Глава 7 судові витрати

7.1. Судовий збір

Розгляд і вирішення судом адміністративних справ, процесуальні дії учасників процесу пов'язані з певними витратами, які іменуються судовими витратами. Судові витрати визначають можливість звер­нення до суду за судовим захистом прав, свобод і охоронюваних законом інтересів в порядку адміністративного судочинства. Більшу частину цих витрат бере на себе держава шляхом фінансування адміністративних судів з державного бюджету. Судові витрати підчас розгляду і вирішення судом адміністративних справ, які по­кладені на сторони та інших зацікавлених осіб, характеризуються своєю незначністю, що є проявом доступності судового захисту. Згідно із ч. І ст. 87 КАС України судові витрати складаються із су­дового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Метою встановлення судових витрат є застереження сторони (позивача) від подання явно необґрунтованого позову, спонукання сторін до добровільного виконання своїх обов'язків, самостійного врегулювання правових спорів. Оплата одночасно є і частковим відшкодуванням витрат держави на здійснення правосуддя.

Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюється законом. До набрання чинності законом, який регулює порядок і розміри судового збору, судовий збір при зверненні з позовом до адміністративного суду сплачується у поряд­ку, встановленому Декретом Кабінету Міністрів України "Про дер­жавне мито", крім випадків, встановлених п. З розділу VII "При­кінцеві та перехідні положення" КАС України.

Виходячи із положень Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 р. в редакції Закону Ук­раїни від 3 листопада 2006 р., державне мито — це грошовий збір, який справляється в дохід держави уповноваженими державними органами та судами за вчинення ними окремих дій та видачу до­кументів.

Стосовно адміністративного судочинства судовий збір (державне мито) — це грошова сума, що сплачується особою, яка звертається до адміністративного суду із позовною заявою, апеляційною чи каса­ційною скаргою, скаргою за винятковими обставинами, заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами щодо захисту прав, свобод та інтересів цієї особи у сфері публічно-правових від­носин від порушень з боку органів державної влади, органів місце­вого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Необхідність сплати судового збору дисциплінує учасників (сто­рони) адміністративного судочинства, стимулює їх сумлінне ставлення щодо дотримання законодавства, утримує від подання навмисно необґрунтованих позовів, а також у деякій мірі компенсує державі частину витрат, пов'язаних із здійсненням правосуддя.

Обов'язок сплачувати судовий збір покладено на осіб, які заці­кавлені у вирішенні адміністративної справи. Згідно із ст. ст. 51,54 КАС України до цих осіб належать позивач, відповідач та треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

Розмір судового збору (державного мита), порядок його обчис­лення та справляння визначаються Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 р. в редакції Закону України від 3 листопада 2006 р., а також Наказом Головної держав­ної податкової інспекції України "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита" від 22 квітня 1993 р. № 15 із змінами, внесеними згідно з Наказом Державної по­даткової адміністрації України від 15 жовтня 2003 р. № 487.

Державне мито є просте і пропорційне. Просте державне мито справляється в твердій сумі. Пропорційне державне мито справ­ляється у процентному відношенні до відповідної суми.

Судовим збором сплачуються: позовна заява до адміністративно­го суду (як первісна, так й зустрічна); заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору; апеляційні заяви та скарги на рішення суду першої інстанції; касаційні скарги; скарги по провадженню за винятковими обставинами; заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами; повторна видача копій судового рішення, ухвали, постанови суду.

Згідно із п. "б" ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 р. в редакції Закону України від З листопада 2006 р. розмір судового збору із скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що обмежують права громадян, дорівнює 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім випадків, встановлених п. З розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС України. Згідно з ним розмір судово­го збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів ста­новить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше 1700 гривень.

Частина 2 та 3 ст. 89 КАС України встановлює вичерпаний пе­релік випадків повернення судового збору особі, яка його сплатила.

Судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж установлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

Судовий збір повертається за клопотанням особи, яка його спла­тила, ухвалою суду в разі повернення позовної заяви, заяви за нововиявленими обставинами або скарги, відмови у відкритті провад­ження у справі, а також у разі залишення позовної заяви, заяви за нововиявленими обставинами або скарги без розгляду (крім випад­ку, якщо такі заяви залишено без розгляду внаслідок повторного неприбуття позивача або за його клопотанням).

З ухвалою про повернення судового збору особа звертається до відповідних органів Держаного казначейства України.

На підставі ухвали органи Державного казначейства виписують грошові чеки на отримання готівки на особу, указану в ухвалі або готують платіжні доручення на перерахування коштів на рахунок цієї особи. Особа, на ім'я якої виписано грошовий чек, отримує го­тівку з рахунків, відкритих в установах банків на ім'я органів Дер­жаного казначейства України. Грошові чеки дійсні протягом 10 днів.

7. 2. Судові витрати

Провадження по справі передбачає певні грошові витрати, які виникають в зв'язку з наданням правової допомоги, з прибуттям сторін до суду, залученням свідків, спеціалістів, експертів, з прове­денням огляду на місці і т. ін.

