1 Життя Поділля. — 1919 — 21, 23 берез. 94

$ 3. «Друга' Українська Народна Республіка (період Директорії)

л ишилася без відповіді записка двох партій, а наступ більшови­цьких військ знову рішуче вплинув на хід подій. 18 березня 1919 р. Директорія виїхала 8 Проскурова. Петлюра і Макаренко опинилися в Рівному, решта членів Директорії, зокрема Андрієвський, — у Станіславі.

Фактично припинив своє існування уряд, а під «юрисдикцією» УНР залишилася територія між лінією Сарни-Проскуров-Могилів над Дністром і річками Збруч і Буг.

За таких умов центром українського політичного життя рап­тово став Кам'янець-Подільський. Місто перетворилося в центр опозиції до тодішнього уряду.

У другій половині березня кам'янецька опозиція перейшла до реальних дій. її «трудовий конгрес» (хоча під час обговорення цього питання зазначалося, що «немає представництва робітників») при­йняв резолюцію, в якій висловив своє ставлення до поточного мо­менту: «Україна є самостійною і незалежною Республікою, у якій вся влада належить об'єднаним Радам Робітничих і Селянських Депутатів за принципом пропорційності»¹.

На фоні паніки, що виникла в Кам'янці, над яким нависла за­гроза, за відсутності вищого керівництва і швидкої «совєтизації» населення «ліва» частина української демократії (за свідченням Винниченка) разом з місцевим Трудовим конгресом, спираючись на кам'янецький гарнізон, створила Комітет охорони республіки. Його очолив колишній голова Ради народних міністрів Чехівський. 22 бе­резня 1919 р. Комітет оприлюднив своє звернення, в якому пояснив причини свого створення — «в виду дезорганізації державного апа­рату і можливих внаслідок цього безпорядків і порушень спокою» «тимчасового представництва центральної влади Республіки». У зверненні Комітету практично були відтворені основні положен­ня резолюції повітового Трудового конгресу про рішучий поворот політики УНР у бік пошуку взаєморозуміння з більшовиками і дер­жавного будівництва на «радянському ґрунті». Грушевський відмо-мюся увійти до складу Комітету, пояснюючії своє рішення необхід­ністю виїзду за кордон. Однак тоді ж, 22 березня, його обирають по­чесним співголопою конгресу, а напередодні на шпальтах місцевої газети він надрукував привітання Комітету, де констатував «пара­ліч центру» і підкреслив, що немає нічого «небезпечнішого, ніж очікувати» якихось інструкцій і розпоряджень, а також наголосив, що «у тій важкій, критичній обстановці, у якій ми перебуваємо, усе

1 Життя Поділля. — 1919 — 22, 23 берез.

2. Українська національна державність (листопад 1917—1920 рр )

3. 'Друга» Українська Народна Республіка (період Директорії)

спасіння у самодіяльності дрібних клітин нашого національного ор­ганізму»¹.

Діяльність Комітету розпочалася дуже активно — були при­значені комісари усіх міністерств, припинена евакуація. Однак сил у нього було замало, щоб утримувати ситуацію під своїм контро­лем. До того ж програма Комітету викликала негативну реакцію тих сил, які інакше уявляли собі орієнтири української політики.

Тим часом на фронті встановилася певна стабілізація, і після переговорів з Директорією, прагнучи уникнути кровопролиття, 28 бе­резня 1919 р. Комітет заявив про свою самоліквідацію.

Слід зазначити, що є різні оцінки ролі Комітету охорони рес­публіки. Винниченко, наприклад, вважав, що в умовах «безладдя і безсилля отаманської влади» це була реальна спроба змінити ситу­ацію на краще, його опоненти для характеристики цієї події вико­ристовують лише один термін — «переворот». Проте незалежно від подібних полярних оцінок безспірним є факт: виступ у Кам'янці по­тягнув за собою різке «полівіння» тодішнього політичного курсу. Як зазначив сам Петлюра у ході міжпартійних консультацій, що від­булися у Рівному в перших числах квітня, «утворення соціалістич­ного уряду — завдання моменту».

