Монгольська навала та встановлення золотоординського іга

Питання про роль монгольського нашестя та золотоордин­ського іга в слов'янській історії завжди належало до розряду надзвичайно важливих, але водночас гранично складних, дис­кусійних. Вичерпної однозначної відповіді на це питання ми не маємо й досі. Багатовікове вивчення проблеми привело дослід­ників до абсолютно різних оцінок та полярних висновків. Одні з них (Л. Гумільов, Б. Васильєв та ін.) вважають, що іга фактич­но не було, а був лише союз Русі з Ордою, інші — вказують на руйнівні наслідки золотоординського іга, яке загальмувало розвиток слов'янських земель, зумовивши в перспективі помітне відставання від країн Західної Європи (Б. Рибаков, П. Толочко, М. Котляр та ін.).

Широковживаний термін "монголо-татарське нашестя" є умовним і не зовсім точним. Адже хоча монголи і не стано­вили більшості у війську (їх налічувалося лише кілька відсот­ків загальної численності), саме вони були його цементую­чим ядром, військовою елітою, яка вела за собою підкорені народи. Що ж стосується татар, то цей народ — лише одне з підкорених племен, представники якого обіймали високі по­сади при дворі монгольського хана, але їхня роль у монголь­ській державі не була головною, домінуючою. Отже, гранді­озну експансію східних народів у західному напрямку доціль­ніше називати монгольською, оскільки саме монголи були її організаторами і лідерами. Поява терміна "монголо-татари" зумовлена багатьма обставинами. Так, китайські хроністи, описуючи народи, що проживали на північ від Китаю, у Ве-ликому Степу, називали всі степові етнічні об'єднання одним іменем — "татари", так як ми називаємо "європейцями" фран­цузів та іспанців. З часом ця традиція укорінидася в євро­пейській термінології XIII—XIV ст., у якій поняття "татари" вживалося для позначення монголів-завойовників. Тому в епо­ху середньовіччя слова "татари" і "монголи" для хроністів та літописців стали майже синонімами. Можливо, що синтез-ний термін "татаро-монголи" вживався для більш повної за­гальної характеристики ординців, адже він фіксував певну єдність лідера (монголи) і маси (татари як збірна назва ко­чівників Великого Степу).

Монгольська держава утворилася наприкінці XII — на по^ чатку XIII ст. внаслідок активної об'єднавчої політики мон­гольського хана Темучіна. Надзвичайно складною була доля цієї людини. Він був онуком першого монгольського хана Ха-була. Після смерті батька Есугей-багатура, 9-річний хлопчик потрапив у вир феодальних війн та протистоянь. Через зраду Темучін на три роки потрапляє в рабство і з дерев'яною ко­лодкою на шиї виконує найважчі роботи на кузні ворожого племені. Після втечі з полону понад двадцять років він веде жорстоку, безкомпромісну боротьбу за владу. В 1206 р. Тему­чіна було проголошено верховним правителем Монголії — Чин-гісханом. Країна перетворилася на воєнний табір і розпочала активне завоювання сусідніх територій та народів.

У 1223 р. на річці Калці відбувається перша битва монголо-татарських військ з руськими дружинами. Об'єднані русько-половецькі сили зазнали страшної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Давньоруський билинний епос саме з Кал-кою пов'язує загибель трьох руських богатирів Іллі Муромця, Альоші Поповича та Добрині Нікитича. Нова хвиля монгольського нашестя розпочинається 1237 р., коли на прикордонних рубежах Русі з'явилося багатотисячне військо онука Чингісхана — Батия. Серією рішучих ударів, схожих на помахи татарської шаб­лі, завойовники перетворили на попелище Рязань, Володимир, Ярославль, Переяслав, Чернігів та інші міста і підійшли до Ки­єва. Падіння 1240 р. центру Давньоруської держави відкрило Батию шлях на Захід. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волинські землі, кочівники у 1241р. вторглися в Польщу, Угор­щину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були змушені припинити своє просування в західному напрямку. Повернувшись у пониззя Вол­ги, завойовники засновують нову державу у складі Монгольсь­кої імперії — Золоту Орду 3 цього часу Давньоруська держава перестає існувати, і на Русі встановлюється іноземне іго на дов­гих 238 років.

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов'янських земель:

1. Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII—XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. У перші 50 років панування завойовників на Русі не було побудовано жод­ного міста, а домонгольського рівня кам'яного будівництва бу­ло досягнуто лише через 100 років після навали Батия.

2. Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або раб­ство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоєм­ності у ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення вироб­ництва товарів спричинило занепад торгівлі.

3. Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали трьома головними чинниками, які помітно зменшили кіль­кість населення на Півдні Русі. Проте тотального обезлюднення цієї території не відбулося. Як зазначає М. Грушевський, лісовий пояс став своєрідним резервуаром, у якому степова людність хо­валася у часи лихоліття, а за кращих обставин знову починала колонізацію полишених земель.

4. Знищення значної частини феодальної еліти. Загибель у боротьбі з завойовниками багатьох професійних воїнів-феодалів — князів та дружинників не тільки помітно ослабила проти­дію загарбникам з боку місцевого населення у початковий період встановлення іга, а й суттєво загальмувала і деформувала розви­ток феодального землеволодіння та всієї системи феодальних від­носин.

Суть золотоординського іга як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників. Золотоординське іго виявилося насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей — данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); військовій (обов'язок слов'ян­ських князівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збере­женням та зміцненням системи залежності покликані були хан­ські намісники в руських землях — баскаки. Крім того, з метою ослаблення Русі Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала періодичні спустошливі походи. Лише до середини XIV ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.

Встановлення золотоординського іга на Русі мало свої особ­ливості:

1. Руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди.

2. На території Русі не було створено постійно діючого адмі­ністративного апарату завойовників. Навіть інститут баскаків на початку XIV ст. фактично ліквідується.

3. Толерантне ставлення золотоординців до християнства та православного духовенства. (Відповідно до монгольських сте­реотипів поведінки хан міг і мусив вимагати від завойованих народів покірності, виконання наказів, але не відмови від віри, традицій та звичаїв).

Саме ці особливості золотоординського панування значною мірою дали змогу східним слов'янам не тільки зберегти власну етнічну самобутність, а й накопичити державотворчі сили.

Монгольське завоювання зумовило появу низки тривалих тен­денцій, які помітно вплинули на історичний розвиток східних слов'ян, якісно змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на ментальність народу:

1. Переміщення і своєрідне роздвоєння центру суспільного жит­тя східних слов'ян. Прогресуючий занепад Києва призвів до втра­ти ним ролі об'єднувача слов'янських земель, внаслідок чого виникли нові центри політичної консолідації. Спочатку на За­ході, скориставшись своєю віддаленістю від Орди та іншими сприятливими чинниками, вагомо заявляє про себе Галицько-Волинське князівство (XIII — перша половина XV ст.), а неза­баром на Сході, остаточно оговтавшись від монгольських набі­гів, піднімається Московське князівство (середина XIV—XV ст.). Не останню роль у цьому процесі відіграла масова міграція елі­ти південних князівств (боярства, міського патриціату, церков­ної ієрархії) та кваліфікованих ремісників спочатку до Володи­мира, а потім до Москви.

2. Консервація та поглиблення феодальної роздрібненості.

3. Поступове витіснення у стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровадження системи підданст­ва. Особливо дія і наслідки цієї тенденції були помітні на тере­нах Північно-Східної Русі, де вплив золотоординців був одним з найвідчутніших. Васалітет — це середньовічна система осо­бистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, могутні­ших феодалів (сеньйорів). Принцип васалітету допускав деякі права і привілеї для різних верств населення, що певною мірою обмежувало свавілля монарха. Саме права і свободи, що базува­лися на васалітеті, згодом лягли в основу європейської правової системи, сприяли формуванню буржуазних відносин. З прихо­дом на Русь монголів принцип васалітету активно витісняється системою підданства. Цьому процесові сприяла низка чинників. По-перше, зіткнення князів з монгольською моделлю управ­ління державою надовго закарбувало в їхній генетичний код сам дух імперії: абсолютну покірність підданих та безмежну владу правителя. В обмін на власний суверенітет в Орді разом з ярли­ком князь одержував необмежену владу над своїми підданими. По-друге, після загибелі значної частини феодальної еліти (кня­зів, дружинників), які були опорою та уособленням васальних відносин, на північному сході створюються умови для форму­вання нової знаті (посадників, тіунів, мечників), що зростала вже на ґрунті підданства. З часом саме система підданства стала основою для формування Російської імперії з абсолютною, не­обмеженою владою монарха.

4. Послаблення обороноздатності Русі призвело до того, що у XIV—XV ст. південні та західні руські землі опиняються у складі Литовського князівства та Польського королівства, а Північно-Схід-на та Новгородська землі залишаються під владою Орди. Внаслі­док цього землі, що колись входили до складу Київської Русі, потрапили під вплив різних держав та культурних традицій, які суттєво змінили характер та динаміку їхнього суспільного роз­витку. Етнічна диференціація східного слов'янства у цей період поглиблюється і дедалі активніше починають формуватися укра­їнська, білоруська та російська народності.

Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, помітно вплинувши на етнічні процеси, якісно змінивши структуру влади у північно-східних руських землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали свій відбиток на Східну Європу, глибинно, на багато віків вперед, підкоригували її історію.