Відповідно до ч. З ст. 87 КАС України судовими витратами, окрім судового збору, є також витрати, що пов'язані з розглядом справи в адміністративному суді і представлені: 1) витратами на правову допомогу; 2) витратами сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витратами, пов'язаними із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експер­тиз; 4) витратами, що пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Витрати на правову допомогу. У ході розгляду справи в адміні­стративному суді можуть залучатися адвокати та інші фахівці в галузі права. Це обумовлено тим, що відповідно до ст. 59 Консти­туції України кожен має право на таку допомогу, що включає в себе послуги правового характеру, метою яких є реалізація і захист прав, свобод та законних інтересів особи, її представництво у судах, інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами.

Частиною 1 ст. 90 КАС України передбачається, що сторони, які користуються на договірній основі послугами адвоката або іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання пра­вової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, само­стійно несуть витрати з оплати таких послуг. Порядок укладання договору на надання правових послуг регулюється нормами Цивіль­ного кодексу України, і, відповідно, ціна таких послуг визначається за згодою сторін.

Частина 2 ст. 59 Конституції України передбачає надання право­вої допомоги безоплатно у випадках, передбачених законом. Зокре­ма, ч. З ст. 16 КАС передбачає часткове або повне звільнення особи від оплати правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпечені правової допомоги. Чинне законодавство визна­чає категорії осіб, яким надається безоплатна правова допомога. Таке звільнення передбачається ч. 2 ст. 22 Закону України "Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту", п. 4 ст. З Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, слідства, прокура­тури і суду", ч. 4 ст. 5 Закону України "Про соціальні послуги".

Якщо суд звільняє сторону від оплати надання їй правової допо­моги, витрати на таку допомогу компенсуються за рахунок Держав­ного бюджету України.

Граничний розмір компенсації витрат встановлюється залежно від того, за чий рахунок буде виплачуватися така компенсація. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" встановлено, що якщо така компенсація сплачуєть­ся суб'єктом владних повноважень, то розмір компенсації не може перевищувати суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботі. В тому разі, якщо компенсація відповідно до закону спла­чується за рахунок держави, сума компенсації має не перевищувати суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Витрати сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду. Адміністративні суди у більшості випадків можуть бути те­риторіально віддалені від місцезнаходження сторін, тому сторони та їх представники можуть зазнавати матеріальних збитків, що пов'я­зані із прибуттям до суду. Сторони самостійно несуть витрати, пов'я­зані з переїздом до іншого населеного пункту, а також наймання житла. Але в тому разі, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, інша сторона сплачує такій стороні та її представнику добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсацію за втрачений заро­біток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений за­робіток обчислюється пропорційно розміру середньомісячного заро­бітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати. Таким чином, середньомісяч­ний заробіток ділиться на кількість днів в місяці, протягом якого відбувається судове засідання, та множиться на кількість днів, які витрачені стороною та її представником на участь в засіданні суду. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Законом Украї­ни "Про Державний бюджет України" на поточний рік.

Компенсація витрат, що пов'язані із прибуттям до суду, встанов­люється у такому порядку. Компенсація за втрачений заробіток сто­роні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, а також її представникові у зв'язку з явкою до суду обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи, але загальний розмір виплати не може пере­вищувати суму, розраховану за відповідний час, виходячи із три­кратного розміру мінімальної заробітної плати. Порядок обчис­лення середньої заробітної плати встановлено Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення серед­ньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року.

Компенсація за відрив від звичайних занять стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, а також її представникові у зв'язку з явкою до суду виплачуються пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичний відриву від звичайних занять .

Компенсація витрат, що пов'язані з переїздом до іншого населе­ного пункту та за наймання житла — стороні, на користь якої ухва­лено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам встановлюється на рівні норм відшкодування витрат на відрядження та не може їх перевищувати.

Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, пере­кладачів та проведенням судових експертиз. До витрат, пов'яза­них із залученням учасників адміністративного процесу (свідків, спеціалістів, перекладачів) та проведенням судових експертиз, нале­жать: витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту (вартість проїзду до місця виклику і назад) та добові; а також вина­города спеціалістам, перекладачам, експертам за виконану роботу, які виконують функції експертів чи спеціалістів не в порядку служ­бового завдання; витрати, пов'язані з найманням ними житла, а також проведенням судових експертиз. Ці витрати несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, пере­кладача та проведення судової експертизи. У разі не оплати судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи.

Якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призна­чення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціати­вою суду, а також у випадках звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру, відповідні витрати відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України (ст. 92 КАС України).

Відповідно до чинного законодавства за свідками, а також екс­пертами, спеціалістами і перекладачами зберігається середня заро­бітна плата за весь час, затрачений ними у зв'язку з явкою та ви­кликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення (далі - орган, який зробив ви­клик). Особам, які не є працівниками підприємств, установ чи організацій, виплачується винагорода за відрив від звичайних занять

Крім того, всім зазначеним особам, якщо виконання їх процесуаль­них функцій пов'язане з перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання, відшкодовуються такі витрати: вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов'язані з найманням жилого приміщення, добові.