Ці партійні консультації цікаві ще й тим, що показують пози­цію деяких партій, передусім у питанні реформування самої Дирек­торії та уряду. Так, 5 квітня українські есери і соціал-демократи, які, власне, й ініціювали реформування нового уряду, виробили спільні вимоги до Директорії. Відповідно до цих вимог вона могла ухвалювати закони тільки після їх прийняття Радою народних міністрів, а «повноправний кворум» для прийняття рішень мав «складатися з трьох членів». Спеціально зазначалося, що «у сфері управління члени Директорії видають свої розпорядження тільки через певні міністерства». Що стосується уряду, то призначення «прем'єр-міністра здійснюється «за згодою» політичних партій, і прем'єр «у взаєморозумінні» з ними формує кабінет.

Тоді ж у Рівному відбулася чергова Державна нарада — вона завершила череду подібних заходів на цьому часовому відрізку. Наступна нарада була скликана тільки восени і стала останнім зібранням, на якому хоча б якусь роль відігравали члени комісій Конгресу трудового народу, у подальшому вони зійшли з політич­ної сцени. Знову обговорювалася проблема трудових рад і знову об­говорення закінчилося практично безрезультатно.

Нарешті, після інтенсивних дебатів 9 квітня 1919 р. було зат­верджено новий уряд на чолі з Б. Мартосом, а 12 квітня він опри­люднив свою Декларацію. У ній підкреслювався соціалістичний ха­рактер уряду і те, що у внутрішній політиці він «буде прагнути до зміцнення демократичного ладу, і в першу чергу будуть вжиті самі енергійні заходи, щоб скрізь організовувалися робітничо-селянські трудові Ради для контролю за діяльністю місцевих властей»¹.

За тих умов більшість положень Декларації мала пропагандист­ський характер. Втім, є й інша, досить авторитетна думка І. Мазе­пи, який позитивно оцінював потенційні можливості тодішнього уряду. Наприклад, він посилається на спільне засідання Директорії та уряду 27 квітня у Здолбунові, де практично вперше після прого­лошення УНР конкретно обговорювалася програма діяльності Ради народних міністрів.

Однак можна тількіи гадати, чи вдалося б тоді досягти певної стабілізації: 29 квітня командувач Південно-Західного фронту В.Оскилко зробив спробу «правого» заколоту. У наказі «Військам Української Республіки» він проголосив, що «усунув зрадницький уряд і вступив у командування усіма збройними силами придніп­ровської України».

За переворотом Оскилка стояли політичні сили, що утворюва­ли «правий табір», зокрема українська партія соціалістів-самостій-ників. На відміну від діячів «лівого табору» у Кам'янці, Оскилко жодним словом не згадав про трудові ради, а навпаки — на проти­вагу <радянському принципу» видав спеціальне звернення «До гу­бернських, повітових, волосних управ, до всіх земельних управ, до місцевого самоврядування», яке містило вимогу «обрати негайно го­лову Директорії з правами тимчасового президента республіки» і обіцянку «при першій можливості скликати народне представниц­тво з правами установчих зборів». Отже, впродовж одного місяця сталися дві події, що вочевидь продемонстрували наявність глибо­кого розколу у підходах українських політичних сил до вибору мо­делі державного устрою.

Спроба заколоту, яку здійснив Оскилко, завершилася повним провалом. Він зумів заарештувати у Рівному майже усіх міністрів, але не зміг «нейтралізувати» Петлюру, що й визначило його долю. Вже наступного дня заколотник мусив шукати притулку у Польщі. Однак, незважаючи на те, що виступ Оскилка тривав тільки два дні, наслідки його були тяжкими, бо призвели до ліквідації фронту.