1.6. Оптимальні та допустимі параметри повітряного середовища та освітлення

Розуміючи важливість повітря і світла для існування людини, необхідно проаналізувати, які параметри цих чинників найбільш придатні для забезпечення життєдіяльності людини. Сучасна людина проводить у житлових і цивільних приміщеннях, в залежності від свого життя й умов трудової діяльності, 52-85% добового часу. Тому внутрішнє середовище приміщення, де повітря є основним компонентом навіть при відносно невисоких концентраціях великої кількості токсичних речовин, має суттєве значення для людини і може впливати на її самопочуття, працездатність і здоров'я. Крім того, в приміщеннях токсичні речовини діють на організм людини не ізольовано, а в сполученні з іншими факторами: температурою, вологістю повітря, іонно-озонним режимом приміщень, радіоактивним фоном та іншим. У випадку невідповідності комплексу цих факторів гігієнічним вимогам внутрішнє середовище приміщень може стати джерелом ризику для здоров'я.

Основні джерела хімічного забруднення повітря житлового середовища. У будівлях формується особливе повітряне середовище, яке залежить від стану атмосферного повітря і потужності внутрішніх джерел забруднення. До таких джерел передусім відносяться продукти деструкції оздоблювальних полімерних матеріалів, неповного спалення побутового газу.

У повітрі житлового середовища виявлено біля 100 хімічних речовин, які відносяться до різних класів хімічних сполук, в т.ч. до органічних неорганічних і ароматичних вуглеводів, галогенопохідних вуглеводів, спиртів, фенолів, простих і складних ефірів, альдегідів, етанів, гетероциклічних сполук, аміносполук. Якість повітряного середовища закритих приміщень за хімічним складом у значній мірі залежить від якості навколишнього атмосферного повітря. Всі будівлі мають постійний повітряний обмін і не захищають своїх мешканців від забрудненого повітря. Міграція пилу, токсичних речовин, які знаходяться в атмосферному повітрі, у внутрішнє середовище приміщення обумовлена їх природною і штучною вентиляцією, і тому речовини, наявні у зовнішньому повітрі, знаходяться у приміщеннях, причому навіть у тих, у які подається повітря, котре пройшло обробку в системі кондиціювання.

Ступінь проникнення атмосферного забруднення у внутрішній простір будівлі для різних речовин неоднаковий. При порівнянні концентрації двоокису азоту, окису азоту, окису вуглецю і пилу в житлових будівлях і в атмосферному повітрі виявлено, що концентрація цих речовин всередині будівлі перебуває на рівні або трохи нижчою за їх концентрацію в зовнішньому повітрі, крім тих випадків, коли діють внутрішні джерела. Концентрація двоокису сірки, озону і свинцю, як правило, всередині нижча, ніж зовні. Концентрація ацетальдегіду, ацетону, бензолу, етилового спирту, толуолу, етилбензолу, ксиолу, метилетилбензолу, пропілбензолу, етилацетату, фенолу, ряду прикордонних вуглеводів у повітряному середовищі приміщень перевищувала концентрації в атмосферному повітрі більше, ніж у 10 разів.

Порівняльна кількісна оцінка хімічного забруднення зовнішнього повітря і повітря всередині приміщення житлових і цивільних будівель показала, що забруднення повітряного середовища будівель перевершує рівень забруднення зовнішнього повітря в 1,8-4 рази, в залежності від ступеня забруднення останнього і потужності внутрішніх джерел забруднення.

Одним із самих потужних внутрішніх джерел забруднення повітряного середовища закритих приміщень є будівельні та оздоблювальні матеріали, виготовлені із полімерів. На сьогодні тільки з будівництві номенклатура полімерних матеріалів нараховує біля 100 найменувань. Будівельні полімерні матеріали використовуються для покриття підлог, оздоблення стін, теплоізоляції зовнішньої покрівлі і стін, гідроізоляції, герметизації і облицювання навісних панелей, виготовлення віконних блоків і дверей, об'ємних елементів збірних будівель та інше.

