1 Ведомости вс ссср. — 1953. — № 8 — Ст 193.

2 Відомості вр урср — 1956. -Мі- Ст. 126

432

мадянина за власними бажаннями укладати й припиняти трудовий договір.

У випадках, коли ініціатива від адміністрації, для звільнення працівника з мітою захисту його прав вимагався дозвіл профспілки.

Відбувався процес скорочення норми робочого часу. 3 10 бере­зня 1956 р. для робітників і службовців робочий день напередодні вихідних і свят був скорочений на дві години. З 1958 р. розпочалося переведення всіх робітників і службовців на 7-годинний робочий і. У 1960 р. ця робота була завершена¹.

Для певних категорій трудящих встановлювався 6-годинний робочий день, наприклад, для осіб, зайнятих на підземних роботах, для робітників і службовців у віці від 16 до 18 років. У результаті встановився основний тип робочого тижня — 6-денний, тривалістю в 41 годину. У кінцевому підсумку, робочий тиждень скоротився на 6,5 годин.

Були посилені гарантії у наданні щорічних відпусток підліт­кам. З 1 квітня 1950 р. значно збільшилася тривалість відпусток, що надавалися працюючим жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами з 77 до 112 днів (56 днів до пологів і 56 днів після них).

Пільги надавалися студентам, які навчалися без відриву від виробництва.

Зросла роль матеріальних і моральних стимулів до праці. У 1954 р. в Союзі було створено Комітет з питань праці і зарплати спеціально для упорядкування заробітку і розподільчих відносин. Одним із значних заходів у цій сфері стало підвищення з 1 січня 1957 р. зарплати низькооплачуваним робітникам і службовцям. Для них був визначений мінімум заробітної плати.

З 1 січня 1957 р. скасовувався прибутковий податок з неодру­жених, одиноких та низькооплачуваних громадян. Слід мати на увазі, що зарплата трудящих у цей період зростала також за раху­нок скорочення робочого часу.

У деяких виробництвах виплачувалася додаткова грошова ви­нагорода за вислугу років і бездоганну трудову діяльність.

У серпні 1956 р. поновлювалася найпочесніша на той час фор­ма матеріальної винагороди — Ленінська премія. Вона присуджу­валася за найвидатніші роботи в галузі науки й техніки, літератури т« мистецтва.

Водночас дедалі ширше практикувалися заходи морального стимулювання. Серед них щорічне святкування днів окремих про-

1 Всяомости вс ссср. — 1956 -№5.- Ст. 135.

1X1

І'оіділ б. Держава і право України в період десталінмаци

§ 5. Основні риси права

фесій. Одним з перших було оголошено щорічним святом «День бу­дівельника».

Вже згадувалося, що 25 квітня 1956 р. скасовувалася судова відповідальність робітників і службовців за самовільне залишення роботи на підприємстві чи в установі або прогул без поважної при­чини. Саме поняття самовільного залишення зникає, бо поновлю­ється норма КЗпІІ про право громадянина за своєю волею припи­няти трудовий договір. Ступінь суспільної небезпеки прогулів без поважних причин у нових економічних і політичних умовах слаб­шає і тому до прогульників досить застосовувати заходи дисцип­лінарного чи громадського впливу. Керівник сам міг обрати щодо прогульників будь-яке дисциплінарне стягнення, передбачене пра­вилами трудового розпорядку, аж до звільнення, з вказівкою у тру­довій книжці причин звільнення.

Положення про права фабзавкомів і місцевих комітетів від 15 липня 1958 р. спрямовувало профспілки на активну участь в охороні праці¹. На фабзавкоми та місцеві комітети покладався спе­ціальний контроль за виконанням адміністрацією законодавства про працю.

Активізувалася також захисна функція профспілок. В ст. 10 Положення заборонялося звільняти робітників і службовців за іні­ціативою адміністрації без згоди на те ФЗК чи МК.

Зазначені положення свідчили про тенденцію до встановлення самоврядування трудящих у сфері регулювання праці, зміцнювали трудовий колектив та органи первинних організацій профспілок як ланки системи самоврядування.

Відомі гарантії для трудящих створював новий порядок ви­рішення трудових спорів, що набрав чинності 31 січня 1957 р.² Він же розширював участь профспілки у розв'язанні трудових спорів.

В усіх підприємствах і установах створювалися комісії з тру­дових спорів — КТС. Вони організовувалися за згодою адміністра­ції І профспілок на підставі рівного представництва від них, тобто на паритетних засадах. До компетенції цих комісій входив розгляд трудових спорів з різних питань трудового права (звільнення, пе­реведення на іншу роботу, оплата понадурочних робіт, простою та ін.). КТС були першою інстанцією. Другою інстанцією були ФЗК та МК, де за скаргою робітника розглядалося рішення КТС. При цьо­му друга інстанція дістала право видавати свідоцтва на примусове виконання винесених нею рішень за трудовими спорами.

Держава вживала заходів для поліпшення умов життя грома­дян, які припинили трудову діяльність за віком або через хвороби, непрацездатних громадян, осіб, які втратили годувальника. Поміт­ною подією в удосконаленні соціального забезпечення зазначених категорій громадян став закон про державні пенсії, прийнятий у липні 1956 р.¹ Він закріплював загальні засади і порядок призна­чення громадянам пенсій.

Закон відрізнявся низкою достоїнств. Насамперед, він уні­фікував критерії, якими належало керуватися при призначенні пенсії: вік, трудовий стаж, середній розмір заробітної плати. При цьому віковий показник і розміри трудового стажу були знижені. Громадяни отримували право на пенсію за віком: чоловіки — по до­сягненні ними 60 років і за наявності стажу не менше 25 років; жін­ки — при досягненні ними 55 років і стажу роботи не менше 20 ро­ків.

Обов'язково бралися до уваги умови праці. Для осіб, які були зайняті на підземних роботах або працювали в інших важких умо­вах, ці показники були меншими, знижувалися.

Зазначалися мінімум і максимум розміру пенсії. Пенсії низь-кооплачуваних робітників підвищувалися, розміри невиправдано високих пенсій були знижені. Усувався розрив у розмірах загаль­них і підвищених пенсій.

Закон передбачав також конкретні умови призначення пенсій сім'ям робітників і службовців у разі втрати годувальника, а також військовослужбовцям та їхнім сім'ям.

Удосконалення правового регулювання пенсійного забезпе­чення стало стимулом для працюючих громадян, підвищило їх осо­бисту матеріальну заінтересованість у результатах їхніх трудових зусиль, у підвищенні ефективності виробництва в цілому.

Водночас слід зазначити, що для партійно-радянської бюрок­ратії існували особливі пільги в оплаті і пенсійному забезпеченні.

Колгоспне право. До 1953 р. був досягнутий довоєнний рівень сільського господарства, але воно не забезпечувало потреб населен­ня в продуктах харчування, які зростали, а промисловості — у си­ровині. У самій організації сільського господарства було ще чимало недоліків. І це стримувало економічне піднесення країни. На верес­невому (1953 р.) Пленум ЦК КПРС вперше було відкрито сказано про катастрофічний стан сільського господарства. Він був виклика­ний низкою об'єктивних причин. До них належали порушення корінних засад господарювання, матеріальної заінтересованості без-

¹ Ведсшости ВС СССР — 1958. — М 15 — Ст 282.

² Там само. — 1957 — М« 4 — Ст. 58.

434

¹ В*домости ВС СССР. — 1956. — М 15 — Ст. 313; Хрестоматія з історії держави і . — Т. 2. — С, 505—510.

435

Розділ 6. Держава і право України в період десталтиацн