2. Слухання й аналізування оповідання в. Сухомлинського «Іменний обід».

– А зараз, діти, послухайте оповідання з платівки. Доберіть до нього заголовок.

Іменний обід

У Ніни велика сім’я: мати, батько, два брати, дві сестри і бабуся.

Ніна найменша: їй восьмий рік. Бабуся – найстарша: їй вісімдесят два роки. У бабусі тремтять руки. Несе ложку бабуся – ложка дрижить, крапельки падають на стіл.

Незабаром день народження Ніни. Мама сказала, що на її іменини у них буде святковий обід. На обід Ніна хай запросить подруг.

Ось і настав цей день. Мама накриває стіл білою скатертиною. Ніна подумала: це ж бабуся сяде за стіл. А в неї ж руки тремтять. Подруги сміятимуться. Розкажуть потім у школі, що в Ніниної бабусі руки тремтять.

Ніна тихенько сказала мамі:

– Мамо, хай бабуся не сідає за стіл сьогодні.

– Чому? – здивувалася мама.

– В неї руки тремтять. Капає на стіл.

Мама зблідла. Не сказавши ані слова, вона зняла зі столу білу скатертину і сховала її в шафу.

Довго сиділа мовчки, потім сказала:

– У нас сьогодні бабуся хвора. Тому іменного обіду не буде. Вітаю тебе, Ніно, з днем народження. Моє тобі побажання: будь справжньою людиною.

(Варіанти учнівських заголовків: «Святковий обід», «Бабуся хвора», «Будь справжньою людиною»).

– Назвіть усіх членів родини Ніни.

• Хто був найстаршим, а хто – найменшим?

• Який настрій панував у родині до розмови Ніни з мамою і після неї?

• Чому слова Ніни так вразили маму?

• Поясніть, як ви зрозуміли побажання матері: «Будь справжньою людиною»? Як ви вважаєте, чи зрозуміла Ніна свою помилку?

• Якщо так, то спробуйте продовжити це оповідання.

• Як би ви вчинили у такому випадку?

3. Робота над прислів’ям.

– Закресліть всі букви О і прочитайте прислів’я. (Зумів скривдити – умій вибачатися).

Озуомів сокриводоитои – оумоій овибаочатиося.

– Чи можна сказати, що це прислів’я є головною думкою прослуханого оповідання?

4. Робота над матеріалом підручника (с. 80-81, Олесь Донченко «Справжній товариш»). Справжні товариші

І

Сьогодні в школу не прийшов Павлик, і ніхто не знав чому.

Павлик з матір’ю жив недалеко від школи. На великій перерві з дозволу вчителя до нього пішли Юрко, Маруся і Стьопа.

Діти зайшли в невеликий дворик, пройшли коридором і потрапили до кухні. Посередині кухні стояли ночви. Поряд, на ослоні, лежала купа білизни.

З кімнати почувся тихий жіночий голос:

– Заходьте сюди, заходьте!

У чепурній кімнаті лежала на ліжку жінка з компресом на голові. Біля неї сидів Павлик.

– Сідайте, - запросила вона. – Захворіла я не в добрий час. Лікар звелів лежати. Білизна з учорашнього дня зосталася, не встигла випрати. Сусідку покликала б – на роботі…

ІІ

Після уроків Маруся розповіла, чому не прийшов у школу Павлик.

– Не міг він залишити хвору матір, - говорила вона. – Треба нам допомогти йому. Батька ж у нього не має.

З цим усі згодились.

До Павлика пішли Маруся, Оля, Люба, Юрко й Іван. Дівчатка допомогли допрати білизну, помили підлогу, прибирали в кімнатах. Оля принесла букет айстр і поставила його в глечику біля хворої. Юрко з Ванею і Павликом приготували на кілька днів дров. Наносили в діжку води і навіть скопали на городі грядку для часнику.

Павликова мама щиро дякувала дітям.

Олесь Донченко