Перекладачам, а також особам, які виконують функції експертів чи спеціалістів не в порядку службового завдання, за проведену роботу виплачується також винагорода. Сума винагороди за відрив від звичайних занять визначається з урахуванням їх характеру за­нять у межах від 20% до 30% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день.

Компенсація витрат на виплату винагороди спеціалістам, пере­кладачам обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи, розрахованої відповідно до Постанови Кабі­нету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення се­редньої плати" від 8 лютого 1995 р.

Розмір компенсації витрат, що пов'язані з проведенням судової експертизи, не може перевищувати нормативну вартість проведення відповідних видів судової експертизи у науково-дослідних установах Міністерства юстиції.

Науково-дослідні установи судової експертизи Мін'юсту прово­дять судову експертизу за рахунок коштів, передбачених у Держав­ному бюджеті України на відповідний рік на проведення судових ек­спертиз. Вартість проведення експертиз, що призначаються за адмі­ністративними справами, та досліджень за матеріалами кримінальних справ, що призначаються органами дізнання, попереднього слідства та суду, визначається відповідно до нормативної вартості однієї експертогодини у науково-дослідних установах судової експертизи Мін'юсту (нормативна вартість однієї експертогодини у гривнях):

експертиза проста — 14,53;

експертиза середньої складності — 18,16;

експертиза особливої складності — 21,80.

Виплати свідкам і експертам провадяться судом з коштів, що їх вносить сторона, яка порушила клопотання про виклик свідків або проведення експертизи, а у разі коли ці дії здійснюються за ініціативою суду чи за клопотанням обох сторін — з коштів, що вноситься обома сторонами порівну. Розмір суми, яку наперед має внести сто­рона (сторони), визначається судом орієнтовно. Остаточний розрахунок провадиться після виконання викликаними особами своїх завдань. Якщо суми, наперед внесені сторонами, виявилися недостат­німи для розрахунків із свідками і експертами, виплати провадяться з коштів суду, незалежно від часу надходження додаткових пла­тежів сторін. Якщо сторона звільнена від сплати судових витрат, зазначені виплати провадяться з коштів суду. З цих же коштів ви­плачується винагорода перекладачеві.

Виплати винагороди особі за відрив від звичайних занять і зі проведену роботу провадяться за постановою (ухвалою) органу, який зробив виклик. У постанові (ухвалі) зазначаються вихідні дані для визначення суми винагороди (конкретний розмір винагороди у межах норм за час, затрачений нею у зв'язку з явкою за викликом і на виконання даного їй завдання).

Відшкодування витрат (вартість проїзду до місця виклику і на­зад, витрати, пов'язані з найманням жилого приміщення, добові) військовослужбовцям, які викликаються до суду як свідки, по­терпілі, законні представники потерпілих, експерти, спеціалісті, перекладачі та поняті, провадиться на вимогу військових частин за встановленими нормами. Особисто військовослужбовцям ніякі вит­рати не відшкодовуються.

Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сто­рона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотан­ня заявлено обома сторонами — обидві сторони порівну.

Розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи, не може перевищувати 50% розміру мінімаль­ної заробітної плати за сукупність дій, необхідних для розгляду справи.

Суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані (право сторони на допомогу суду) (ст. 97 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Не лише особам, які беруть участь у справі, а й іншим зацікавленим щодо судових витрат особам надано право на оскар­ження судового рішення у частині судових витрат, якщо це сто­сується їхніх інтересів (ст. 98 КАС України).

Розподіл судових витрат. Кодекс адміністративного судочинстві встановлює правила розподілу судових витрат залежно від того, на користь якої сторони (яка є суб'єктом владних повноважень, або

сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень) ухвалено рішення по справі. Якщо судове рішення ухвалюється на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені сторо­ною документально підтверджені судові витрати компенсувати з Державного бюджету. Якщо у справі владна сторона була представ­лена органом місцевого самоврядування, його посадовою чи службо­вою особою, витрати компенсуються за рахунок відповідного місце­вого бюджету.

У тому разі, коли судове рішення ухвалюється на користь сторо­ни — суб'єкта владних повноважень, суд присуджує стягти з іншої сторони всі здійснені нею документально підтвердженні судові вит­рати, що пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

У разі задоволення адміністративного позову частково судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу — відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких йому відмовлено.

У випадку, якщо позивачем виступає суб'єкт владних повнова­жень, а відповідачем — фізична або юридична особа, судові витрати, що здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 КАС у разі відмови у задоволенні позов­них вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду, судові витрати, які понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Якщо суд вищої інстанції (апеляційної або касаційної), не переда­ючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, такий суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачеві належить право відмовитися від позову. У разі такої відмови понесені витрати позивачем не відшкодовуються йому, при цьому витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, винятком є випадки, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за зая­вою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

До ухвалення судом рішення у справі сторони можуть врегулю­вати спір на основі взаємних поступок, а також дійти згоди і щодо розподілу судових витрат. Якщо сторони під час примирення не передбачили порядку розподілу судових витрат, то відповідно до ст.. 96 КАС України, кожна сторона у справі несе половину витрат.

Компенсація судових витрат сплачується на підставі судового рішення шляхом перерахування коштів на поточні рахунки в банківських установах осіб, які зазнали такі витрати.