Доцільність використання полімерних матеріалів у будівництві житлових і цивільних будівель визначається рядом позитивних властивостей, які полегшують їх використання, покращують якість будівництва, зменшують його вартість. Однак результати багатьох досліджень показали, що практично всі полімерні матеріали виділяють у повітряне середовище ті чи інші токсичні хімічні речовини, здійснюючи шкідливий вплив на здоров'я населення. Зокрема, полівинілхлоридні матеріали є джерелом виділення в повітряне середовище бензолу, толуолу, етилбензолу, циклогексану, ксилолу, бутилового спирту та інших вуглеводів. Дерев'яно-стружкові плити на фенолформальдегідній і формальдегідній основі забруднюють повітряне середовище житлових і цивільних будівель фенолом, формальдегідом, аміаком. Килимові вироби із хімічних волокон виділяють у значних концентраціях стирол, ізофенол, сірковий ангідрид.

Склопластики на основі різних сумішей, використовуваних в будівництві, звуко і теплоізоляції, виділяють у повітряне середовище значну кількість ацетону, метокрилової кислоти, толуолу, бутанолу, формальдегіду, фенолу, стиролу Лакофарбні покриття і клейкомісткі речовини також є джерелами забруднення повітряного середовища закритих приміщень таким речовинами, як толуол, бутилметокрилат, бутилацетат, етилацетат, ксилол, стирол, ацетон, етиленгліколь та інші.

Інтенсивність виділення летючих речовин залежить від умов експлуатації полімерних матеріалів - температури, вологості, кратності обміну повітря, тривалості експлуатації.

Встановлена пряма залежність рівня хімічного забруднення повітряного середовища від загальної насиченості приміщень полімерними матеріалами. Коефіцієнт корекції між сумарним рівнем хімічного забруднення повітря і насиченістю приміщень полімерними матеріалами в адміністративних будівлях дорівнює 0,75, у житлових приміщеннях - 0,61, у великих залах -0,53. Зі збільшенням житлових і цивільних будівель закономірно підвищується концентрація формальдегіду, фенолу, ксилолу, толуолу, бензолу, етилбензолу, етилацетату, бутилакрилату.

Хімічні речовини, які виділяються із полімерних матеріалів навіть у невеликих кількостях, можуть викликати суттєве порушення в стані живого організму, наприклад, у випадку алергічної дії полімерних матеріалів.

Найбільш чутливими до дії летючих компонентів матеріалів є дитячі організми. Встановлена також підвищена чутливість хворих до дії хімічних речовин, які виділяються із платиків, у порівнянні зі здоровими. Дослідженнями виявлено, що в приміщеннях з великою насиченістю полімерами схильність населення до алергічних, простудних захворювань, неврастенії, вегетодистонії, гіпертонії виявилась вищою, ніж у приміщеннях, де полімерні матеріали використовуються в меншій кількості.

Для безпеки використання полімерних матеріалів прийнято, що концентрація летючих речовин, що виділяються із полімерів у житлових і цивільних приміщеннях, не повинна перевищувати їх гранично допустиму концентрацію (ГДК), встановлену для атмосферного повітря, а сумарний показник відношень виявлених концентрацій декількох речовин до їх ГДК повинен бути вищим за одиницю. З метою попереджувального санітарного нагляду за полімерними матеріалами і виробами із них запропоновано лімітувати виділення ними шкідливих речовин у навколишнє середовище або на стадії виготовлення, або зразу ж після їх випуску заводами-виробниками. На сьогодні обґрунтовано допустимі рівні 100 хімічних речовин, які виділяються із полімерних матеріалів.

В сучасному будівництві все яскравіше виявляється тенденція до хімізації технологічних процесів і використання (в т.ч. у виробництві будівельних матеріалів) насамперед бетону і залізобетону як сумішей різних речовин, використовуваних у будівництві житлових і цивільних приміщень. З гігієнічного погляду важливо враховувати негативний вплив хімічних домішок у будівельних матеріалах через виділення токсичних речовин, що може призвести в подальшому до ще більшого забруднення як повітряного середовища житлових приміщень, так і навколишнього середовища.

Не менш потужним внутрішнім джерелом забруднення середовища приміщень служать і продукти життєдіяльності людини - антропотоксини. Встановлено, що в процесі своєї життєдіяльності людина виділяє біля 400 хімічних з'єднань.

У звичайних умовах експлуатації житлових і цивільних приміщень нагромадження в негерметичних приміщеннях антропотоксинів до рівнів, здатних викликати чітко виражений токсичний вплив, не виникає. Однак навіть відносно невисокі концентрації значної кількості токсичних речовин не є байдужими для людини і здатні впливати на її самопочуття, працездатність і здоров'я. Дослідження показали, що повітряне середовище приміщень, які не вентилюються, погіршується пропорційно числу осіб і часу їх перебування у приміщенні. Хімічний аналіз повітря приміщень дозволив ідентифікувати в них ряд токсичних речовин, розподіл яких за класами небезпеки встановлюється таким чином: диметиламін, сірководень, двоокис азоту, окис етилену, бензол (другий клас небезпеки - високонебезпечні речовини); оцетна кислота, фенол, метилстирол, толулол, метанол, вінілацетат (четвертий клас небезпеки - малонебезпечні речовини). П'ята частина виявлених антропотоксинів відноситься до числа високонебезпечних речовин. При цьому знайдено, що в невентильованому приміщенні концентрації диметиламіну і сірководню перевищували ГДК для атмосферного повітря. Перевищили ГДК або знаходились на їх рівні і концентрації таких речовин, як двоокис і окис вуглецю, аміак. Інші речовини, хоч і складають десяті і менші частки ГДК, всі разом взяті свідчать про несприятливість повітряного середовища, оскільки навіть двочотиригодинне перебування в цих умовах негативно впли­ває на розумову діяльність досліджуваних.

Газифікація житлового фонду міст і сільських населених пунктів, безумовно, підвищує рівень упорядкованості квартир. Однак результати багатьох досліджень свідчать про те, що повітряне середовище газофікованих жител при відкритому спаленні газу супроводжується забрудненням різними хімічними речовинами і погіршенням мікроклімату приміщень.

Вивчення повітряного середовища газофікованих приміщень показало, що під час годинного горіння газу в повітрі приміщення концентрація речовин складала (мг/м3): окис вуглецю в середньому 15; формальдегіду - 0,037, окису азоту - 0,62, двоокису азоту - 0,44; бензолу - 0,07. Температура повітря в приміщенні під час горіння газу підвищувалась на 3-6°С, во­логість - на 10-15%. Причому високі концентрації хімічних сполук спостерігалися не тільки на кухні, але і в житлових приміщеннях квартири. Після вимкнення газових приладів вміст у повітрі окису вуглецю та інших хімічних речовин знижувався, але до початкових величин часом не повертався і через 1,5-2 години.

Вивчення дії продуктів горіння побутового газу на зовнішнє дихання людини виявило збільшення навантаження на систему дихання і зміни функціонального стану центральної нервової системи.

Одним із найбільш розповсюджених джерел забруднення повітряного середовища закритих приміщень є паління. Повітря при палінні забруднюється окисом вуглецю, окисом азоту, двоокисом азоту, сірковим ангідридом, підвищеними частинками. При хроматомасспектрометричному аналізі повітря, забрудненого тютюновим димом, виявлено 186 хімічних сполук. Найбільш високим виявилась концентрація стиролу, ксилолу, лімонену, бензолу, етилбензолу, нікотину, формальдегіду, сірководню, фенолу, атролеїну, ацетилену. В недостатньо провітрюваних приміщеннях забруднення повітряного середовища продуктами паління може досягти 60-90%. В повітрі приміщень для паління виявлено підвищення вмісту бензопірену порівняно з іншими приміщеннями.

