14. Чарівне брязкальне

Трістан виїхав до Уельсу, в землю благородного герцога . Жілена. Герцог був молодий, могутній, добрий та милостивий; він прийняв його як бажаного гостя і доклав усіх сил, щоб ушанувати й розвеселити його; та ні герці рицарські, ні пишні учти не могли розвіяти Трістанової журби. Одного разу сидів він обіч герцога - а на серці було так тяжко, що, сам того не помічаючи, він усе зітхав. Герцог, хотівши розважити його, звелів принести найулюбленішу свою забавку, що дивними чарами веселила йому під сумну годину очі й серце. На столі, покритому розкішним пурпуром, посаджено його песика, Пті-Крю. Це був зачарований песик: його привезли колись герцогові з острова Авал-лона, це був подарунок від феї на знак любові й приязні. Немає слів списати красу його та втішність. Шерсть на ньому грала стількома барвами, що ніхто не міг би сказати, який саме песик на масть; спочатку здавалось, що шия в нього біліша за сніг, озадок зеленіший від листя конюшини, один бік червоний, як багрянець, другий жовтий, як шафран, живіт лазурово-блакитний, спина рожева; але, придивившись довше, ви б помітили, що всі ці кольори починають мінятись і танцювати в очах, один одного заступаючи - біле, зелене, жовте, голубе, пурпурове, темне й світле. На шиї мала дивна собачка підвішене за золотий ланцюжок брязкотельце; воно бриніло так весело, чисто, ніжно, що серце Трістана, слухаючи його, розчулилось і заспокоїлось, а печаль ущухла. Зникло з пам'яті лихо, що [125] зазнав вій ради королеви; таку-бо дивну силу мало теє брязкотельце: серце, чуючи його ніжний, чистий та веселий бренькіт, забувало про все горе. Охоплений чарами, гладив і пестив Трістан чарівну тваринку, що втишувала всі його муки і що мала шерсть м'якшу за єдваб, і думав: от би був дарунок для Ізольди! Та що ж робити! Герцог Жілен любив собачку над усе, і ніхто б не міг взяти її в нього ні хитрощами, ані лестощами. Одного дня каже Трістан до герцога:

- Ласкавий пане, яку нагороду дали б ви тому, хто звільнив би вашу державу від велетня Ургана Кошлатого, що такою тяжкою даниною хоче вас обкласти?

- Правду скажу тобі: я б дав переможцеві вибрати з-між моїх скарбів те, що він вважає за найкоштовніше. Та ніхто не зважиться піти на велетня.

- Чудні слова! - відповів Трістан.- Таж лише подвиги дають країні щастя й добро, і за все золото Мілана я не відмовлюсь поборотися з велетнем.

-- Що ж,- каже герцог,- хай господь, народжений од діви, буде з тобою на полі битви і оборонить тебе від смерті. Трістан напав на Ургана-велетня в його печері. Довго й затято бились вони. Нарешті мужність подолала силу, спритний меч- тяжку булаву,- і Трістан, одрізавши у велетня правий кулак, приніс його до герцога.

- Сеньйоре, в нагороду ви обіцяли дати мені що захочу: подаруйте мені Пті-Крю, улюбленого вашого песика.

- Друже мій, чого ти просиш? Залиши його мені, візьми собі краще мою сестру й половину моєї землі.

- Сеньйоре, сестра ваша гарна, і гарна ваша земля; але [126] я бився з велетнем Урганом лише для того, щоб здобути вашого чарівного песика. Згадайте свої обіцянки! - Що ж, візьми його, але знай, що ти забираєш од мене мою радість і втіху.

Трістан доручив собачку уельському жонглерові, хитрому та мудрому, і той привіз її до корнуельської землі. Він приїхав до Тінтажеля і віддав Пті-Крю Бранжієні. Дуже зраділа королева, дала в нагороду жонглерові десять марок золота і сказала мужеві, ніби королева Ірландська, мати її, прислала цей дорогий подарунок. Вона звеліла майстрові-золотникові зробити для собачки оздоблену золотом та самоцвітами клітину і скрізь, куди тільки йшла, носила за собою дивне звірятко на спомин про милого. Гляне на песика - і сум, печаль та журба зникають геть із серця. Спершу королева не могла збагнути, що воно за чудо: коли їй так радісно та мило дивитись на песика, то це,- гадала вона,- запевне тому, що його прислав Трістан; думаючи про коханого, вона заспокоюється і втішається. Та одного дня зрозуміла, що то чари і що йдуть вони од дивного брязкальця.

«О! - помислила Ізольда.- Чи годиться ж, що я тут розважаюсь, коли Трістан, нещасний, горює на чужині? Він міг би залишити при собі зачарованого песика і забути про все лихо й журбу; та ні, ґречний та милий, він волів прислати його мені, дати мені радість і собі зоставити скорботу. Не гаразд буде, щоб я на таке згодилась; Трістане, я бажаю мучитись доти, доки мучишся ти». Вона взяла чарівне брязкальце, подзвонила ним востаннє, тихо одв'язала його і крізь відчинене вікно кинула.в море. [127]