1 Скрипилев е. А. Тюремная политика и тюромног законодательство Временного правительства — м , 1968 — с. 59.

37

§ 4. Утворення Центральної Ради

§ 4. Боротьба за національно державне

відродження України. Утворення Центральної Ради

Розділ 1. Устрій і прало України після перемоги Лютневої революції

в ій демонстрації», а також про арешт і притягнення до криміналь­ної відповідальності керівників низових Рад і комітетів.

Це однозачно значний відхід від демократичних свобод, заво­йованих народом (свободи слова, спілок, друку, зібрань). Воєнному міністру і міністру внутрішніх справ надавалося право закривати усі зібрання та з'їзди, які загрожують державній безпеці. їм же бу­ло надано право закривати революційні газети, заарештовувати ре­дакторів, забороняти доставку на фронт небажаних газет тощо. Тимчасовий уряд використовував також позасудову розправу. Його постановою від 2 серпня 1917 р. названим міністрам надавалося право заарештовувати і висилати без суду осіб, дії яких визнава­лися особливо небезпечними.

В армії застосовувалися жорстокі репресії революційно нала­штованих солдатів. Тимчасовий уряд 7 липня 1917 р. прийняв поста­нову про розформування військових частин, які брали участь у лип­невій демонстрації. Солдатів — активних учасників демонстрації — пропонувалося негайно заарештовувати і притягувати до криміналь­ної відповідальності за «зраду Вітчизні». Командувачам армій нада­валося право «висилати» з театру воєнних дій «підозрілих» осіб. Тимчасовий уряд боровся й з процесом українізації армії.

Тимчасовий уряд та його судове відомство, формально збе­рігаючи головні принципи та основи демократичного судочинства, сформульовані в Судових статутах 1864 р., допускав порушення цих статутів, що виявило передусім у відмові від буржуазно-демо-кратнчних принципів судочинства в діяльності військово-револю­ційних судів.

Як уже зазначалося, Тимчасовий уряд поновив смертну кару на фронті. У його постанові від 12 липня 1917 р. перелічувалися склади злочинів, за вчинення яких вона передбачалася. Серед них були: опір виконанню наказів і розпоряджень начальства, підбурю­вання до повстання, воєнна та державна зрада тощо. Терміни «державна зрада» та «підбурювання до повстання» тлумачилися досить широко, і будь-яке незадоволення діями командування та уряду могло бути підведене під ознаки цих складів.

38

ютисиа революція створила сприятливі умови для розви- ^ТКУ національно-визвольного руху пригноблених народів ''"' ^п ^^{олоиною} перешкодою на шляху до вирішення на- ціонального питання, як уже зазначалось, була політична діяльність Тимчасового уряду. Він хоча і заявив у Декла-^, рації від 3 березня 1917 р. про скасування усіх національ­них обмежень, насправді ж продовжував шовіністичну політику.

З перших днів національно-демократичної революції посили­лося згуртування національних сил в Україні. Виник загальноукра­їнський громадсько-політичний центр, покликаний очолити масо­вий народний рух, — Українська Центральна Рада. З часом Рада мала скликати український парламент і створити відповідальний перед ним уряд Національний центр був започаткований Товарис­твом українських поступовців (ТУП). Його політичним ідеалом була автономія України в складі перебудованої на федеративних заса­дах Російської держави. На співпрацю з поступовцями погодилися граїнські соціалісти. До Центральної Ради увійшли також пред­ставники православного духовенства, культурно-освітніх, коопера­тивних, військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, представники наукових товариств (Українського наукового товариства, Товариства українських техніків та агрономів, Україн­ського педагогічного товариства та ін).

березня 1917 р. вважається офіційною датою заснування Центральної Ради і початком її історії¹.

березня Центральна Рада телеграмою повідомила Г. Львова і О. Керенського про своє утворення. У телеграмі висловлювалося сподівання, що «у вільній Росії задоволено буде всі законні права українського народу»².

Офіційна діяльність Ради розпочалася 9 березня. В цей день обговорювалися питання про виготовлення печатки Центральної Ради, передачу останній будинку Педагогічного музею (тепер —

¹ Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. Держава і право України. 1917—1920. — К. 1997. —

С 10—И ■ Нанайський І. Історія Української держави двадцятого століття. — С. 70.

39

Роздгл І. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції