6. Основні риси права

Адміністративний кодекс УСРР складався з 15 розділів і містив 528 статей. Він регулював широке коло відносин, пов'язаних з правами і обов'язками органів державного управління у взаємо­відносинах між ними, а також у відносинах цих органів з громадя­нами.

Кодекс зпкоиін про народну освіту УСРР. Третя сесія ВУЦВК шостого скликання, обговоривши доповідь Наркомосу УСРР про Кодекс законів про освіту, 16 жовтня 1922 р. прийняла цей законо­давчий акт в цілому і доручила Наркомпсу і НКЮ УСРР остаточно його відредагувати й подати на затвердження Президії ВУЦВК 22 листопада 1922 р. Президія ВУЦВК ухвалила Кодекс законів про народну освіту. На території УСРР він набув чинності з 25 листо­пада того ж самого року¹. Структура кодексу мала такий вигляд: преамбула — книга — частина — розділ — глава. Кодекс містив 767 статей. Він складався з таких книг: 1. Організація управління й постачання в галузі народної освіти. 2. Соціальне виховання дітей. 3. Професійна і спеціально-наукова освіта. 4. Політична освіта і виховання дорослих.

У кодексі зазначалося, що мета радянського виховання та освіти — «розкріпачення трудящих мас від духовного рабства, роз­виток їх свідомості, створення нового покоління людей комуністич­ного суспільства я психологією колективізму, з твердою волею, сус­пільно необхідною кваліфікацією і :) матеріалістичним світоглядом, який Грунтується на ясному розумінні законів розвитку природи і суспільства». За Кодексом органи виховання і освіти повинні бути знаряддям диктатури пролетаріату у справі ліквідації класового суспільства і створення нового, соціалістичного суспільства, провід­ником принципів комунізму та ідейно-організуючого впливу проле­таріату на трудящі маси з метою виховання поколінь будівників ко­муністичного суспільства. Як бачимо, кодекс занадто ідеологізова-ііий, насичений революційною фразеологією.

Відповідно до кодексу основою діяльності культурно-освітніх установ держави, мали бути такі три: а) трудовий процес як фун­дамент виховання і пізнання; б) різноманітність життєвих потреб як мета виховного процесу; в) практика, спрямована не лише на по­яснення світу, а й на його зміну. Кодекс проголосив право всіх гро­мадян УСРР на вільний доступ до знань, до науки та мистецтва у всіх культурно-освітніх установах держави.

Кодекс закріплював таку систему радянського виховання: а) соціальне виховання дітей; б) професійна освіта молоді; в) науко-

1 Су усср — 1922 — м» 49. — Ст 729 264

ва робота; г) політична освіта дорослих. Соціальне виховання дітей і професійна освіта молоді до 17 років включно оголошувалися за­гальними, обов'язковими, безплатними і спільними для осіб обох статей. Під терміном «соціальне виховання» розуміли сукупність державних заходів, спрямованих на виховання дітей. Ці заходи реалізовувалися через різноманітні організаційні форми.

Система профтехосвіти мала такі два головні види: індуст­ріально-технічний та сільскогосподарський. Закінчивши профте­хшколу, підліток продовжував навчання у вищій школі або ставав до практичної роботи. До вищої школи, за кодексом належали тех­нікуми та інститути. Кодекс закріплював структуру наукових за­кладів: науково-дослідні інститути, кафедри, лабораторії, наукові бібліотеки і товариства, музеї Виокремлювалися також Українська книжкова палата, книгосховища, архіви.

Кодекс законів про освіту УСРР був важливим законодавчим актом, який значною мірою сприяв розгортанню діяльності держав­них установ республіки з навчання і виховання широких верств на­селення України. Водночас кодекс мав низку недоліків: наявність тавтології у назві (кодекс законів); декларативність окремих параг­рафів і складність сприйняття окремих з них для громадян з то­дішнім рівнем освіти; відсильний характер, повторюваність і розхо-ЄИНЯ низки норм; використання скорочень у словах і термінах без їх розшифрування; відсутність найменування статей¹. Визна­чення у кодексі Головного політико-освітнього комітету органом •державної пропаганди комунізму» й вказівка на його подвійну під­порядкованість Наркомосу УСРР і ЦК КП(б)У створювали міцні за­сади формування командно-адміністративної системи керування культурою в Україні.

Наприкінці 1920-х років було прийнято кілька кодифікацій-яих актів. Так, у лютому 1928 р. ухвалили Статут цивільного будів­ництва, який замінив собою Тимчасові будівельні правила. У серпні 1928 р. було прийнято Гірничий кодекс УСРР. У вересні 1929 р. по­бачила світ нова редакція Положення про судоустрій УСРР. Відмо­ва від нової економічної політики призвела, по суті, до припинення кодифікаційних робіт, так як подальша кодифікація видавалася партійному керівництву Країни Рад недоцільною «або просто була «можливою внаслідок зигзагів сталінської політики»².

^: Яябошапко Л. Перший Кодекс законів про народну освіту України // Право Укра-Ьт 1992. — № 9. — С 37.

чко /. Б. Україна в роки непу: доля курсу на революційну законність. — X. 1»У — С. 58

265

РмМд і- Держала і право України в умовах непу

»♦*

Нова економічна політика і деяка демократизація державно-правового життя були обумовлені кризою, спричиненою «воєнним комунізмом». На жаль, ця нова політика тривала недовго. Запекла боротьба за владу, що точилася між вождями правлячої більшови­цької партії та держави після смерті Леніна, закінчилася у 1927 р. перемогою Сталіна. Прихід до керівництва Сталіна та екстремістсь-ки налаштованої партійної верхівки призвів до згортання непу і де­мократичних елементів у державно-правовому житті.

Натомість формувалася та міцніла командно-адміністративна система управління, яка створювала найсприятливіші умови для зростання бюрократизму і посилення позицій його носіїв — партій­но-державної номенклатури. Остання ставала своєрідним каркасом усього соціально-економічного і політичного ладу республіки, її представники обіймали усі керівні посади в партійних, державних, господарських, профспілкових, кооперативних та інших ланках усіх рівнів.

Наслідком таких процесів був тоталітаризм, або просто сталі­нізм, усі негативні та злочинні прояви якого відчула на собі Україна.

Суттєві зміни у політичному розвитку України були виклика­ні в цей період утворенням у 1922 р. СРСР, який дуже скоро, не змінюючи своєї форми «союзу республік», став перетворюватися на жорстко централізовану державу. Вже з моменту підписання Сою­зного договору розпочався процес все більшого обмеження, а по­тім — і ліквідації державного суверенітету УСРР.

Суперечливий характер мав і розвиток українського права. На початку 20-х років було проведено кодифікацію права, поклика­ну передусім забезпечити ефективне здійснення непу. Проте у мі­ру формування командно-адміністративної системи управління все більше й більше стала переважати тенденція до примушування як основного методу регулювання суспільних відносин. Особливо чітко це виявлялося у кримінальному праві. Законодавство України, стрімко інтегрувалося в загальносоюзне законодавство, для якого були характерними надмірний централізм і відсутність гуманістич­них начал.

.'І,!,

Розділ третій

Держава і право України в період

тоталітарно-репресивного режиму

(1929—1941 рр.)