1.2. Інституціональна теорія

Інституціональна теорія розглядає підприємство як основний інститут ринкової економіки, як організацію, що створюється людьми для більш ефективного використання їх можливостей. Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання контрактів із зовнішніми організаціями та працівниками.

Інституціональний варіант теорії підприємства, на відміну від неокласичного, не робить акценту на поведінку підприємства відповідно до його виробничої функції, тобто на технологічну залежність виходу продукції від витрат факторів виробництва та їх комбінації. Тут у центрі уваги інше: пояснення існування різноманітних форм ділових підприємств, меж їх зростання, можливих варіантів вирішення проблем мотивації працівників, організації, контролю, планування тощо. З цієї точки зору інституціональний варіант теорії підприємства є немов би „містком” між стандартною неокласичною теорією і теоріями управління. Основним завданням інституціональної теорії є аналіз поведінки підприємства за умов дорогої та неповної інформації.

Тут фірма розглядається як сукупність довгострокових контрактів на відміну від ринку – взаємозв’язків, що опосередковані відносно короткостроковими контрактами. Звідси випливає фундаментальне питання інституціоналізму – виробляти (на підприємстві) чи купляти (на ринку)? Розмаїття відповідей на це питання породжує широке коло дослідницьких напрямків у рамках інституційної парадигми.

Р. Коуз розглядав в якості основної причини існування фірми наявність і величину трансакційних витрат, відповідно, фірма призначена для їх мінімізації. Ф. Найт вважав, що трансакційні витрати обумовлені виникненням ситуацій невизначеності в оточуючому середовищі. Тому необхідно обирати між витратами невизначеності (зовнішнє виробництво) і витратами внутрішньої координації виробничих процесів.

Подальший розвиток ці питання отримали в когнітивній теорії фірми, яка вважає, що тільки довіра сприяє мінімізації трансакційних витрат взаємодії фірм, а, втім, і досягненню рівноваги на ринку у довгостроковому періоді. Умовності, що прийняті в міжфірмовій поведінці, зменшують невизначеність зовнішнього середовища і сприяють вибору фірмою того чи іншого способу поведінки і є заміною ринку у вирішенні проблем координації.

О. Уільямсон уточнив уявлення про трансакційні витрати як витрати, пов’язані з функціонуванням специфічних активів. Сутність його теорії недосконалих контрактів: якщо б контракти були б досконалими, тобто всі питання можна було б обумовити в контрактах, то потреба в фірмі відпала би. Однак такі контракти або неможливі в принципі, або безмежно дорогі.

Якщо ж контракт не може врахувати всіх можливих у майбутньому умов, то виникає загроза опортуністичної поведінки партнера. Коли активи не є специфічними, то можна переключитися на іншого партнера. Чим вище ступінь специфічності активу, тим складніше переключитися на іншого партнера без особливих економічних втрат.

З позиції теорії прав власності підприємство трактується як пучок прав власності на набір матеріальних і нематеріальних активів. Структура власності впливає на стимули економічних агентів до специфічних інвестицій і, отже, на вибір форми взаємодії – спільна власність в рамках однієї фірми чи роздільна власність багатьох фірм.

Певний інтерес викликає і теоретичний аналіз поведінки фірми на базі теорії ігор. Вона не ставить за мету пояснення внутрішнього механізму реалізації тієї чи іншої організаційної структури, причини виникнення фірми і її роль в економіці. Вона розглядає стратегічну поведінку, тобто проблему взаємодії і взаємовпливу даної фірми та її партнерів і процес вибору ринкових стратегій.

Одним з підходів до аналізу поведінки фірми і конкурентних взаємодій на ринках є „концепція границь” Дж. Саттона. Вона виходить з принципової неможливості визначення однозначної залежності між рівнем концентрації (конкуренції) у галузі і величиною галузевого прибутку підприємства в умовах сучасних складних ринків. Ринки динамічні за своєю природою. Тому, єдине, що може визначити теорія – це вказати на межі допустимих ринкових результатів, виділити верхню і нижню границі, в рамках яких результати взаємодії фірм будуть стабільними.

Якщо ж виявиться на будь-якому реальному ринку ситуація, що виходить за такі межі, це буде свідчити тільки про те, що даний ринок не є стабільним, і в найближчому майбутньому слід очікувати змін його конфігурації у вигляді злиття, поглинань чи, навпаки, розділення і виділення фірм-продавців.

В рамках інституціональної теорії важливе місце посідає концепція „взаємних очікувань”. Відносини в ринковій економіці розглядаються як мережа контрактів, які формуються в процесі реалізації взаємних очікувань економічних суб’єктів (табл. 1.1).

Наприкінці ХХ ст. сформувалися і нові підходи в теорії підприємства, пов’язані із запереченням цілей і орієнтирів індустріальної економіки та формуванням ідеології постіндустріального, інформаційного суспільства. З появою роботи представника неоінституціоналізму Дж. Гелбрейта „Нове індустріальне суспільство” набуває поширення ідея відповідності цілей фірми цілям суспільства і особистості. Максимізуючи прибуток (або обсяги продажів), фірми прагнуть максимально відповідати цілям суспільства і особистості, тобто вихідні критерії раціональності доповнюються оптимізацією взаємодії усіх економічних суб’єктів.

Отже, сучасний інтерес до інституціоналізму викликаний його більш реалістичними оцінками процесів трансформації економічних систем. На відміну від неокласиків, які абстрактно і схематично відображають лише функціональні зв’язки, інституціональна теорія розглядає більш широкий спектр інтересів і відносин. Від сугубо економічних проблем інституціоналісти переходять до їх аналізу у взаємозв’язку з політичними, соціальними, етичними, правовими проблемами.