4.2. Основні елементи національної валютної системи

Основними елементами національної валютної системи є:

• національна валюта;

• паритет національної валюти;

• режим курсу національної валюти;

• система валютного регулювання;

• міжнародна валютна ліквідність країни;

• наявність чи відсутність валютних обмежень;

• міжнародні кредитні засоби, регламентація їх використання;

• регламентація міжнародних розрахунків країни;

• режим національного ринку і ринку золота;

• національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни.

Сутність основних елементів національної та світової валютної систем розкривається через їх порівняльну характеристику, яку можна подати у вигляді табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Основні елементи національної та світової валютних систем

Національна валютна система	Світова валютна система
Національна валюта	Резервні валюти та міжнародні розрахункові одиниці
Ступінь оберненості національної валюти	Умови взаємної оберненості валют
Паритет національної валюти	Уніфікований режим валютних паритетів
Режим курсу національної валюти	Регламентація режимів валютних курсів
Міжнародна валютна ліквідність країни	Світовий грошовий товар та міжнародна ліквідність
Наявність або відсутність валютних обмежень	Міждержавне регулювання валютних обмежень
Міжнародні кредитні засоби обігу та регламентація правил їх використання	Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу
Особливості регламентації міжнарод­них розрахунків	Уніфікація форм міжнародних розрахунків
Режим функціонування національного валютного ринку та ринку золота	Режим функціонування світових валютних ринків та ринків золота
Національні органи, що регулюють валютно-фінансові відносини країни	Міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютно-фінансове регулювання

Джерело: Международные валютно-кредитные и финансовые отношения (конспект лекций). — М.: ПРИОР, 2002. — с. 4.

4.3. Валюта та валютні цінності. Валютний курс

Валюта в широкому розумінні означає будь-який товар, який здатен виконувати грошову функцію засобу обміну на міжнародному ринку, а у вузькому — це наявність грошової маси, яка цир­кулює від одних рук до інших у формі грошових банкнот або монет.

Валюта поділяється залежно від її належності на:

• національну валюту — узаконений платіжний засіб на території певної країни (гривня — в Україні, рубль — у Росії);

• іноземну валюту — платіжний засіб інших держав, який на підставі закону або без таких підстав використовується на території певної країни;

• кредитні та платіжні засоби, які виражаються в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахун­ках;

• регіональна грошова одиниця та платіжний засіб.

Іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, а також цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви, сертифікати тощо), фондові цінності (акції, облігації та ін.) в іноземній валюті й інші цінності (благородні метали, коштовне каміння тощо).

Класифікація валют. Міжнародні розрахункові грошові одиниці

Класифікація валют здійснюється за певними ознаками, а саме:

за статусом валюти: — національна та іноземна валюти;

за сферою застосування:

• національна;

• міжнародна;

• регіональна: СПЗ (спеціальні права запозичення);

• євро.

СПЗ — міжнародний резервний актив, який заснований Міжнародним валютним фондом у 1969 р. для підтримання Бреттон-Вудської валютної системи фіксованих валютних курсів з метою забезпечення системи існуючих офіційних резервів країн-учасниць. СПЗ — не валюта і не вимога МВФ, а штучний кошик валют, який використовується Міжнародним валютним фондом для цілей міжнародного обліку та деякими країнами для прив’язування курсів їхніх валют.

Вартість СПЗ була визначена як еквівалент 0,888671 грама золота, що дорівнювало одному долару США. Але вже в 1973 р. вартість була визначена за новим принципом, а саме: як кошик валют, до якого входили такі валюти: японська єна, англійський фунт стерлінгів, долар США та екю.

Таким чином, СПЗ — сума специфічних вартостей чотирьох валют (курси яких визначаються до долара США) на підставі валютного курсу, що котирується в даний час на Лондонському ринку. Склад кошика переглядається кожні п’ять років, з тим щоб він точніше відображав відносну важливість валют, які входять до цього кошика, в міжнародних торгівлі і фінансовій системі. З жовтня 2000 р. метод вибору валют було переглянуто у зв’язку з уведенням євро як загальної валюти країн — членів ЄС та зростанням її ролі на міжнародних фінансових ринках. Ці зміни стали чинними з 1 січня 2001 р.

