§ 7. Основні риси права

України розглядалися судами Української РСР із застосуванням законодавства СРСР.

Кримінальне законодавство в цілому виконало своє завдання із забезпечення обороноздатності радянської держави, підтримання належного правопорядку, але його репресивний характер і звину­вачувальний напрям призвели до того, що в каральні жорна судо­вого механізму потрапило чимало заляканих, дезорганізованих лю­дей, на яких тягарем лягло тавро «ворога народу»¹. Особливо нега­тивно це позначилося на долях радянських військовополонених, цивільних громадян депортованих до Німеччини та й всіх, хто пе­ребував на тимчасово окупованій території України.

Репресивна політика щодо значної кількості населення Захід­ної України супроводжувалась зловживаннями та злочинами окре­мих представників радянсько: адміністрації, військовослужбовців. Так, тільки за 11 місяців 1945 р. військовими трибуналами західних областей УРСР було розглянуто 237 справ стосовно «порушен­ня революційної законності» і засуджено 326 працівників органів НКДБ і НКВС. У 1945 р. політбюро ВК КП(б)У було змушене двічі приймати постанови про факти грубих порушень радянської закон­ності в західних областях України².

Виходячи зі своїх політичних, ідеологічних, а частіше суто во­єнних інтересів, радянське керівництво неодноразово використову­вало таку форму, як помилування. В Україні декілька разів при­ймалося рішення про помилування колишніх бійців УНА. 7 липня 1945 р. на відзнаку переможного завершення війни з гітлерівською Німеччиною Радянська держава оголосила для багатьох категорій злочинців найширшу за час війни амністію.

Процесуальне право. Попереднє слідство та судочинство на територіях СРСР, де був оголошений воєнний стан, і в районах во­єнних дій мало ряд особливостей, головними з яких були скорочені строки досудових дій, швидкість судового розгляду справи. Затвер­джене Указом Президії Верховної Ради СРСР 22 червня 1941 р. Положення про військові трибунали в місцевостях, де оголошував­ся воєнний стан, і в районах воєнних дій змінило порядок попере­днього розслідування і порядок розгляду справ військовими трибу­налами. За цим Положенням відповідні військові трибунали розгля­дали справи по закінченні 24 год. після вручення копії обвинуваль­ного висновку. Судові справи в трибуналах розглядалися без участі

¹ Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика. — К., 1997 — С. 363—412

⁵ Коваль М. В. ОУН-УПА: иіж «третім рейхом» і сталінським тоталітаризмом. // УІЖ — 1994. — № 2—3. — С. 100

іі.і.

народних засідателів, здебільшого за відсутності прокурора, адво­ката. Особиста участь свідка у судовому засіданні вважалась нео­бов'язковою. Вироки військових трибуналів касаційному оскаржен­ню не підлягали і могли бути скасовані тільки в порядку нагляду. Про кожний вирок, який засуджував до вищої міри покарання, вій­ськовий трибунал повинен був негайно повідомляти голові Військо­вої колегії Верховного Суду СРСР і головному прокурору Червоної армії або Військово-Морського флоту. В разі неотримання протягом 72 годин повідомлення про припинення виконання вироку, він вико­нувався.

При розгляді справ про злочини, за які була встанбвлена від­повідальність за законами воєнного часу, цим Положенням керува­лись всі військові і загальні суди, незалежно від місця їх діяльності.

Умови воєнного стану внесли деякі зміни в підсудність судів за територіальною ознакою. Так, встановлювалось правило, за яким справа могла бути передана з одного суду до іншого і на таких під­ставах, які чинним законодавством не були передбачені. Такими об­ставинами вважалися: перебування звинуваченого в іншій місцево­сті та неможливість або складнощі з етапуванням чи викликом його до суду за місцем вчинення злочину, тимчасове припинення діяль­ності судів у даній місцевості тощо.

Процесуальне законодавство, що визначало порядок розслі­дування і розгляду кримінальних справ, як перед війною, так і під час війни лише формально забезпечувало повне, всебічне й об'єк­тивне дослідження псіх обставин справи, правильне її вирішення ■ уті, охорону прав учасників процесу. В умовах воєнного стану, бойових дій мали місце випадки, коли через об'єктивні, а інколи і суб'єктивні умови ці норми порушувались. У народних судах не завжди можна було забезпечити присутність всіх учасників проце­су на судовому засіданні, іноді неможливо було забезпечити явку ЯР суду свідка. У таких випадках суд був змушений оголошувати його свідчення, які він давав на попередньому слідстві, і зіставляти < іншими доказами у справі. Не завжди дотримувались вимоги участі захисника в судовому процесі.

Цивільне процесуальне законодавство та практика цивільного чинства майже не зазнали змін.

Законодавчі та нормативні акти процесуального характеру за умов війни були спрямовані на сприяння захисту радянської дер-і. п правової системи ціною звуження захисту прав підозрюва-

та підсудного, часто шляхом порушення захисту. Тим більше, 40 і в роки війни активно діяв позасудовий репресивний апарат ■спеціальні наради НКВС та ін )

367

Розділ 4. Держава і прано України в роки Великої Вітчизняної війни