Лекція 2. Основи підприємництва. Підприємство як суб’єкт господарювання

2.1. Зміст підприємницької діяльності

2.2. Поняття та напрями діяльності підприємства

2.3. Правові основи функціонування підприємства

2.1. Зміст підприємницької діяльності

Перехід до ринкової економіки викликав глибокі соціально-економічні перетворення, що вимагають вирішення принципово нових завдань управління господарськими суб'єктами.

Підприємництво – це стиль господарювання, що характеризується принципами новаторства, постійної ініціативи, орієнтації на нововведення в процеси виробництва, маркетингу, розподілу і споживання товарів і послуг.

Підприємництво визначають з різних позицій як:

- діяльність, спрямовану на отримання максимального прибутку;

- ініціативну діяльність громадян, що полягає у виробленні товарів і послуг, спрямовану на одержання прибутку;

- пряму функцію реалізації власності, її основну виробничу функцію;

- процес організаційної новації з метою одержання прибутку;

- дії спрямовані на зростання капіталу, розвиток виробництва і присвоєння прибутку;

- специфічний вид діяльності, спрямований на безустанний пошук змін в існуючих формах життя підприємств і суспільства та постійна реалізація цих змін.

Таким чином, кінцевою метою підприємництва є не стільки прибуток, скільки безперервність відтворювального процесу, пов'язаного з відтворенням попиту і задоволенням мінливих, постійно зростаючих потреб індивідуума чи соціальної групи, суспільства в цілому.

У цьому зв'язку підприємництво визначається як процес безупинного пошуку змін у потребах, попиті кінцевого споживача на продукцію чи послуги, задоволення цієї потреби шляхом організації виробництва, збуту, маркетингу, логістики, менеджменту, орієнтованих на найкращі новації, що приносять максимум продуктивності, а отже і прибутку, у кожній стадії процесу відтворення. Саме тому, під підприємницьким доходом варто розуміти, насамперед, додатковий дохід, дохід від управління, надлишок, одержуваний підприємцем завдяки його природним якостям чи особливому умінню аналізувати і по-новому комбінувати фактори виробництва в залежності від зовнішніх умов.

Зміст підприємництва, межи його здійснення тісно зв'язані з формами і видами підприємницької діяльності. Відповідно до прийнятої структури процесу відтворення (виробництво, обмін, розподіл, споживання) виділяють чотири головних сфери підприємництва: виробнича, комерційна, фінансова, сфера споживання. Інші види підприємницької діяльності, наприклад інноваційна, маркетингова, включаються до складу чотирьох головних сфер підприємництва.

Державне підприємництво є формою здійснення економічної активності від імені організації, заснованої:

а) державними органами управління, що уповноважені (відповідно до чинного законодавства) керувати державним майном (державне підприємство);

б) органами місцевого самоврядування (комунальне підприємство).

Приватне підприємництво є формою здійснення економічної активності від імені організації (якщо воно зареєстровано в якості такого) чи підприємця (якщо така діяльність здійснюється у формі індивідуальної трудової діяльності).

Основна відмінність державного підприємництва від приватного полягає в тому, що його діяльність не спрямована винятково на одержання прибутку. Держава ставить перед своїми підприємствами, крім комерційних, певні соціально-економічні цілі.

Також можна говорити про колективне, сімейне та інше підприємництво, але все це будуть похідні від двох зазначених форм.

Результатом кожного виду підприємницької діяльності є досягнення поставлених підприємцем цілей. Головну мету підприємницької діяльності, тобто чітко окреслену причину її здійснення прийнято називати місією.

Місія в узагальнюючій формі розкриває сенс існування підприємницької фірми, її філософську і соціальну установку, слугує відправною точкою у розробці стратегії. У сучасному прикладному розумінні місія здебільшого має зовнішню орієнтацію і відображає призначення, роль і корисність підприємницької організації для соціально-економічної системи суспільства. Вона відповідає на питання, для чого створюється організація і чого прагне досягнути у довгостроковій перспективі.

На основі загальної місії формулюються і встановлюються цілі, що повинні відповідати наступним умовам:

1. цілі повинні бути конкретними і піддаватися виміру;

2. цілі повинні бути орієнтовані в часі, тобто мати конкретні межі прогнозування;

3. цілі повинні бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності підприємницької діяльності;

4. цілі повинні бути взаємно підтримуючими.

В остаточному підсумку цілі повинні бути чітко сформульовані для кожного виду діяльності підприємця.

Для досягнення цілей визначаються і вирішуються конкретні завдання підприємницької діяльності в рамках поточної чи перспективної політики фірми.

Завдання підприємницької діяльності можна розділити на два напрямки. Перший напрямок – це комплекс завдань, рішення яких забезпечує успіх інноваційної діяльності підприємця, другий напрямок – це комплекс завдань, рішення яких формує ефективність процесу виробництва чи посередницької діяльності, що здійснювалися чи тільки почали здійснюватися.

Важливим моментом при розробці місії і постановці цілей підприємницької діяльності є визначення кола суб'єктів, які мають ухвалювати такі стратегічні рішення. В залежності від функціонально-управлінської конфігураціїї, що історично склалася у кожній підприємницькій органзації, до таких суб'єктів можуть відноситися власники (акціонери) як фізичні і юридичні особи, адміністрація (керівник) підприємства, трудовий колектив тощо. З огляду на наявність мережі формальних і неформальних відносин із відповідними очікуваннями, зобов'язаннями і важелями (табл. 1.1), на процес цілеутворення значний вплив можуть справляти позиції і інших зовнішніх суб'єктів (великих кредиторів, стратегічних інвесторів, органів влади, окремих груп населення).