Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тацій, Рогожин, Гончаренко - Історія держави і...doc
Скачиваний:
19
Добавлен:
15.08.2019
Размер:
4.51 Mб
Скачать

1 Життя Поділля — 1919. — 21 берез

н,

1 Громада (Кам'янець-іІодільський). — 1919. — 19 черв.

97

Розділ 2. Українська національна державність (листопад 1917-1920 рр.)

3. 'Друга» Українсько Народна Республіка (період Директори)

У перші дні травня Петлюра видав наказ про евакуацію з Рів­ного до Галичини. Отож, Директорія втратила всю територію Над­дніпрянської України. Заколот Оскилка, який у своїх зверненнях прямо заявив про підтримку Андрієвського і Иетрушевича, певною мірою розв'язав руки Петлюрі. У травні з'явився закон «Про зміни у персональному складі Директорії», за яким усі її постанови набу­вали чинності «тільки тоді, коли у засіданні брав участь Головний Отаман С. Петлюра», а двома днями пізніше — 9 травня — Петлю­ра був обраний Головою Директорії.

Підбиваючи підсумки діяльності Директорії з моменту еваку­ації з Києва, слід наголосити, що в жодному принциповому питанні вона так і не визначилася. Насамперед це стосується стратегії дер­жавного будівництва — парламентаризм або «трудовий принцип». Залишилося нерозв'язаним питання розподілу компетенції між Ди­ректорією і Радою народних Міністрів. Єдине, у чому остаточно окреслилася чітка тенденція, — затвердження не тільки фактично­го лідерства Петлюри, а й на законодавчому рівні. Травневі поста­нови Директорії стали початком режиму його особистої влади.

Ситуація, що склалася, в Україні на початку 1919 р., була ду­же важкою і суперечливою, а головне — змінювалася майже ка­лейдоскопічно. Окрім військ УНР і «червоного» Українського фрон­ту під командуванням В. Антонова-Овсіснка, треба назвати Збройні Сили півдня Росії, очолювані Денікіним. На півдні десантувалися війська Антанти, Буковину захопили румуни. В січні-квітні Закар­паття було окуповане чехословаками, а наприкінці червня польські війська захопили Східну Галичину.

Взявши під свій контроль усе Придніпров'я, Уряд Українсь­кої Радянської Соціалістичної Республіки дуже швидко опинився у такому самому становищі, як і Директорія.

Руйнівна економічна політика, жахливий терор, взагалі все те, що, за влучним висловом Христюка, становило систему «коміса-родержавства», викликали різке незадоволення населення, яке ви­лилося у широке повстання проти радянського уряду Раковського.

Уже в березні 1919 р. повстання охопило Київщину, Поділля, Волинь, частину Полтавщини, а у квітні українські соціалісти-ре-волюціонери і соціал-демократи створили Всеукраїнський револю­ційний комітет і Головну військову раду (пізніше — Головний повс­танський штаб).

У таких умовах сам перебіг подій цілком природно поставив пи­тання про координацію дій усіх українських політичних сил. З цією метою після нелегких переговорів між повстанцями і Директорією,

98

війська якої вже 3—4 червня знову встановили свій контроль над Ка-м'янець-Нодільським, було підписано угоду про спільні дії.

Один з пунктів угоди спеціально наголошував на необхідності «організації місцевої влади на трудовому принципі», оскільки цей принцип був одним з фундаментальних у політичній платформі партій, що очолили повстання, і взагалі відповідав настроям широ­ких верств українського селянства.

Отже, Директорія, прагнучи злагоди, ще раз підтвердила, що йтиме саме цим шляхом. 2 липня 1919 р. у Кам'янці, що став тимча­совою столицею УНР, відбулася ще одна нарада, на цей раз на­півофіційна за участі центральних комітетів двох «правлячих» тоді партій — соціал-демократів і соціалістів-революціонерів, а також галицьких соціал-демократів і деяких міністрів. У постановах, при­йнятих цією нарадою, передбачалося чотири пункти: найшвидше розробити закон «Про нормування компетенції і взаємовідносин між Директорією і Радою Народних Міністрів»; завершити реорга­нізацію Директорії; утворити «Військову Раду», передусім для кон­тролю за хаотичною діяльністю численних отаманів; вжити заходів «для найскорішого внесення... закону про Ради — місцеві органи, побудовані на трудовому принципі».

Однак впливали на політику Директорії не тільки «радянсь-кофільські» тенденції і спроби прийти до згоди з повстанцями. Не менш важливим чинником були відносини з лідерами ЗУНР, які уособлювали зовсім інший напрямок — тоді він вважався «правим».

Принагідно слід звернути увагу на загальну ситуацію, що склалася наприкінці червня-липня 1919 р. Під ударами поляків ви­снажена Українська Галицька армія опинилася на шматку терито­рії південно-східної Галичини, причому 25 червня Рада держав Ан­танти вирішила передати управління Східною Галичиною Польщі. У цьому рішенні вказувалося на «необхідність захистити безпеку і власність населення від звірства більшовицьких банд» і в майбут­ньому його право вільно визначити свою державну належність, але фактично Антанта «благословила» окупацію Східної Галичини. От­же, не маючи сил чинити опір полякам, лідери ЗУНР на початку липня 1919 р. опинилися перед вибором: або відступати на терито­рію Румунії, або, природніше, — йти на угоду з військами УНР. Га-личанське командування прийняло єдино можливе рішення — на­правити керівництву УНР телеграму такого змісту: «Галицька Ар­мія і Галицький уряд, починаючи з 15 липня, переходять на східний берег Збруча, щоб усі сили використати для спільної боротьби з більшовиками і визволити від них Наддніпрянську Україну. Питан-

ТІ

-утг

Розділ 2. Українська національна державність (листопад 1917—1920 рр.)