Історичний екскурс

90-ті роки ХХ століття підвели риску під існуванням „червоної імперії” СРСР. Хоча це не стало кінцем існування Російської імперії як такої. Ослаблена, без України, вона все ще продовжує тримати в ярмі і стримувати розвиток багатьох націй і народностей. Зрештою стримується розвиток і самої російської нації.

Але кінець імперії є невідворотним. Таке державне утворення не має історичної перспективи і права на існування.

СРСР розвалився тихо, без великих військових конфліктів. Що стало причиною „тихого кінця” такої грізної колись імперії. Адже аналогічний процес у колишній Югославії приніс багато горя підневільним народам.

Цьому було декілька причин, але головною причиною була господарська неспроможність радянської системи. Виникає закономірне питання, чи була ефективною радянська господарка на початку створення і в період розквіту СРСР?

Впродовж всього періоду існування радянська система була неефективною і неспроможною, але не було зовнішніх чинників, які би дестабілізували ситуацію в державі. Народи СРСР були не в змозі скинути злочинний комуністичний режим, який нечуваними репресіями і терором тримався при владі.

Такий зовнішній чинник з’явився з обранням Президентом США Рональда Рейгана. Розуміючи, що збройна конфронтація з ядерним монстром призведе до загибелі людства, американський лідер зупинив свій вибір на перевагах ринкової господарки.

Для отримання значної переваги у фінансових засобах ведення „холодної” війни була запроваджена нова система оподаткування. Оподаткування виробництва замінили оподаткуванням споживання. В результаті введення нових господарських стосунків були отримані колосальні кошти, які були використані для ведення гонки озброєнь. Убога радянська господарка не була здатна щось протиставити такій стратегії і СРСР почав розвалюватись на очах. Спроба Генсека КПРС Горбачова щось змінити в радянській системі тільки пришвидшила процес. Відсутність приватної власності в СРСР стала причиною відносно мирного розвалу імперії – не було за що боротись.

Аналіз економічних стосунків в Україні в період Незалежності 1991-2006 рр.

Безкровне досягнення Незалежності Україною у 1991 році застало українські керівні кола та опозиційні політичні сили зненацька. Старі керівники не вміли працювати без вказівок з Москви, а нові політики не мали знань і досвіду державної служби. Був знайдений найпростіший вихід - копіювання рішень московської влади у політичній і економічній сферах.

Таке сліпе копіювання не могло принести користі нації, оскільки ментальність українців і росіян є абсолютно різною – росіяни тяжіють до централізованої системи державного правління (отже, до деспотії), а українці в основній масі сповідують демократичні цінності.

Період з 1991 по 2004 роки був часом повільного скочування України до диктатури. Помаранчева революція 2004 року зупинила цей процес і показала, що російський варіант в Україні нежиттєздатний.

Завершення президентської виборчої кампанії в Україні 2004 року, яке отримало назву Помаранчевої революції, ознаменувало собою важливий етап у розвитку української нації. Вперше за роки Незалежності проросійські настрої та політична спекуляція ними не стали домінуючими в українському суспільстві.

10 років перебування при владі Леоніда Кучми були періодом протиборства двох полярних напрямів: проросійського і прозахідного. Перемога відверто бандитської влади, яку уособлював Янукович, означала б для України початок нової руїни і зупинила би розвиток нації на невизначений період.

Але нація вистояла в протистоянні з силами зла. Ці події носили радше стихійний характер, а не були результатом цілеспрямованої діяльності національно зорієнтованих сил. Тобто суспільний розвиток випередив розвиток політичних сил, які сповідують українську ідею.

Мільйони українців, які стали рушійною силою революції, це активні люди з невеликим і середнім достатком, які побачили смертельну загрозу для себе і своїх дітей і готові були іти до останнього, щоб цю загрозу відвернути.

