні обо­в'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транс­порті кожному застрахованому транспортна організація, що виступає агентом страховика, на підставі агентського договору з страховиком, видає страховий поліс². На території України допускається посеред­ницька діяльність з укладання договорів страхування лише з страхо­виками-резидентами, а також посередницька діяльність з укладання договорів перестрахування і з іноземними страховиками з дотриман­ням встановленого чинним законодавством порядку.