1 Хрестоматія а історії держави і права України — т 2. — с. 21. 50

1. «//Ерша» Ухраїхська Народна Республіка: Оержикчий лад і право

ж аючи на всі ознаки парламенту, Центральна Рада мала певну специфіку.

По-перше, від самого початку в основоположних документах Центральної Ради постійно декларувалося, що вона є тимчасо­вим органом, який має припинити спою діяльність після скликан­ня Всеукраїнських Установчих зборів. Влада в УНР, зазначалося у IV Універсалі, «буде належати тільки народу України, іменем якого будуть скликані Установчі Збори».

Власне, відомий термін «передпарламент» цілком можна за­стосувати у цей час до Центральної Ради.

По-друге, Центральна Рада формувалася не шляхом загаль­них виборів, а на основі делегування до її складу представників різних демократичних громадських організацій. Наприклад, у спис­ках персонального складу Центральної Ради з (і41) осіб були пред­ставники Української Ради селянських депутатів (145), Всеукраїн­ської Ради військових депутатів (132), Всеукраїнської Ради робіт­ничих депутатів (100), делегати від «губерній і великих міст» (67). «професійних, просвітніх і економічних організацій»¹. У процесі пе­реговорів з Тимчасовим урядом Центральна Рада поповнилася «представниками інших народів, які проживали в Україні, від їхніх революційних організацій».

І все ж, незважаючи на всі реорганізації, лідери Центральної Ради так і не змогли домогтися повноцінного територіального пред­ставництва, хоча це питання не сходило з порядку денного майже до останньої хвилини її існування. М. Грушевеький указував на труднощі створення «територіального органу на засадах безпосеред­нього, загального і рівного представництва»². Великі надії поклада­лися на скликання Всеукраїнських Установчих Зборів, які мали обиратися саме на такій основі, однак цим планам не судилося бути втіленими в життя.

Певний підсумок проблем представництва підбивався 20 бере­зня 1918 р., коли Центральна Рада урочисто ніданачала свою пер­шу річницю. На засіданні Малої Ради за участі Ради Міністрів з до­повіддю виступив М. Грушевський. Виклавши історію Центральної Ради, він нагадав, що її склад поповнився посланцями нових орга­нізацій, які одна за одною виходили на політичну арену. Відчуваю­чи, однак, зазначав М Грушевський, що вона «все таки є представ­ництвом тимчасовим, сурогатом того представництва, Центральна Рада прагнула якнайскоріше передати своє місце і роботу представ-

^: Українська Центральна Рада Документи і матеріали: У 2 т. — К.. 1996—1997. — Т 1 — С 232. 241

^: Грушевський М. Спомини — К. 1989 — К» 10. — С 133

51

Розділ 2. Українська національна державність (листопад 1917-1920 рр.)

§ 1. 'Перша» Українська Народна Республіка: державний лад і право

ництву, утвореному на підставі... виборчого права усієї української землі. Обставини, однак, не дали можливості їй здійснити те & своє гаряче бажання — скликати Українські Установчі збори...»¹.

Першим узагальнюючим документом, який повинен був реор­ ганізувати діяльність Центральної і гав «Наказ Українській Центральній Раді» (М. Грушевський називав його «внутрішнім рег­ ламентом роботи», а II. Христюк — «внутрішньою конституцією»). Цей наказ з'явився 23 квітня 1917 р. і фактично закріпив уже існу­ ючу структуру² Починався він словами: «Українська Центральна Рада, будучи представницьким органом усієї організації українсь­ кого народу, мас своїм завданням виконати волю цього населення, виражену в українському національному з'їзді

Робота Центральної Ради повинна була здійснюватися через її Загальні збори і Комітет Ради. У наказі послідовно перелічува­лись повноваження Загальних зборів: вони «визначають напрями і характер усієї роботи Ради» і поділяються на звичайні (чергові), які «повинні відбуватися не рідше одного разу на місяць» і надзвичай­ні— їх скликає Комітет у разі «термінової необхідності».

Комітет Центральної Ради «провадить роботу Ради у конкрет­ній обстановці моменту, яка постійно змінюється». До його складу входять: а) обрана з'їздом президія Ради — голова та два його за­ступники; б) члени, обрані загальними зборами Ради (17 членів); в) обрані Комітетом голови комісій Ради (не більше 8), а також осо­би, кооптовані Комітетом до його повного складу (33 члени). З числа своїх членів Комітет обирає секретарів, скарбника і голів комісій, причому останніми можуть бути обрані і не члени Центральної Ра­ди, які стають членами Ради і Комітету.

У липні 1917 р. Центральна Рада знову повернулася до орга­нізаційних проблем, зокрема — діяльності свого Комітету. Так, ви­ступаючи 6 липня на засіданні пленуму Центральної Ради, М. Гру­шевський заявив, що Комітет Центральної Ради здшенюватиме зако­нодавчі функції в період між пленумами Центральної Ради. А 12 лип­ня Центральна Рада видала постанову про компетенцію і склад свого Комітету, або Малої Ради, як його потім називали. Згідно з цією постановою Комітет визначався як постійний орган, що роз­робляє і вирішує всі найважливіші справи, що виникають на сесіях Центральної Ради, а саме: а) скликання чергових зборів; б) підго­товка доповідей для сесій Центральної Ради; в) поповнення складу