§ 2. Українська держава (період гетьманства)

Києві 29 квітня 1918 р. відбувся хліборобський з'їзд, орга­нізований за ініціативою Союзу земельних власників, на якому генерала Павла Скоропадського було обрано геть­маном України. У ніч з 29 на ЗО квітня його прибічники захопили усі держанні інституції й найважливіші об'єкти. Вони опиралися на підтримку військ, які фактично оку­пували Україну.

Свою діяльність Скоропадський розпочав а відмови від со­ціальної політики Центральної Ради й обіцянок повернути життя «в нормальне річище». У концентрованому вигляді все це було ви­кладено в «Грамоті до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р.

Взявши на себе «за проханням трудящих» владу, гетьман проголосив своєю метою «добро і користь для усіх нас дорогої України». Серед основних заходів, що пропонувалися П. Скоропад­ським, були такі: «Права приватної власності як фундамент куль­тури і цивілізації поновлюються повною мірою. І всі розпорядження колишнього Українського уряду, а також тимчасового російського уряду скасовуються і анулюються... Поряд 3 тим будуть вжиті за­ходи по вилученню у крупних землевласників земель за їх дійсною вартістю для наділення земельними ділянками малоземельних се­лян. Водночас будуть твердо забезпечені права робітничого класу. Особлива увага буде звернена на покращання правового становища та умов праці залізничників, які у винятково важких умовах ні на мить не кидали свою відповідальну роботу. На економічному фінан­совому полі поновлюються повна свобода торгівлі і відкривається широкий простір приватному підприємництву та ініціативі»¹.

Як відомо, плани П. Скоропадського залишилися нереалізова­ними, а його особистість й досі викликає гарячі дискусії. Однак всу­переч усій неоднозначності оцінок як тодішніх, так і сучасних до­слідників, діяльність П. Скоропадського заслуговує пильної уваги саме з погляду його внеску у розбудову української держави.

Організація державної влади. В. Винниченко зазначає, що деякі політичні сили .іапропонували розглядати гетьмана як «тим-

¹ Конституційні акти України 1917—1920 рр. Невідомі конституції України — К, 1992. — С. 101.

часового президента» України¹. Проте було б перебільшенням ста­вити знак рівності між президентством (тим більше, що цей термін тоді не набув загального визнання) і гетьманством. Режим Скоро­падського можна розглядати лише як перший крок на шляху пере­ходу від парламентської до більш ефективної моделі організації влади.

Як зазначав сам П. Скоропадський у своїх «Спогадах», споча­тку він «не думав про поновлення в Україні гетьманства», а тільки про дуже коротку диктатуру на час, поки вдасться сформувати ін­шу розсудливішу владу». «Політичну реформу, — писав П. Скоро­падський, — я уявляв собі так: ні диктатура вищого класу, ні дик­татура пролетаріату, а рівна участь усіх класів у політичному жит­ті краю»².

Декларована Скоропадським ідея сильної влади заради полі­тичних і соціальних реформ втілилась у затверджених ним 29 квіт­ня 1918 р. «Законах про тимчасовий державний устрій України». Так, виключно гетьману належала «влада управи» в усій Українсь­кій державі, він призначав «отамана Ради Міністрів» і за його по­данням затверджував «Кабінет у повнім його складі». Так само він і «скасовував» його. Гетьман був також «найвищим керівничим всіх зносин української держави з закордонними державами» і «вер­ховним воєводою української армії і флоту», здійснював помилу­вання³.

Крім того, гетьман уособлював не тільки виконавчу, а й зако­нодавчу владу, адже саме він «затверджував закони і без його санк­ції ніякий закон не міг мати сили». Парламент же «Законами про тимчасовий державний устрій України» не передбачався. Однак не слід робити поспішних висновків: як Центральна Рада зберігала свої повноваження до скликання Всеукраїнських Установчих збо­рів, так і гетьман виконував свої функції в обсязі, окресленому цим актом, тільки тимчасово — «до обрання Сейму і початку його діяль­ності». Про необхідність скликання «Державного Сейму» зазна­чалося також у гетьманській грамоті від 29 квітня 1918 р. Через кілька місяців було оприлюднено листа Скоропадського голові Ради Міністрів, в якому він, вказуючи на завершення «першого періоду будування Української держави», наголошував на тому, «що на­став вже час приступити до вироблення закону, який має заверши-

¹ Винниченко В Відродження нації — Ч. 3. — С 35. ^: Скоропадський П. Спомини — К. 1992. — С. 84. 98.

ититуїимні акти України — 1917—1920 рр. — С. 102.

72

73

Ролдхл 2. Українська національна державність (листопад 1917—1920 рр.)