4. Передумови виникнення та особливості розвитку філософії Стародавного Китаю.

Філософія Стародавнього Китаю має ряд особливостей, які визначаються специфікою розвитку суспільних відносин цієї держави, і насамперед чиновницько-бюрократична система, яка сприяла збереженню традиційних релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій. Це, в свою чергу, зумовило перевагу у світогляді країни релігійно - етичної проблематики над науково-теоретичною, ідеалізму — над матеріалізмом.

У Стародавньому Китаї сама зміна традиційних общинних суспільних відносин на основі економічного прогресу, поява грошей, суб’єктивної реальності, розвиток наукових знань, насамперед в галузі астрономії, математики, медицини, створили умови для розвитку філософії.

Загалом заняття філософією в Стародавньому Китаї не було справою індивідів; філософствувати можна було в разі своєї приналежності до певних соціальних інститутів. Частково це пояснюється тим, що централізація влади, що поч.. в 7ст. до н.е., врешті-решт призвела до того, що майже уся давньокитайська аристократія знищила себе у нескінченних війнах. Тим самим фактично зникла група людей, яка мала усе необхідне для філософствування, а саме – необхідний культурний капітал, багатство, яке б дозволяло не перейматись повсякденними турботами, а зосередитись на міркуваннях, які на перший погляд не мають практичного сенсу. Єдине місце, де збереглись люди із необхідним культурним капіталом – це в потужних соціальних інститутах, але це накладало певні обмеження і на проблематику, і на документацію. Інакше кажучи, філософія не була індивідуальною справою, а навпаки - ознакою належності певної людини до певного соціального інституту, який відповідав за збереження писемних документів

5.Соціально-політична та етична спрямованість конфуціанства.

Видатний філософ Стародавнього Китаю Конфуцій вчення якого назвали конфуціанство. Загальновідомим є те, що Конфуцій не звертав уваги на вивчення та розробку загальнотеоретичних проблем, він не створив філософської системи крайнього спрямування. Всю свою увагу він зосередив на питаннях етики, бо цього вимагали історичні умови того часу, соціальний інтерес. Свою етику він побудував на ґрунті релігійно-філософських уявлень про навколишню дійсність. Етика Конфуція – це раціоналізована старокитайська релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи: 1) людяність (жень); 2) справедливість і обов'язок (і); 3) ритуальність (лі); 4) знання (чжи); 5) довіра (сінь).

Центральним принципом моралі Конфуція є гуманність, яка й становить основу доброчесності. Бути "гуманним" – означає любити не стільки себе, скільки інших, на несправедливість відповідати справедливістю, за добро платити добром. Бути гуманним – означає вміти вчасно пожертвувати своїми інтересами. Таким чином, філософія Конфуція – це яскраве відбиття тенденції до стабілізації в людських відносинах. Ця стабілізація досягається за рахунок ієрархії в пануванні і підкоренні, що здійснюється із вічного плину законів неба.

«Жень» визначає відносини між людьми, пропагує любов до людей, повагу до старших за віком або вищих за соціальним становищем. Згідно з принципом «жень» правителі держав повинні бути мудрими, подавати підлеглим приклад особистої високоморальної поведінки, по-батьківськи піклуватися про них.

Особливе місце у вченні Конфуція займає концепція «сяо» — синівської поваги до батьків. Велику увагу він приділяв «юе» — музиці, найкращому засобу вдосконалення людини, а найголовнішу роль відводив «лі» —правилам благопристойності. Важливе місце у конфуціанстві займає концепція «чжен мін» — «виправлення» імен, тобто приведення речей у відповідність до їх назв.Найдавнішим зібранням його афоризмів є трактат «Лунь юй». Чільне місце у ньому посідає правитель-мудрець, який втілює досконалі знання ритуалу, культури, демонструє поважність, м'якість і поступливість, вірність і відданість, повагу до старших, освіченість, чесноти, любов до людей і сумлінність, завжди дотримується справедливості, істини, вірного шляху. Головне для нього — турбота про благо підданих, яких треба спершу нагодувати, а потім навчити, виховувати у високій моральності. Концепція Конфуція містить засади «правильного державного управління», конкретні поради правителям щодо завоювання довір'я народу, мистецтва комунікації; обґрунтовує стрижневі принципи управління суспільством, забезпечення всезагального щастя. Вважаючи людей рівноправними від природи, Конфуцій ніколи не був демократом. Він вчив, що трудящих треба відмежовувати від панівної верстви, а жінок ставив значно нижче чоловіків. Йому не подобалося політичне управління за допомогою писаних законів. Він надавав перевагу управлінню на основі вдосконалення людської природи, а покарання закликав замінити вихованням.

Конфуціанство було офіційною ідеологією Китаю, хоч на ньому давньокитайська політична думка не замикалася.