2. Державний лад

§ 2. Державний лад

повоєнні роки в країні зберігається тоталітарний режим Сталіна, ще більше зміцнюється адміністративно-команд­на система, без якої були неможливі існування і побудова державного соціалізму. Незважаючи на це, перехід до ми­рної праці об'єктивно вимагав демократичних змін в орга­нізації і діяльності держапарату. Надзвичайні органи. Насамперед було ліквідовано надзви­чайні органи влади та управління, створені у війну. Вже 4 вересня 1945 р. було прийнято рішення про ліквідацію Державного комітету оборони та його органів на місцях. Навесні 1946 р. було скасовано воєнний стан. Органи військового командування, які за умов воєн­ного стану виконували функції органів державної влади, передали їх місцевим Радам.

Але звичка звертатися за допомогою до надзвичайних органів виявилася сильнішою. У випадках, коли у стислі строки було по­трібно вирішувати великі завдання, посилювалось партійне керів­ництво. У повоєнні роки партійні органи продовжували грубо та відверто порушувати демократичні принципи управління. Вони опікали державні та господарські установи, втручалися в їхні пов­новаження, а то й зовсім підмінювали їх. При цьому вони діяли за­собами адміністрування.

Таким чином тривав процес інтеграції партійного та держав­ного апарату. Наприклад, за ініціативою лютневого (1947 р.) Плену­му ЦК ВКП(б) в МТС вводилася посада заступника директора з по-літчастини з дуже широкими повноваженнями. Він повинен був по­ліпшувати роботу МТС, забезпечувати правильні взаємовідносини між МТС і колгоспами, пильнувати, щоб МТС і колгоспи суворо до­тримувалися договірних зобов'язань, але без взаємного прихову­вання. В УРСР у 1947 р. на посаду заступників директорів МТС з політчастини було направлено 1240 комуністів.

Наприкінці 40-х років виникли труднощі й на залізничному транспорті. Вихід з такого становища знову побачили у зміцненні партійного керівництва. 29 вересня 1948 р. ЦК ВКП(б) ухвалив створення на залізничному транспорті політорганів — політвідділів на залізницях та у відділеннях, а також на великих будівництвах залізничних магістралей. У Міністерстві шляхів було засновано по-літуправління. На иолітуправління та політвідділи покладалися, такі завдання: виховання робітників залізничного транспорту «в дусі

беззавітної відданості соціалістичній Вітчизні та суворого дотри­мання державної й трудової дисципліни», всебічне зміцнення єди­ноначальності на всіх ланках залізничного транспорту, піднесення політичної та трудової активності залізничників для поліпшення роботи залізниць і забезпечення виконання та перевиконання дер­жавних планів перевезень.

Як бачимо, політичні органи, створені і в МТС, і на залізнич­ному транспорті, поєднували в собі партійне та державне керівниц­тво. Це надавало їм надзвичайного характеру. Але їх діяльність не дала бажаного ефекту.

Конституційні органи. Здійснювалася реорганізація консти­туційних органів влади та управління. Перші післявоєнні вибори до Верховної Ради СРСР відбулися у лютому 1946 р., до Верховних Рад союзах і автономних республік — у 1947 р. В УРСР вони відбу-и 9 лютого 1947 р. Головою Президії Верховної Ради УРСР було обрано М. Гречуху. Надалі додержувалися строків чергових вибо­рів до вищих органів влади УРСР та строків їх законних повнова­жень. Вибори до Верховної Ради створювали видимість прагнення до демократизації державного ладу, хоча, як і раніше, фактичних виборів не було: балотувався один кандидат на одне депутатське місце. У депутатському корпусі вирішальну роль відігравала пар­тійно-радянська номенклатура.

До радянського виборчого права було внесено лише одну зміну. Встановлювалася відмінність щодо віку користування актив­ним і пасивним виборчим правом. Право обирати, як і раніше, мали громадяни, яким виповнилося 18 років. Але віковий ценз для обран­ня у вищі органи влади дещо підвищився. Депутатом Верховної Ра­ди УРСР громадянин міг стати з 21 року, а Верховної Ради СРСР — з 23 років.

Ці зміни аж ніяк не обмежували виборчих прав радянських громадян. Правильне виконання завдань, що постали перед держа­вою і народом після перемоги у війні, вимагало від обранців народу більших знань, відповідальності, уміння мобілізуватися. А всі ці «ості людина набуває з роками, з навчанням у загальноосвітніх і спеціальних закладах, з трудовим та життєвим досвідом. Отже, за­значені зміни розглядалися як нова гарантія компетентності депу­татського складу вищих органів Радянської держави, ефективності їхньої роботи.

У березні 1946 р. Раднарком СРСР було перетворене на Раду Міністрів, а наркомати — на міністерства. Ці перетворення відбу-

382

І'ч.іОіл 5. Держави і примо України у перші покосиш роки