Віктор Ющенко зумів об’єднати для перемоги дуже різні політичні сили: від соціалістів до націоналістів. Але знову від соціалістів звучать спекуляції на тему надання російській мові статусу другої офіційної мови, незрозумілою є економічна модель, яку збирається формувати нова влада, ряд інших ключових питань суспільного розвитку залишаються невизначеними.

Розмови про чесність і прозорість влади, про люстрації та інші політичні декларації не можуть бути ідеологічною основою для розвитку української нації.

Помаранчеву революцію часом називають боротьбою мільйонерів з мільярдерами, в якій перемогли мільйонери. Це так тільки частково. Скоріше це була боротьба мільйонів з мільярдерами. Ті мільйони українців, які стали рушійною силою революції не були мільйонерами, а саме від них залежав успіх чи неуспіх у цій боротьбі.

Передумовою формування цих сил, які перемогли режим, став Указ Президента України 1998 року про систему спрощеного оподаткування, який дав легальну можливість займатись економічною діяльністю великій кількості людей. Таким чином результати виборів відображають картину розвитку основи сучасного суспільства – дрібного і середнього власника.

Нова влада на чолі з Президентом Віктором Ющенком отримала великий кредит довіри. Але не маючи свого бачення побудови економічних стосунків у державі, примудрилася змарнувати цю довіру за якихось півтора року. На виборах 2006 року лідерами стали Партія регіонів на чолі з Януковичем і Блок Юлії Тимошенко.

Ні Партія регіонів, ні БЮТ не запропонували виборцям нічого нового. Вони спрацювали на протесті проти втрати надій і сподівань, яких не виправдав Віктор Ющенко з командою. Ідеологічно три політичні сили (Партія регіонів, БЮТ і Наша Україна) є близнюками – вони сповідують ліберальну ідеологію, в якій немає місця українцям, оскільки вони не володіють і не розпоряджаються майном і фінансами в Україні. У протиборстві цих ідеологічних політичних близнюків з невідворотністю гільйотини переможе донецький клан, оскільки він має нагромаджені матеріальні ресурси, не переобтяжений моральними устоями, нахабний і не зупиняється ні перед чим.

Отже, без кардинальної зміни економічних стосунків виникає реальна загроза нового поступового сповзання у прірву диктатури.

Дрібний і середній власник за своєю суттю є патріотом своєї землі, оскільки він прив’язаний до середовища, в якому живе і працює. Для нього зміна місця перебування, середовища, традицій, способу життя є достатньо болісною.

В той же час представники великого капіталу (в основному неукраїнці) доволі слабо прив’язані до певного місця і середовища, їм легше змінити місце перебування, вони є носіями космополітичного світогляду. Оскільки з отриманням Україною незалежності доступ до фінансових і матеріальних ресурсів зберегли представники колишньої колоніальної адміністрації, то великий капітал опинився в руках неукраїнців.

Такий розвиток подій (Помаранчева революція) в черговий раз наочно підтвердив правильність і життєву силу націоналістичного світогляду: пріоритет нації і родини, власна держава, опора на власні сили, опора на дрібного і середнього власника – тобто національної і соціальної складової ідеології.

Українська нація сьогодні вже не є нацією в основному хліборобів. Українська складова міського населення суттєво виросла не тільки чисельно, але і в своїх настроях. Це розширило базу націоналістичного руху, зробило її загальнонаціональною, на відміну від 40-50-х років минулого століття.

В таких умовах надзвичайно важливим є питання розробки чітких і зрозумілих для народу ідеологічних орієнтирів, які необхідно запропонувати в сучасних умовах, тобто, існує нагальна потреба модернізувати соціально-економічну складову націоналістичної ідеології відповідно до сучасних умов. Така модернізація зробить зрозумілими і близькими для широкого загалу українського суспільства основні засади націоналістичної ідеології, дозволить осмислено впроваджувати ці засади в життя і створить якнайширшу підтримку національній ідеї по всій території України.