4. Інструменти міжнародного грошового ринку
Євроринок
Євроринок – міжнародний ринок позичкових капіталів, на якому операції по кредитах і позиках здійснюються у євровалютах – валютах, відмінних від валюти країни, в якій знаходяться банки, що проводять ці розрахунки.
Як і в кожній кредитній угоді, на Євроринку виступають дві сторони – позичальник та кредитор.
Позичальниками переважно виступають ТНК, що потребують кредитів для фінансування капітальних вкладень у різних країнах, а також держави, котрі мають дефіцитні платіжні баланси. Кредиторами є приватні комерційні банки, що здійснюють міжнародні кредитні операції в іноземних валютах .
Євроринок включає ряд секторів: єврогрошовий; ринок банківських єврокредитів; ринок єврооблігацій (див. рис.).
Сектори Євроринку
Діяльність євроринку не піддається державному контролю. Зокрема, на євровалютні операції банків не поширюються правила та обмеження, що регламентують їх діяльність на національних ринках позичкових капіталів. Саме це робить євровалютні операції більш прибутковими у порівнянні з кредитними операціями в національній валюті.
До пільг, що надаються при здійсненні операцій на євроринку відносяться:
– звільнення банків від необхідності резервувати частину кредитних ресурсів у центральному банку, якщо вони залучені з євроринку;
– звільнення процентів по євровалютних вкладах від податків.
Цих пільг комерційні банки не мають на ринках національних валют. Тому для банків операції на євроринку значно вигідніші, ніж на національному, а тому вони можуть собі дозволити меншу маржу по кредитах у євровалютах. Усе це стимулює високі темпи розвитку євроринку, однак утруднює вплив урядів на національні грошово-кредитні системи своїх країн, дещо дезорганізує ці системи. Це викликає необхідність вводити контроль за операціями національних банків на євроринку.
Євроринки сьогодні – це постійні джерела фінасових інновацій, що набули значних розмірів у масштабі світової економіки. І в нинішніх умовах підвищення активності на фінансових ринках Європи привело сюди американський капітал. Банки США принесли нові моделі комплексних фінасових інструментів, які передбачають брокерські послуги, управління інвестованим капіталом та ін. в межах однієї фінансової установи.
5. Інструменти міжнародного ринку капіталів
Міжнародний ринок облігацій
Якщо євроринок має справу з короткостроковими і середньостроковими позиками, то міжнародний ринок облігацій надає позичальникам кошти на довгий термін за межами його країни. Ринок єврооблігацій виник в Лондоні в результаті лібералізації британського валютного контролю, який був спрямований на повернення місту ролі міжнародного фінансового центру.
Виникнення ринку єврооблігацій відноситься до початку 70-х років. Організували його великі міжнародні банки, котрі здійснювали активні операції в євровалютах і були зацікавлені в джерелах довготермінових позичкових капіталів для своїх клієнтів (ТНК). Цей ринок характеризується великою гнучкістю та адаптивністю. Емітентами міжнародних облігацій є:
На ринку міжнародних облігацій обертається два види цінних паперів:
1) іноземні облігації;
2) єврооблігації.
Іноземні облігації – цінні папери, випущені нерезидентом у національному фінансовому центрі і виражені в національній валюті. Вони "підкріпляються" регламентаціями країни – емітента ЦП, однак на практиці діють здебільшого за принципом євроринків і є безпосереднім конкурентом єврооблігацій.
Єврооблігації – боргові зобов’язання, що є одним із видів цінних паперів, котрі випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на євроринку. Єврооблігації мають всі ознаки облігацій, а також деякі особливості, а саме:
– розміщуються одночасно на ринках кількох країн, а не однієї;
– валюта єврооблігаційної позики для кредиторів є іноземною (за виключенням банків США, для них – національною);
– переважно єврооблігації розміщуються емісійним синдикатом, що створюється банками кількох країн і виступає гарантом по позиці.
Основна відмінність між цими двома категоріями облігацій полягає у тому, що перші продаються на певній біржі в той час, коли другі – не обов`язково котируються у певному географічному місці.
На ринку євробонд перевага надається цінним паперам з плаваючим курсом. Ця тенденція посилюється, оскільки у випадку змінних процентних ставок цінні папери з плаваючою ставкою можна обміняти на облігації з фіксованим доходом.