Сьогодні застосування СПЗ як резервного активу обмежене, в основному вони служать одиницею обліку за операціями МВФ.

СПЗ, екю та євро є міжнародними розрахунковими грошовими одиницями.

Міжнародна розрахункова грошова одиниця — це валютна одиниця, яка використовується як умовний масштаб для вимірювання міжнародних вимог і зобов’язань, установлення валютного паритету та курсу. Євро й екю як регіональні розрахункові грошові одиниці будуть розглянуті далі при характеристиці Європейської валютної системи;

• за ступенем обігу на світовому валютному ринку:

• головна;

• другорядна;

• екзотична;

• за режимом застосування:

• вільно конвертована валюта, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу. Згідно з Класифікатором іноземних валют (Постанова Правління Національного банку України від 2 жовтня 2002 р. № 378) до вільно конвертованих валют належать: австралійські долари, англійські фунти стерлінгів, датські крони, долари США, ісландські крони, ірландські фунти, канадські долари, норвезькі крони, шведські крони, швейцарські франки, японські єни, євро, СПЗ, золото, паладій, платина, срібло;

• частково конвертована або вільно конвертована валюта, яка широко не використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продається на головних валютних ринках світу. Згідно з Класифікатором іноземних валют до цієї групи належать 30 валют світу;

• неконвертована валюта — це така національна валюта, яка функціонує тільки в межах країни та не обмінюється на іноземні валюти. Згідно з Класифікатором іноземних валют до цієї групи належать валюти держав, які не брали на себе зобов’язання статті 8 Угоди МВФ за станом на травень 2002 р. До таких валют належать: азербайджанські манати, єгипетські фунти, нові тайванські долари, таджицькі сомони, туркменські манати, узбецькі суми, югославські динари та всі інші валюти, які не належать до першої та до другої груп;

• відносно курсів інших валют:

• сильна (тверда) — це валюта, яка характеризується стабільним валютним курсом, що відповідає основним макроекономічним закономірностям;

• слаба (м’яка);

• за матеріально-речовою формою:

• готівкова;

• безготівкова;

• відносно валютних запасів країни:

• резервна та ін.

Резервна валюта — це національна валюта провідних країн світу, що накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

Функції резервної валюти:

1. виступає міжнародним платіжним засобом;

2. служить базою для визначення валютного паритету і валютного курсу;

3. використовується як інструмент для проведення валютної політики — валютної інтервенції.

Для набуття статусу резервної валюти повинні існувати об’єктивні передумови, а саме:

• домінуючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів та капіталів;

• розвинута мережа кредитно-банківських установ;

• лібералізація валютних операцій;

• розвинутий ринок позичкових капіталів;

• наявність зовнішньої конвертації валюти.

Суб’єктивною передумовою набуття статусу резервної валюти є активна зовнішня валютно-кредитна політика;

• за видами валютних операцій:

• валюта ціни контракту;

• валюта платежу;

• валюта кредиту;

• валюта клірингу;

• валюта векселя.

• за принципом побудови:

• «кошикового» типу (екю) та звичайна.

Екю — європейська валютна одиниця, яка була введена з березня 1979 р. й умовна вартість якої визначалася за методом валютного кошика.

З вересня 1989 р. вартість екю визначалася так:

1 екю = 0,6242 німецької марки + 1,332 французького франка + 0,2198 голландського гульдена + 0,13 люксембурзького франка + 0,1976 датської крони + 0,008552 ірландського фунта + 0,08784 фунта стерлінгів + 151,8 італійської ліри + 3,301 бельгійського франка + 1,44 грецької драхми + 1,393 португальського ескудо + 6,885 іспанської песети.

Вага кожної валюти відображала відносну частку різних держав-членів у валовому національному продукті різних держав — членів ЄС та в торгівлі в межах ЄС, а також їх внесок у механізм короткострокової валютної підтримки.

Вартість в екю кожної європейської валюти щодня змінювалася, оскільки вона залежала від двох величин — ваги стабільної валюти в кошику та курсу валюти в інших європейських валютах, який також щодня змінювався на валютних ринках.

Екю виконувала чотири головні функції:

• перша — загальна одиниця в механізмі обмінних валютних курсів: діяла як індикатор, тобто визначала відхилення курсу однієї валюти від інших;

• друга функція — одиниця розрахунків за кредитними угодами;

• третя функція — одиниця для взаєморозрахунків за боргами між національними валютними інституціями;

• четверта функція — одиниця розрахунків у бюджеті Європейського Співтовариства. Тобто всі зовнішні мита, податки, платежі й інші внутрішні розрахунки Співтовариства виражалися та сплачувалися в екю.

Детальніше про механізм функціонування екю йтиметься нижче.

Євро — це єдина валюта багатьох країн, які входять до Європейського Союзу. До 1 січня 2002 р. євро теж була кошикового типу. Так, з 1 січня 1999 р. було встановлено «незмінний» обмінний курс національних валют відносно євро. Готівкові євро з’явилися в обігу в 2002 р., курс євро до екю був визначений 1:1.

Конвертованість валют. Валютний паритет

Конвертованість валюти — це здатність резидентів та нерезидентів вільно, без обмежень здійснювати обмін національної валюти на іноземну та використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами. Різниця між ступенем конвертованості валюти залежить від обмежень уряду на валютному ринку. З погляду типів міжнародних операцій, які відбиваються в платіжному балансі країни (платіжний баланс за поточними операціями або за операціями з капіталом), валюта може бути конвертованою за поточними операціями чи за операціями з капіталом або повністю конвертованою.

Конвертованість за поточними операціями — це відсутність обмежень на платежі та трансфери за поточними міжнародними операціями, які пов’язані з торгівлею товарами та послугами, міждержавними переказами тощо. Такі обмеження можуть набувати різних форм у різних країнах: від розподілу іноземної валюти між імпортерами у формі індивідуальних квот для кожної окремої фірми або генеральних квот, що визначають максимальний обсяг іноземної валюти, який уряд готовий виділити для сплати імпорту в поточному періоді, до різних адміністративних вимог. Слід зауважити, що всі країни — члени Міжнародного валютного фонду, підписуючи угоду про вступ до нього, беруть зобов’язання відповідно до статті 8 Статуту МВФ скасувати всі обмеження на міжнародні платежі за поточними операціями. Тому залежно від чинного режиму валютного курсу конвертованість за поточними операціями буває жорсткою (hard), коли націо­нальна валюта має фіксований курс відносно іноземної валюти, та м’якою (soft), коли національна валюта має плаваючий курс відносно іноземної валюти.

Конвертованість за капітальними операціями — відсутність обмежень на платежі та трансферти за міжнародними операціями, які пов’язані з рухом капіталу (прямі й портфельні інвестиції, кредити та капітальні гранти). Основними такими обмеженнями можуть бути: обмеження об’єктів прямих іноземних інвестицій окремими галузями економіки, заборона на купівлю резидентами іноземних цінних паперів тощо. Конвертованість за капітальними операціями не є вимогою при вступі до МВФ.

Повна конвертованість — це відсутність будь-якого контролю та обмежень за поточними і капітальними операціями. Повна конвертованість передбачає також відсутність обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, які можуть вплинути на їх ціну.

Внутрішня конвертованість — право резидентів здійснювати операції в країні з активами, які деноміновані в іноземній валюті. Така форма притаманна Україні. Внутрішня конвертованість охоплює як поточні, так і капітальні операції, але не передбачає паралельного обігу кількох валют.

Зовнішня конвертованість — право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами.

Валютний паритет — співвідношення між двома валютами, яке встановлюється в законодавчому порядку на підставі офіційного вмісту золота в одиниці валюти, або СПЗ (спеціальних прав запозичення), або однієї зі світових твердих валют (чи кошика валют). Валютний паритет є підставою для визначення валютного курсу.

Валютний курс та його функції. Чинники, що впливають на валютний курс. Купівельна спроможність валюти

У процесі конвертування продають одну валюту та купують іншу, при цьому відносна кількість цих валют визначається їх обмінним, або валютним, курсом.

Обмін, або конвертування, валют здійснюється на валютному ринку.

Валютний, або обмінний, курс — це ціна однієї валюти, яка виражена в одиницях іншої.

Докладніше щодо конвертування валют та операцій на валютному ринку йдеться в темі «Валютні ринки та валютні операції».

На обмінні курси впливають чинники, які поділяються на економічні, політичні та соціальні.

1. Економічні чинники виявляють свій вплив через такі показники:

• відносні процентні ставки. Зіставлення відносних процентних ставок — це процес порівняння ставок процента в різних валютах. На практиці валюти з вищим значенням процентної ставки зростають у ціні відносно інших валют як результат підвищеного попиту з боку інвесторів, що бажають отримати тільки високі доходи;

• паритет купівельної спроможності (Power Purchasing parity — PPP) — це показник відносної купівельної спроможності різних валют. Він визначається шляхом зіставлення цін на певний товар у різних країнах у перерахунку (через обмінний курс) на «базову валюту», як правило, на американський долар. Значення цього показника розкриває такий приклад. Якщо товар в одній країні коштує дешевше, ніж в іншій, то є сенс експортувати його туди, де він коштує дорожче. Так, певний автомобіль може коштувати 20 тис. дол. у США та 2 млн 400 тис. єн в Японії. Коли обмінний курс долара до єни становить 100 одиниць, то автомобіль в Японії буде коштувати американському покупцеві в 24 тис. дол. США. Отже, такий автомобіль американцю вигідніше купити в Америці. Звідси можна зробити висновок: якщо в кожній державі на еквівалентну кількість валюти можна було купити одну й ту саму кількість товару, то міжнародна торгівля не давала би прибутку;

• економічні умови, які характеризуються такими показниками, як платіжний баланс, економічне зростання, рівень інфляції, пропозиція грошей, безробіття, ставки податків;

• попит на капітал та його пропозиція. Кожна зміна попиту на клієнтському ринку впливає на зміни ставок міжбанківського ринку, що, у свою чергу, впливає на ставки обмінного курсу.

2. Політичні чинники, а саме: характер економічної політики, ступінь нестабільності політичної ситуації та політика центрального банку.

3. Соціальні чинники, або «настрій ринку».

Короткострокові зміни обмінних курсів досить часто зумовлені тим, що учасники ринку називають «настроєм ринку», — це погляди трейдерів ринку на короткострокові перспективи руху валюти. «Настрій ринку» може бути позитивний або негативний. У першому випадку валюта зміцнюється, а в другому — слабшає.

Серед перелічених чинників на увагу заслуговує співвідношення інфляції та валютного курсу. Річ у тім, що прискорене зростання грошової маси як у готівковій, так і в безготівковій формі сприяє зниженню курсу грошової одиниці. Збільшення грошової маси в обігу в умовах реального спаду виробництва призводить до зростання цін та сприяє підвищенню валютної ефективності імпорту й, відповідно, розширенню попиту на валюту і падінню її курсу. Інфляційні очікування також виступають утворювальним чинником для валютного курсу. Так, в очікуванні змін курсу валюти інвестори можуть приймати непередбачені рішення, результатом яких може бути як збільшення попиту на валюту, так і його зниження. Зрештою, це може викликати зростання валютного курсу або до його падіння.

Валютний курс виконує основну функцію і додаткову.

Основна функція валютного курсу — це оцінювання порівняльної вартості валюти.

Додаткова функція валютного курсу полягає в тому, що формування на постійній основі звітних даних щодо валютного курсу дає уявлення про співвідношення попиту та пропозиції на валюту (якщо курс формується на ринкових засадах) на валютному ринку.

Валютний курс виступає інструментом аналізу й прогнозу, але тоді, коли існує певний набір історичних даних.

Види валютних курсів

Розрізняють такі види валютних курсів:

1) за способом регулювання:

• фіксований валютний курс;

• мінливий валютний курс, такий що коливається в межах коридору;

• плаваючий курс, який змінюється залежно від ринкового попиту та пропозиції;

2) за видами ринку:

• поточний курс SPOT (TOD i TOM);

• форвардний курс;

• ф’ючерсний курс;

• ринковий та розрахунковий (фіксінг центрального банку) середньозважений курс по торгах.