При вивченні дії компонентів тютюнового диму на людей, які не палять (пасивне паління), у піддослідних спостерігалося подразнення слизових оболонок очей, збільшення вмісту у крові карбоксигемоглобіну, в них частішав пульс, підвищувався рівень систомочного і діастомочного артеріального тиску. Таким чином, основні джерела забруднення повітряного середовища приміщень умовно можна поділити на чотири групи:

1. Речовини, які надходять у приміщення із забрудненим атмосферним повітрям.

2. Продукти деструкції полімерних матеріалів.

3. Антропотоксини.

4. Продукти згоряння побутового газу і побутової діяльності.

Значимість внутрішніх джерел забруднення в різних типах приміщень неоднакова. На це вказує різна щільність кореляційного зв'язку між рівнями хімічного забруднення і основними джерелами забруднення. Але в цілому коефіцієнти кореляції свідчать про те, що внутрішні джерела мають особливе значення в забрудненні повітря приміщень. В адміністративних будівлях рівень сумарного забруднення найбільш тісно корелює з насиченістю приміщень полімерними матеріалами (К = 0,75), в критих спортивних спорудах рівень хімічного забруднення найбільш добре корелюється з чисельністю людей в них (К = 0,75). Для житлових приміщень щільність кореляційного зв'язку рівня хі­мічного забруднення як з насиченістю приміщення полімерними матеріалами, так і з кількістю людей у приміщенні приблизно однакова. Хімічне забруднення повітряного середовища житлових іцивільних будівель при відповідних умовах (незадовільна вентиляція, надмірна насиченість приміщень полімерними матеріалами, велика кількість людей та інше) може досягти рівня, що матиме негативний вплив на загальний стан організму людини, підвищуючи або, навпаки, знижуючи ступінь напруги механізмів, які регулюють підтримання гомеостазу, змінюючи адаптивні можливості і захисні сили організму.

В останні роки, за даними Всесвітньої організації здоров'я (ВОЗ), значно зросла кількість повідомлень про так званий синдром «хворих» будівель. Описані симптоми погіршення здоров'я людей, які проживають чи працюють у таких будівлях, відзначаються великим різноманіттям, однак мають і ряд загальних рис, а саме: головні болі, розумове перевтомлення, підвищена частота повітряно-крапельних інфекцій і простудних захворювань, подразнення слизової оболонки очей, носа, гортані, ураження слизової оболонки і шкіри, нудота, головокружіння.

Розрізняють дві категорії «хворих» будівель.

Перша категорія - тимчасово «хворі» будівлі - включають у себе недавно побудовані або недавно реконструйовані будівлі, в яких інтенсивність впливу вказаних симптомів протягом часу ослаблюється, і в більшості випадків -приблизно через півроку - вони зникають зовсім. Зменшення гостроти симптомів, можливо, пов'язане з закономірностями емісії летючих компонентів, які знаходяться в будівельних матеріалах, фарбах та ін.

В будівлях другої категорії - постійно «хворих» - описані симптоми спостерігаються протягом багатьох років, і навіть широкомасштабні оздоровлюючі заходи можуть не дати ефекту. Пояснення такої ситуації, як правило, знайти важко, незважаючи на старанне вивчення складу повітря, роботи вентиляційних систем і особливо конструкції будівлі.

Слід відмітити, що не завжди вдається знайти пряму залежність між станом повітряного середовища приміщення і станом здоров'я людини, для виявлення значимості якого-небудь внутрішньожитлового чинника в етіології захворювання необхідно нейтралізувати нівельований вплив на розвиток захворювання інших внутрішньожитлових чинників. Цій вимозі відповідає методичний прийом - підбір вирівняних груп піддослідних («копій-пар»). Використання цього методу у вивченні показників захворювання дитячого населення в залежності від якості внутрішньожитлового середовища в будівлях, обладнаних електричними і газовими побутовими плитками, дозволило виявити вплив якості повітряного середовища на захворюваність дітей і встановити, що середні показники звернення до дитячої поліклініки і термін хвороби вищі в групі дітей, які проживають у газифікованих будівлях.

Використання вказаного методу (розробленого Е.А.Арус-тамовим) дозволило також довести і кількісно оцінити вплив різних рівнів хімічного рівня забруднення повітряного середовища приміщення на загальну захворюваність дитячого контингенту населення.

Таким чином, наведені дані свідчать про те, що забезпечення оптимального повітряного середовища житлових і цивільних приміщень - важлива гігієнічна та інженерно-технічна проблема. Провідною ланкою у вирішенні цієї проблеми є забезпечення приміщень таким повітрообміном, який може забезпечити необхідні параметри повітряного середовища. У проектуванні систем кондиціювання повітря в житлових і цивільних будівлях необхідна норма подачі повітря розраховується в обсязі, достатньому для асиміляції тепло- і водовиділень людини, вуглекислоти, що видихається, а в приміщеннях, призначених для палін­ня, враховується і необхідне видалення тютюнового диму.

Окрім регламентації кількості приточного повітря і його хімічного складу, певне значення для забезпечення повітряного комфорту в закритому приміщенні мають параметри електрич­ної характеристики повітряного середовища. Останнє визначається іонним режимом приміщення, тобто рівнем позитивної і негативної аероіонізації. Негативний вплив на стан організму має як недостатня, так і надлишкова іонізація повітря.

Проживання в місцевостях з наявністю негативних аероіонів порядку 1000-2000 в одному мл повітря має позитивний вплив на стан здоров'я населення.

У процесі іонізації повітря, окрім аероіонів, генеруються також озон і окиси азоту. Тому більш обґрунтованим є розгляд впливу ізольованих аероіонів, а «іонофікаційного» комплексу, тобто біологічний ефект при іонізації повітря визначається комплексним впливом аероіонів, озону, окисів азоту й електричного поля. Присутність людей у приміщеннях викликає зниження вмісту легких аероіонів. При цьому іонізація повітря змінюється тим інтенсивніше, чим більше в приміщенні людей і чим менша його кубатура (обсяг). Причиною зменшення легких іонів є поглинання їх в процесі дихання, абсорбації поверхнями і т. д., а також перетворення частини легких іонів у важкі внаслідок осідання їх на матеріальних частках, завислих у повітрі. Зокрема, зростанню кількості тяжких іонів у приміщеннях значною мірою сприяє респіраторний викид «ядер конденсації» з повітрям, що видихається людиною.

Зменшення кількості легких іонів пов'язане із втратою повітрям освіжуючих властивостей, з його меншою фізіологічною і хімічною активністю, що є причиною негативного впливу на організм людини забрудненого кімнатного повітря, скарг на задушливість і «нестачу кисню». Тому особливий інтерес викликають процеси деіонізації і штучної іонізації повітря у приміщеннях, які, звичайно, повинні мати гігієнічну регламентацію.

Особливо значних змін, порівняно з характеристиками зовнішнього повітря, іонний режим повітряного середовища закритих приміщень зазнає під «ас проходження через систему калориферів, фільтрів, повітроводів та інших агрегатів в системах опалення, вентиляції і кондиціювання повітря.

До сьогодні не можна сумніватися в біологічній активності іонізованого повітря. Причому безпідставним є твердження, що тільки негативні ареоіони «корисні», а позитивні ні. Встановлена доцільність використання біополярної аероіонізації. Важливе також питання про роль «хімічної природи» аероіонів у досягненні біологічного ефекту. Тому просте кількісне доведення аероіонного режиму в приміщеннях до режиму, характерного для чистого атмосферного повітря, не може вважатися оптимальним рішенням. Необхідно підкреслити, що штучна іонізація повітря приміщень без достатнього повітрозабезпечення в умовах високої вологості і запиленості веде до неминучого зростання кількості важких іонів. Крім того, у випадку іонізації запиленого повітря процент вмісту пилу в дихальних шляхах різко зростає (пил, що несе на собі електричні заряди, затримується в дихальних шляхах людини в значно більшій кількості, ніж нейтральний). Потрапивши в легені, пил втрачає свій заряд, внаслідок чого пилові конгломерати розпадаються, створюючи великі поверхні, які складаються із дуже дрібних частинок пилу. А це може призвести до активізації фізико-хімічних властивостей пилу і посилення його біологічної активності.

