15

ІНСТИТУТ ПРАВА ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА СТАШИСА

КЛАСИЧНОГО ПРИВАТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

КАФЕДРА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

З КУРСУ «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ»

НА ТЕМУ: ДОГОВОРИ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Для студентів денної та заочної форм навчання неюридичних спеціальностей

ЗАПОРІЖЖЯ

Загальна характеристика договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

У сучасних умовах найбільш поширеною формою опосеред­кування відносин щодо розпоряджання майновими правами на об’єкти інтелектуальної власності є договір. У ЦК УРСР 1963 р. (у його первісній редакції) норми про окремі договори у сфері інте­лектуальної власності (авторський договір про передачу твору для використання, авторський ліцензійний договір) були закріплені у розділі IV «Авторське право», а не в розділі III «Зобов’язальне право». На відміну від цього, ЦК України виділяє цим договорам самостійне місце в системі договірних зобов’язань — положення про договори щодо розпоряджання майновими правами інтелек­туальної власності вміщені у главі 75 ЦК України. Тобто у ЦК України положення, що закріплюють абсолютні права на об’єкти інтелектуальної власності, вміщені у книзі четвертій, а положення, що регулюють договірні (відносні) правовідносини у сфері права інтелектуальної власності, містяться у книзі п’ятій.

Закріплення положень про договори щодо об’єктів інтелек­туальної власності в структурі зобов’язального права потребує вирішення питання про місце цих договорів в системі договірних зобов’язань. На сьогодні сформувалося два основні підходи:

договори щодо об’єктів інтелектуальної власності не виді­ляються в самостійну групу цивільно-правових договорів;

в системі договірних зобов’язань цим договорам відводиться самостійне місце.

Перший підхід домінував у цивілістичній літературі радянського періоду і зберігає свої позиції в сучасних роботах багатьох російсь­ких авторів'. Ця позиція багато в чому зумовлена законодавством.

Як вже було сказано, цивільне законодавство СРСР у розділі зобов’язального права не містило положень про авторські догово­ри. У ЦК Російської Федерації серед окремих видів договірних зобов’язань окремо виділено лише договір комерційної концесії.

Згідно з другим підходом договори у сфері інтелектуальної власності становлять самостійну групу цивільно-правових до­говорів. У Російській Федерації цей погляд представлений в роботах Є. О. Суханов, В. А. Бєлова та інших авторів. Відве­дення договорам у сфері інтелектуальної власності самостійного місця в системі договірних зобов’язань в українській літературі пропонувалось іце до прийняття ЦК України.

Власне, другий підхід було втілено у ЦК України при побу­дові системи окремих видів зобов’язань. Отже, цивільне законо­давство України визначило самостійне місце договорів у сфері інтелектуальної власності в системі договірних зобов’язань.

У частині 1 ст. 1107 ЦК України закріплено невичерпний пе­релік видів договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності:

ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

ліцензійний договір;

договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;

договір про передання виключних майнових прав інтелек­туальної власності;

інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. До таких можна віднести, зокрема: договір про розподіл майнових прав на об’єкти права інтелекту­альної власності, створені при виконанні службових обов’язків і (або) окремого доручення роботодавця; договір між творцем (творцями) і роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної влас­ності, створені у зв’язку із виконанням трудового договору; договір між роботодавцем і творцем про винагороду; договір між співавторами про вклад у створення об’єкта права інтелектуаль­ної власності та розподіл винагороди. Зразки таких договорів затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 28 грудня 2004 р. № 986 (мають рекомендаційний характер).

Названими договорами опосередковується розпоряджання саме майновими правами інтелектуальної власності. Тому такі договори не можуть передбачати перехід до інших осіб особистих пемайнових прав інтелектуальної власності на відповідний об’єкт (наприклад права авторства на винахід).

На договори щодо розпоряджання майновими правами інтелек­туальної власності поширюються положення ст. 32 ЦК України, відповідно до якої фізична особа у віці від 14 до 18 років (непов­нолітня особа) має право, зокрема, самостійно здійснювати права па результати інтелектуальної, творчої діяльності, що включає в себе і право розпоряджатися такими правами. Наприклад, якщо 15-річпа особа написала вірш і вирішила його опублікувати у журналі, то згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника для укладення видавничого договору при цьому не вимагається.

У частині 2 ст. 1107 ЦК України закріплено спеціальні по­ложення про форму договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Такі договори повинні укла­датися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуаль­ної власності такий договір є нікчемним. Вимога письмової форми договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуаль­ної власності є загальним правилом. Водночас законом можуть передбачатись випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатися усно. Так, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Загалом, договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності не підлягають обов’язковій державній реєстрації. їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцен- зіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом. Відсут­ність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав па відповідний об’єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцен­зіата на звернення до суду за захистом свого права.

Порядок державної реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими авторськими правами (авторських договорів) визначаєть­ся постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір». Цією постановою передбачено, що реєстрація договорів, які стосуються права автора на твір, здій­снюється Міністерством освіти і науки України в особі Державного департаменту інтелектуальної власності, що діє у його складі.

Обов’язкова державна реєстрація договорів щодо розпоря­джання майновими правами на об’єкти промислової власності спеціальними законами у чинній редакції не передбачена. Водночас у них закріплено, що сторона договору має право на офіційне загальнодоступне інформування інших осіб про пере­дання права власності на відповідний об’єкт або видачу ліцензії на використання об’єкта. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені в обсязі та порядку, встановлених Установою (мається на увазі Державний депар­тамент інтелектуальної власності), з одночасним внесенням їх до Реєстру. Порядок здійснення такої публікації та внесення відповідних відомостей до реєстрів визначено иідзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 1114 ЦК України підлягає державній реєстрації факт передання виключних майнових прав інтелек­туальної власності, які відповідно до ЦК України або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації.