Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тацій, Рогожин, Гончаренко - Історія держави і...doc
Скачиваний:
19
Добавлен:
15.08.2019
Размер:
4.51 Mб
Скачать

1 1917 Піл на Киевщине — с. 300.

1 Дорошенко д. Історія України 1917. 192(1 у 2 ч. — Ужгород. 19.(2 — с. 270—271.

09

Розділ 2. Українська національна державність (листопад 1917-1920 рр)

П аралельно продовжувалася робота над проектом конституції УНР. Конституцію ухвалила Центральна Рада 29 квітня 1918 р., тобто в останній день її існування1. Відповідно до Конституції «верховним органом влади УНР є Всенародні збори, які безпосере­дньо здійснюють вищу законодавчу владу в УНР і формують орга­ни виконавчої і судової влади в УНР» (ст. 23). Вища виконавча вла­да належить «Раді Народних Міністрів» (ст. 24), а «вищим органом судовим с Генеральний Суд УНР» (ст. 25); місцеве самоврядування представлене «виборними Радами» й «Управами общин, волостей і земель», причому тільки їм «належить єдина безпосередня місцева влада: міністри УНР тільки контролюють і координують їх діяль­ність, безпосередньо і через призначених ними урядовців, не втру­чаючись у справи, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в цих справах вирішує Суд Української Народної Республіки» (ст. 26).

Одне з центральних місць у конституції посідають права лю­дини: свобода слова, друку, совісті, «переміни місця перебування», недоторканність «домашнього вогнища», рівність усіх громадян не­залежно від походження, віри, національності, майнового стану. Досить докладно Конституція визначала також законотворчу про­цедуру.

Необхідно зауважити, що за своєю Конституцією УНР мала стати «класичною» парламентською республікою. Водночас за де­якими авторитетними свідченнями, зокрема Д. Дорошенка, Цен­тральна Рада в свій останній день обрала М. Грушевського Пре­зидентом УНР. Однак достовірних архівних матеріалів не знайдено. Тому цей факт слід розглядати як одну з версій розвитку держа­вотворчого процесу.

Втім, у той час дедалі необхіднішою ставала зміна усього державного механізму і переходу і переходу до її сильної моделі.

Повчальні уроки. Відповідь на це питання лежить у площині двох чинників — зовнішнього і внутрішнього.

Насамперед, це характерна для української історії проблема політичної орієнтації. Лідери Центральної Ради, зазначав В. Вин-ниченко, опинилися перед вибором: де шукати допомоги проти во­рога нашого національного визволення (Росії)? Думка щодо цього не була однозначною: одна частина Центральної Ради вважала, що допомогу слід шукати в народі, йдучи назустріч вічним соціально-економічним прагненням його, щоб із гасла «Вільна Україна» зро­бити гасло «Вільна Україна без холопа і пана», щоб з'єднати всі прагнення в одне, щоб однобічне визволення розвинути у всебічне.

1 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. — т. 2. — с. 330—335. 70

§ 1. 'Перша- Українська Народна Республіка: державний лад і право

І нша частина Центральної Ради не знайшла в собі ні сили, ні муж­ності, ні бажання прийняти це гасло, вона переважною більшістю голосів висловилась «за орієнтацію на зовнішні сили, за кликання на поміч проти більшовицької навали німецького війська»1.

Вже 2 березня 1918 р. українські і німецькі війська вступили до Києва. Центральна Рада повернулася, але якою ціною? Поясню­ючи причину приходу на Україну німецької армії та її статус, М. Грушевський наголосив, що вона «залишатиметься рівно стіль­ки, скільки це буде потрібно для визволення України». У житті — не так сталося, як гадалося. Центральні і місцеві органи УНР пото­нули у нескінченних заявах і скаргах на безчинства гостей, які по­чували себе не «приятелями», а повноправними хазяями.

Інакше не можна розцінити, наприклад, накази головнокоман­дувача німецьких військ генерал-фельдмаршала фон Ейхгорна про впровадження в Україні законів воєнного часу, смертної кари, німецьких польових судів й німецького судочинства.

Результати такої «дружби» показали себе дуже швидко. «Бу­дучи в гущі народу, — писав В. Винничекко, — я на свої очі бачив, що дала нашій нації «орієнтація на зовнішні сили».

Що ж стосується внутрішнього чинника, то тут спостерігаєть­ся універсальна закономірність, якою є вічна прірва між задумом і його втіленням у життя, що виявилася у нерішучих спробах Цент­ральної Ради реалізувати намічену соціально-економічну програму. Фатальну роль відіграла й нездатність Центральної Ради налагоди­ти ефективний державний механізм.

Однак була ще одна причина. Ще на початку діяльності Цент­ральної Ради М. Грушевський запропонував визнати «всякі прояви українського шовінізму, виключності, нетолеранції супроти інших народностей національним злочинством»2. Він щиро прагнув націо­нального миру й злагоди, однак, зіткнувшись з цілком злободенною дилемою — пріоритет прав нації чи прав людини, все ж таки оби­рає перше. На жаль, М. Грушевський та його соратники не змогли знайти оптимального рішення, і це, врешті-решт, визначило і їхню особисту долю, і долю української державності.

винничекко В, Заповіт борцям за визволення. — К, 1991. — С. 15. : Грушевський М. Вільна Україна. — К., 1917. — С 12

71

І'ояділ 2 Українська національна держашність (листопад 1917—1920 рр.)

2. Українська держава (період гетьманства)