Тема 1. Предмет і зміст курсу “Організація виробництва”

1. Предмет науки про організацію виробництва.

2. Розвиток науки про організацію виробництва та формування економічного мислення у сучасного спеціаліста-інженера.

3. Основні завдання м/б виробництва на сучасному етапі.

Література: 1, 2, 12, 13.

1. Розвиток промислового виробництва вимагає розробки певних правил впровадження процесу створення готових виробів, підготовки відповідних спеціалістів, які б знали і вміли застосовувати ці правила. Тому відокремилася спеціальна галузь знань, склалася і розвивається наука про організацію виробництва.

Виробництво – це процес споживання засобів виробництва і робочої сили. Здійснення його можливе за наявності трьох елементів: засобів праці, предметів праці і самої праці, носієм якої є робоча сила. Організувати виробництво – це означає створити науково обґрунтовану систему функціонування всіх елементів виробництва, різноманітної інформації, скоординувати зусилля всіх підрозділів підприємства для отримання максимальних результатів при мінімальних затратах. В курсі “організація виробництва” розкриваються закономірності поєднання і взаємодії вищезазначених елементів цієї системи.

Предметом науки про організацію виробництва є вивчення принципів побудови виробничих підрозділів, впровадження процесу виробництва та управління ними.

Організація виробництва передбачає цілеспрямовану координацію всіх елементів і ресурсів виробництва для досягнення поставленої мети. Організація виробництва є невід’ємною частиною будь-якого способу виробництва, вона удосконалюється і змінюється разом з ним з економічної точки зору. Умови існування виробничого процесу:

• Зосередження необхідних засобів праці і робочої сили відповідно до кваліфікації і спеціальності на даному підприємстві;

• Відповідна побудова і регулювання процесу споживання готової продукції;

• Управління виробничими підрозділами і виробничим процесом.

Виробництво на підприємстві ділиться на: виробничі підрозділи, виробничі процеси й управління ними.

Наука про організацію виробництва вивчає:

1. найбільш ефективні форми і способи організації і планування діяльності підприємств на основі врахування останніх досягнень науки і техніки;

2. шляхи і способи підвищення продуктивності праці, наукової організації праці і заробітної плати;

3. шляхи і способи зниження собівартості, продуктивності і, як наслідок, підвищення рентабельності підприємства.

2. Перші наукові розробки про організацію виробництва виникли в кінці 18 ст.в Англії. Був розроблений фабричний кодекс, який передбачав систему штрафів при порушенні дисципліни, а також суворий казармний режим робітників на підприємстві.

Особлива роль при розробці організації виробництва належить Тейлору. Основні елементи системи Тейлора такі:

• розробка і вивчення елементів робочого часу;

• встановлення щоденних завдань;

• розробка преміальних систем ЗП;

• розробка технічної документації на виготовлення продукції;

• підбір і підготовка кадрів;

• календарне планування виробництва;

• організація постачання.

Послідовником Тейлора були: Генрі Ганг – розробив систему обліку на виробництві, Гільберт – розробив систему наукової організації праці; А.Файоль – розробив систему управління виробництвом. Особливе місце в науці про організацію виробництва займає Г.Форд. Він вперше описав і запровадив методи організації безперервного потокового виробництва в машинобудуванні.

Спроби теоретичного узагальнення організації виробництва мали місце з моменту її виникнення. У 1924 році був створений центральний інститут праці.

Отже, сьогодні є потреба розвивати у майбутніх інженерів сучасне економічне мислення, тобто завданням сучасного інженера є: перевірка кожного технічного або господарського рішення на відповідність народногосподарським і особистим інтересам.

3. Машинобудівне виробництво має деякі особливості, які ставлять спеціальні вимоги до його організації і планування.

Головні з них такі:

• організація процесів виготовлення деталей високого класу точності, проектування спеціальних опе­рацій складання;

• використання спеціалізованого, складного устаткування і технологічної оснастки;

• чітка органі­зація і планування виробництва, матеріально-технічного постачання і збуту продукції галузі;

• гнучкість та чітка організація і структура виробництва, що дає змогу переходити на нові моделі виробів у короткі терміни і з міні­мальними затратами;

• для галузі характерна висока питома вага спеціального технологічного устаткування (так званого нестандартного), що впливає на рентабельність роботи підприємства.