Таким чином, штучна іонізація повітря не є універсальною панацеєю для оздоровлення повітря закритих приміщень. Без прийняття заходів до поліпшення всіх гігієнічних параметрів повітряного середовища вона не тільки не може забезпечити поліпшення умов проживання людини, але й, навпаки, здатна створити негативний ефект.

Оптимальними сумарними концентраціями легких іонів є рівні порядку 3 • 10, а мінімальна необхідність 5 • 10 в 1см3. Ці рекомендації лягли в основу діючих на Україні санітарно-гігієнічних норм допустимих рівнів іонізації повітря виробничих і цивільних приміщень.

Оцінка іонного режиму приміщення проводиться за допомогою аспіраційного лічильника іонів, який дозволяє визначити концентрацію легких і важких іонів, позитивно і негативно заряджених іонів.

3) Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини Біологічні ритми – це періодичний повтор змін характеру та інтенсивності біологічних процесів та явищ у живих організмах. Усі матеріальні об’єкти у Всесвіті здійснюють циклічний рух. Так, Місяць обертається навколо Землі приблизно за 30 діб, а Земля навколо Сонця – за 365 діб. Період обертання Сонця навколо центра Галактики складає близько 200 млн. років.  Ритми притаманні також усім об’єктам мікросвіту і людині у тому числі. Вони пронизують усе живе на Землі: на клітинному, тканинному, функціональному рівнях. Видатний хронобіолог Ф. Хальберг поділив усі біологічні рит-ми на три групи: 1. Ритми високої частоти з періодом, що не перевищує півгодинного інтервалу. Це ритми скорочення серцевих м’язів, дихання, біострумів мозку, біохімічних реакцій, перистальтики кишечнику. 2. Ритми середньої частоти з періодом від півгодини до семи діб. Сюди входять: зміна сну і бадьорості, активності і покою, до-бові зміни в обміні речовин, коливання температури, артеріального тиску, частоти ділення клітин, коливання складу крові. 3. Низькочастотні ритми з періодом від чверті місяця до одного року: тижневі, місячні і сезонні ритми. До біологічних процесів цієї періодичності відносяться ендокринні зміни, зимова сплячка, статеві цикли. Найменший відрізок часу, на який може реагувати мозок людини і її нервова система, складає від 0,5 до 0,8 секунди. Тому невипадково скорочення нашого серця в середньому складає 0,8 секунди. Приблизно такий же темп руху наших ніг і рук при ході. Інтервал часу в 0,5–0,7 секунди відповідає швидкості наших слухових та зорових рецепторів. Крім цих малих ритмів установлена ще одна розповсюджена періодичність, яка дорівнює 90 хвилинам. Сюди відносяться цикли сну, скорочення м’язів шлунку, коливання уваги і настрою, а також статева активність. Спить людина або не спить, вона через кожні півгодини зазнає то низьку, то підвищену збудженість, то спокій, то тривогу. Добові ритми людини цікаві, перш за все, тим, що макси-мум і мінімум активності різних біологічних процесів не співпадають у часі. Існують експериментальні дані про наявність добового ритму у роботі органів травлення. Утворення жовчі у печінці чергується з утворенням глікогена. У першій половині дня жовчі утворюється найбільша кількість, що забезпечує оптимальні умови для перетравлення, зокрема, жирів. У другій половині дня печінка накопичує глікоген і воду. У ранкові години посилюється перистальтика кишечнику і моторна функція шлунку, відбувається очищення кишечнику. Увечері найбільш виражена виділяюча функція нирок, мінімум її припадає на період між 2 годиною ночі та 5 годиною ранку. Протягом доби людина має декілька піднесень фізіологічної активності. Вдень вони спостерігаються з 10 до 12 години і з 16 до 18 години. У ці години організм максимально стійкий до кисневого голоду. Цей час найбільш сприятливий для виконання фізичної роботи, прийняття рішень, нових починань. Вночі під-несення фізіологічної активності припадає на час від 0 до 1 години. Нерідко цей час використовується для творчості працівникам інтелектуальної сфери. Встановлено, що на 5–6 годину ранку припадає найзначїні-ший добовий підйом і потенційно має місце сама висока працездатність людини. Саме в цей час зростає тиск, серце б’ється частіше, пульсує кров. Опір організму дуже сильний. При зустрічі з вірусами і бактеріями існує найбільший шанс уникнути інфекції. У цей час ні в якому разі не можна вживати спиртне, щоб не перевантажувати печінку, яка вивела всі шлаки. Шкода, що лише небагато людей використовують на користь ці часи. Більшість їх просипає. Найбільш придатний час для укладання на ніч – 21–23 години – припадає на один із фізіологічних спадів. І якщо не вдається заснути до 23 години, то пізніше це зробити важче, бо о 24 годині починається фізіологічний підйом. Після 12 годин дня проходить перший період денної активності. Починається відчуватися втома, реакції людини уповільнюються. Після 14 години самопочуття знову починає поліпшуватись, а в 16 годин бере початок новий добовий підйом. У цей час можуть інтенсивно тренуватися спортсмени, тому що організм відчуває потребу в рухах, але психічна активність поступово вгасає, організм стає чутливим до болю. Після 18 години зростає тиск крові, ми стаємо нервовими, легко виникають сварки через дрібниці. Це поганий час для алергиків, часто в цей період починається головний біль. Після 19 години наша вага досягає максимуму, реакції стаю-ть незвичайно швидкими. У цей час реєструється найменше дорожньо-транспортних пригод. Після 20 години наш психічний стан знову стабілізується. Цей час придатний для заучування текстів, оскільки покращується пам’ять. Після 21 години температура тіла знижується, продовжується обмін клітин, організм необхідно готувати до сну. Вночі падає загальний тонус людини. Між 2 і 4 годинами погіршується пам’ять, координація рухів, з’являється уповільненість у рухах, зростає кількість помилок при виконанні розумової роботи; на 2–4 кг зменшуються м’язові зусилля; на 15–20 ударів скорочується частота серцебиття; на 4–6 видихів знижується частота дихання; на 2–2,5 літри у хвилину зменшується вентиляція легень; на 4–5 % падає насичення крові киснем. Лише печінка використовує цей період для інтенсивного обміну речовин, виво-дячи із організму всі отруйні речовини. У нашому організмі відбувається "велике очищення”. Із усіх виявлених у людини циклів найбільш вивченим виявився добовий як найголовніший. Біологічний годинник, запущений зміною дня і ночі, веде за собою близько 50 ритмів, які змінюють свої характеристики від дня до ночі. Усі ритми організму підпорядковуються ієрархічної залежності – поділяються на ті, що провідні (головні) і залежні. Перші – біоритми центральної нервової системи. Причина їх "керівництва” зрозуміла, вони від-пові-дають за зв’язок із навколишнім середовищем, від ступеня їх готовності і здатності адекватно реагувати на вплив середовища залежить безпека організму. Прикладом досконалості їх взаємодії може служити налаштування організму на пробудження. До моменту пробудження від сну в іншому режимі починають працювати провідні ритми го-ловного мозку, вони включають залежні: прискорюється пульс, підвищується артеріальний тиск, підвищується температура тіла – організм активізується, готується до нового стану.  Добовий ритм фізіологічних функцій є біологічним і доречним. Враховуючи його, людина може напружено працювати в години оптимального стану організму і використовувати періоди порівняно низького рівня активності функцій для поновлення сил.  При порушеннях природного ритму зовнішніх умов виникає десинхронізація добових ритмів різних фізіологічних функцій, що подальшому призводить до захворювань. Довготривала робота в нічний час супроводжується перебудовою добових ритмів і виявляється важкою для багатьох людей не стільки через зниження пра-цездатності вночі, скільки через порушення режиму життя.  Числу "сім” із прадавніх часів приділялась велика увага. Ще Піфагор проголошував семирічність основою світопорядку. Деякі вчені вважають, що у формуванні тижневого біоритму велику роль приділяють місячно-приливним явищам, інші посилаються на міжпланетне магнітне поле.  Тижнева циклічність зумовлює в нашому організмі кров’яний тиск, м’язову силу, концентрацію в крові лейкоцитів та еритроцитів. Встановлено тижневу періодичність інтелектуальних емоційних і фізичних проявів. Протягом тижня працездатність людини нерівномірна. У перші дні тижня вона збільшується, досягає найвищого рівня на третій день, а потім поступово зменшується, помітно спадаючи в останній день. Встановлення робочого періоду тривалістю більше 6 днів недоцільно, бо праця стає непродуктивною. Ще Гіппократ і Гельвецій помітили взаємозв’язок функцій організму людини з порою року. Сьогодні, внаслідок багаточисельних досліджень, встановлено, що рівень основного обміну речовин, досягає максимуму весною і з початком літа. Давно визнано, що багато захворювань носять сезонний характер.  Не можна ігнорувати вплив на живу природу нашої планети Місяця. Важливий внесок у вивчення цієї проблеми вніс С. Арреніус – автор теорії електролітичної дисоціації. Тіла живих організмів у більшості випадків складаються з рідин, які представляють собою розчини різних хімічних елементів. Так як атмосферна іонізація і земний магнетизм певною мірою змінюються залежно від положення Місяця, то цей фактор обумовлює малі обурення в електромагнітній взаємодії іонів живих організмів і іонів атмосфери Землі. Ці обурення можуть викликати загострення соматичних і психічних захворювань у людей з ослабленим здоров’ям або порушенням нервової системи. Встановлено, що фаза Місяця позначається на стані людей і в періоди повного Місяця зростає агресивність, особливо тих, хто емоційно неврівноважений. На цей період, як свідчать досліджен-ня А. Либера і К. Шеріна, припадає найбільше вбивств і самогуб-ств. Вчені припускають, що під впливом гравітаційних сил, що вик-ликані зміною взаєморозміщених небесних тіл, земного магнетизму або іонізації атмосфери, відбуваються відповідні зрушення в організмі і психіці людини, які позначаються на її стані і поведінці. Ще більш відчутні зрушення в організмі викликають спалахи активності Сонця. Видатний вчений А.Л. Чижевський переконливо довів, що існує тісний зв’язок між підвищенням сонячної активності і подіями на Землі – числом смертей, самогубств, апоплектичних ударів, епілептичних нападів і інших тяжких захворювань. Він прийшов до висновку, що нещасні випадки пов’язані з сонячною активністю.в Усі відомі людині явища, що відбуваються як у цілому у Всесвіті, так і в Сонячній системі, пронизані ритмами. Цілком природно, що ритми організму людини та інших біологічних об’єктів, що є частиною цієї системи, підпорядковуються її законам: адже за тривалу еволюційну історію свого розвитку життя біологічних організмів сформувалося саме завдяки цим ритмам. Сучасній науці відомі закони взаємозв’язку між енергією, інформацією і управлінням. Біоритми ніби зводять разом енергетичну, інформаційну і управлінську характеристики. Ось чому біологічні ритми – дуже тонкий і точний важіль для управління життєдіяльність людини. Вони дозволяють заздалегідь розрахувати хід процесів в організмі: якщо порушилось управління, якийсь процес чи порушилась функція якоїсь системи, то на ранній стадії можна визначити відхилення. Біоритмологія дозволяє не лише визначати, а й прогнозувати, передбачати той стан організму, який характеризується як стан на межі хвороби, який і визначає межу організму. Біоритмологія допомагає визначити межу, коли може настати перевищення можливостей організму і виникнути серйозне порушення у ньому. Знаючи, що межа не дана кожному із нас раз і назавжди, вона підказує як відсунути її далі, як поширити "територію можливостей” організму – тренуванням, збільшенням навантаження тощо.