- •Для студентів денної та заочної форм навчання неюридичних спеціальностей
- •Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності: поняття та види
- •Ліцензійний договір
- •Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності
- •Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності
- •Поняття та правова природа договору комерційної концесії (франчайзингу). Форма договору та його державна реєстрація
- •Права та обов'язки сторін
- •Припинення договору комерційної концесії
ІНСТИТУТ ПРАВА ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА СТАШИСА
КЛАСИЧНОГО ПРИВАТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
КАФЕДРА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ
ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ
З КУРСУ «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ»
НА ТЕМУ: ДОГОВОРИ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Для студентів денної та заочної форм навчання неюридичних спеціальностей
ЗАПОРІЖЖЯ
Загальна характеристика договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності
У сучасних умовах найбільш поширеною формою опосередкування відносин щодо розпоряджання майновими правами на об’єкти інтелектуальної власності є договір. У ЦК УРСР 1963 р. (у його первісній редакції) норми про окремі договори у сфері інтелектуальної власності (авторський договір про передачу твору для використання, авторський ліцензійний договір) були закріплені у розділі IV «Авторське право», а не в розділі III «Зобов’язальне право». На відміну від цього, ЦК України виділяє цим договорам самостійне місце в системі договірних зобов’язань — положення про договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності вміщені у главі 75 ЦК України. Тобто у ЦК України положення, що закріплюють абсолютні права на об’єкти інтелектуальної власності, вміщені у книзі четвертій, а положення, що регулюють договірні (відносні) правовідносини у сфері права інтелектуальної власності, містяться у книзі п’ятій.
Закріплення положень про договори щодо об’єктів інтелектуальної власності в структурі зобов’язального права потребує вирішення питання про місце цих договорів в системі договірних зобов’язань. На сьогодні сформувалося два основні підходи:
договори щодо об’єктів інтелектуальної власності не виділяються в самостійну групу цивільно-правових договорів;
в системі договірних зобов’язань цим договорам відводиться самостійне місце.
Перший підхід домінував у цивілістичній літературі радянського періоду і зберігає свої позиції в сучасних роботах багатьох російських авторів'. Ця позиція багато в чому зумовлена законодавством.
Як вже було сказано, цивільне законодавство СРСР у розділі зобов’язального права не містило положень про авторські договори. У ЦК Російської Федерації серед окремих видів договірних зобов’язань окремо виділено лише договір комерційної концесії.
Згідно з другим підходом договори у сфері інтелектуальної власності становлять самостійну групу цивільно-правових договорів. У Російській Федерації цей погляд представлений в роботах Є. О. Суханов, В. А. Бєлова та інших авторів. Відведення договорам у сфері інтелектуальної власності самостійного місця в системі договірних зобов’язань в українській літературі пропонувалось іце до прийняття ЦК України.
Власне, другий підхід було втілено у ЦК України при побудові системи окремих видів зобов’язань. Отже, цивільне законодавство України визначило самостійне місце договорів у сфері інтелектуальної власності в системі договірних зобов’язань.
У частині 1 ст. 1107 ЦК України закріплено невичерпний перелік видів договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності:
ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
ліцензійний договір;
договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;
договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. До таких можна віднести, зокрема: договір про розподіл майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності, створені при виконанні службових обов’язків і (або) окремого доручення роботодавця; договір між творцем (творцями) і роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у зв’язку із виконанням трудового договору; договір між роботодавцем і творцем про винагороду; договір між співавторами про вклад у створення об’єкта права інтелектуальної власності та розподіл винагороди. Зразки таких договорів затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 28 грудня 2004 р. № 986 (мають рекомендаційний характер).
Названими договорами опосередковується розпоряджання саме майновими правами інтелектуальної власності. Тому такі договори не можуть передбачати перехід до інших осіб особистих пемайнових прав інтелектуальної власності на відповідний об’єкт (наприклад права авторства на винахід).
На договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності поширюються положення ст. 32 ЦК України, відповідно до якої фізична особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) має право, зокрема, самостійно здійснювати права па результати інтелектуальної, творчої діяльності, що включає в себе і право розпоряджатися такими правами. Наприклад, якщо 15-річпа особа написала вірш і вирішила його опублікувати у журналі, то згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника для укладення видавничого договору при цьому не вимагається.
У частині 2 ст. 1107 ЦК України закріплено спеціальні положення про форму договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Такі договори повинні укладатися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним. Вимога письмової форми договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності є загальним правилом. Водночас законом можуть передбачатись випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатися усно. Так, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).
Загалом, договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності не підлягають обов’язковій державній реєстрації. їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцен- зіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав па відповідний об’єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.
Порядок державної реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими авторськими правами (авторських договорів) визначається постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір». Цією постановою передбачено, що реєстрація договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Міністерством освіти і науки України в особі Державного департаменту інтелектуальної власності, що діє у його складі.
Обов’язкова державна реєстрація договорів щодо розпоряджання майновими правами на об’єкти промислової власності спеціальними законами у чинній редакції не передбачена. Водночас у них закріплено, що сторона договору має право на офіційне загальнодоступне інформування інших осіб про передання права власності на відповідний об’єкт або видачу ліцензії на використання об’єкта. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені в обсязі та порядку, встановлених Установою (мається на увазі Державний департамент інтелектуальної власності), з одночасним внесенням їх до Реєстру. Порядок здійснення такої публікації та внесення відповідних відомостей до реєстрів визначено иідзаконними нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 1114 ЦК України підлягає державній реєстрації факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до ЦК України або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації.