5. Основні риси права

посередніх виробників, а також і сільгоспартілей у результатах їх­ньої праці, принципу поєднання особистого і суспільного господа­рювання з підпорядкуванням особистого інтересу суспільному, а та­кож обмеження прав і самостійності колгоспів у веденні артільного господарства, приниження ініціативи колгоспів.

Колгоспне право даного періоду, як і раніше, виходило з по­милкового положення, що сільськогосподарська артіль — єдино правильна форма ведення сільського господарства, що колгоспи ма­ють безмежні можливості для розвитку виробництва, а колгоспний лад — передовий суспільний лад. Відтак основна увага норматив­ного регулювання присвячувалася організації і діяльності колгос­пів, головним чином, їх громадському виробництву.

Тривав процес укрупнення колгоспів. При цьому зменшення числа колгоспів відбувалося також через перетворення частини колгоспів у радгоспи.

У Західній Україні до 1955 р. завершилася колективізація сільського господарства. 1,5 млн селянських господарств об'єднали­ся в 7 тис. колгоспів¹.

Дедалі чіткіше визначаються негативні наслідки об'єднання колгоспів у тих випадках, коли воно провадиться необгрунтоване), «показушно», з порушенням відповідних правил, вказівок закону. Одним з цих наслідків є поява так званих безперспективних сіл, їх запустіння, загибель. Інший — гігантоманія, порушення гармоній­ної єдності між розмірами об'єднаного господарства і можливостя­ми цілеспрямованого управління ними, послаблення уваги до люди­ни — члена величезного господарства, у якому вона буквально гу­билася.

Укрупнення колгоспів породжувало нові організаційні фор­ми— міжколгоспні виробничі об'єднання: прості (наприклад між­колгоспні відгодувальні пункти) і складні (наприклад як міжкол­госпні електростанції.

Для зміцнення матеріальної бази колгоспів, піднесення їхньо­го суспільного виробництва провадиться розширення кола об'єктів колгоспно-кооперативної власності. Коли колгоспи перетворилися у великі, забезпечили себе кадрами сільськогосподарських спеціаліс­тів, механізаторів, їм стало під силу самостійно використовувати сільськогосподарську техніку. Тому держава відмовляється від ви­ключного права власності на трактори, комбайни та інші сільгосп­машини, вводить їх у цивільний оборот і продає за готівковий роз­рахунок колгоспам, які з цього моменту самі, власними силами об-

¹ Катрин В. П. Украйна ■ послевоенньїе годьі (1945—1950). — С 20 436

робляли землю. Початок цим новим відносинам в УРСР поклала травнева (1958 р.) постанова про подальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машинно-тракторних станцій¹.

МТС були перетворені у ремонтно-технічні станції — РТС. До речі, МТС були ліквідовані за ініціативою УРСР. Наприкінці 1958 р. 1367 МТС України були перетворені у 731 РТС. Сільськогосподар­ську техніку, яка була раніше у віданні МТС, держава передавала за готівковий розрахунок у власність колгоспів. До початку весня­но-польових робіт 1958 р. понад 80% колгоспів купили сільгоспма­шини у держави. Колгоспи УРСР придбали у МТС 108 тис тракто­рів, 43 тис. комбайнів та інших технічних засобів на 4,3 млрд крб. Ціни на сільгоспмашини були дуже високими. Так що ця акція, хо­ча й зміцнила технічний стан колгоспів, але істотно послабила їх у фінансовому відношенні. Тим же колгоспам, які не мали достатніх готівкових коштів, держава надавала розстрочку. Сільгоспмашини, куплені колгоспами у держави у власність, зараховувалися у непо­дільний фонд сільгоспартілі.

Створювалась нова матеріальна-економічна й організаційна основа для технічного обслуговування колгоспного виробництва. Відносини колгоспів з РТС (а з 1961 р. — місцевими загонами Союз-сільгосптехніки) будувалися на договірних засадах.

З березня 1955 р. з відмовою від надмірної централізації в плануванні сільського господарства колгоспи отримали право пла­нувати своє виробництво самостійно, разом з МТС (поки ті діяли), щоб краще використовувати свої землі та інші конкретні умови, іс­нуючі в їхніх господарствах. Водночас у плані слід було враховува­ти необхідність одержання такого обсягу товарної продукції, який повинен був задовольняти потреби республік. Вся виробнича про­дукція, за винятком тієї, яку колгосп здавав державі у вигляді обо­в'язкових поставок, натуроплати МТС і закупівель, надходило в його розпорядження. Такий порядок повинен був дати простір ініціативі колгоспу, посилити матеріальну заінтересованість колго­спів у підйомі суспільного виробництва Після скасування обов'яз­кових поставок, натуроплати планування з цих показників не здій­снювалося.

За рішенням вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС з колгос­пів була списана заборгованість, що за ними числилася на 1 верес­ня 1953 р. за обов'язковими поставками продуктів тваринництва, картоплі та овочів. Підвищувалися закупівельні ціни на м'ясо, мо-жтю, овочі та інші продукти які держава закупала у колгоспників.

С П УССР. — 1958. — № б — Ст. 103.

437

Розділ 6. Держава і право України в період десталтиицп

С початку була також змінена система державних поставок сільго­сппродукції з господарства колгоспників (зменшена норма обов'яз­кових поставок, знята заборгованість минулих років за обов'язко­вими поставками державі продуктів тваринництва і картоплі). 4 ли­пня 1957 р. з'явилася постанова ЦК КПРС і РМ СРСР, яка з 1 січня 1958 р. повністю звільнила господарства колгоспників від обов'язко­вих поставок усіх сільгосппродуктів державі, а також робітників і службовців, які проживали у сільській місцевості.

Внаслідок реорганізації МТС скасовувалася натуроплата за роботи, що виконувалися МТС, РТС і спеціалізованими станціями колгоспів. Це було відчутним полегшенням, бо натуроплата за ро­боту МТС становила значну частину сільгосппродуктів — одного зерна щорічно витрачалося до 1 млн пудів. Водночас з колгоспів списувалася заборгованість минулих років за обов'язковими постав­ками і натуроплатою за роботи МТС.

У 1958 р. зі скасуванням поставок встановлюється сдина фор­ма державних заготівель сільськогосподарських продуктів — заку­півля їх у колгоспів. їх обсяг обчислювався на підставі погектарного принципу. Вводяться економічно обгрунтовані стабільні закупівель­ні ціни. Вони були значно вищими від колишніх, попередні не сти­мулювали заінтересованість колгоспів у розвитку суспільного ви­робництва.

Вживалися заходи щодо посилення матеріальної заінтересо­ваності колгоспників у зростанні виробництва сільгосппродуктів, забезпечення тіснішого зв'язку інтересів індивідуального господар­ства колгоспників і громадського господарства. Поліпшується опла­та праці колгоспників у громадському господарстві: усувалися вкрай низькі норми оплати трудоднів, зрівнялівка у нарахуванні трудод­нів, неправильне їх витрачання (наприклад, високі витрати трудод­нів на утримання управлінського апарату). Робота колгоспника, як і колгоспу в цілому, оцінювалась не за середніми показниками, а ди­ференційовано, розрізнялися передові і відстаючі. Нові єдині роз­цінки враховували характер роботи, кваліфікацію працівника, кіль­кість і якість виготовленої ним продукції. Впроваджувалась грошо­ва оплата праці колгоспників. Передбачалося щомісячне авансуван­ня праці колгоспників і додаткова оплата їхньої праці¹.

Істотно змінювався порядок оподаткування індивідуального господарства колгоспників. По-перше, зменшувався розмір податку (порівняно з 1952 р., наприклад, загальна сума податку зменшилася у 2,5 рази). Повністю знімалася недоїмка з податку за минулі роки.

¹ ЗП УССР — 1956. — М 7—8. — Ст. 66; 1913. — № 2. — Ст 10. 438