1.3 Туристсько-екскурсійна справа в Радянській Україні у період „українізації” (1923-1933 рр.)

Політика українізації, яку проводили більшовики в 1923-1933 р.р, сприяла національно-духовному відродженню України. В той час спостерігався потужний розвиток української мови, освіти, літератури, театру, преси, краєзнавства, екскурсійної справи.

У ході національно-культурного відродження в Україні значної ваги набула туристсько-екскурсійна справа. Екскурсії розглядалися як важливий інструмент, метод виховної, культурно-пізнавальної роботи серед широких верств населення.

Розвиток екскурсійної справи підтримували як культурно-наукова громадськість, так і більшовицький уряд України, хоча завдання в них були різні. Відомі вчені, краєзнавці – М.Грушевський, В. Щербина, Й. Гермайзе, В. Артоболевський, Д. Щербаківський, М. Біляшівський, С. Русова та багато інших, - які стояли біля витоків туристсько-екскурсійної справи, намагалися за допомогою широкого застосування екскурсій просвітити народ, відродити його історичну пам’ять, поглибити історичні знання, закласти у свідомість численних екскурсантів необхідність зберігати пам’ятки минулого, національно-культурну спадщину, тобто сприяти духовному розвитку народу.

Переконливим доказом активізації краєзнавчого руху є туристсько-екскурсійна робота на Чернігівщині в 20-х рр.

Незважаючи на вкрай складний політичний час – громадянську війну -, вже в 1919 р. за ініціативою місцевої інтелігенції в Чернігові при Спілці працівників освіти виникло Бюро з організації екскурсій. Мета, яку ставило перед собою екскурсбюро, формулювалася так: „дати уявлення про історичне минуле м. Чернігова, про природу околиць Чернігова, про економічне життя, про здобутки культури в рамках місцевого життя”.

У 1931 р. під грифом Українського комітету охорони пам’яток культури з’явився друкований путівник, призначений для туристів по Новгород-Сіверському державному заповіднику, щойно створеному на території тамтешнього Спасо-Преображенського монастиря.

У 1929 р. на основі постанови Ради праці й оборони СРСР про питання розподілу пільгових залізничних квитків для забезпечення туристського руху в Україні було розподілено 49 тис. пільгових квитків. Усі пільгові квитки зосереджувалися в УМПЕТі і видавалися організаціям за їхніми замовленнями для проведення організованих екскурсій. Пільги екскурсантам надавалися не тільки на транспортне обслуговування а й на проживання. Вони могли отримати посвідчення УМПЕТу, яке давало право знижки на вартість проживання на українських туристських базах до 33%, на базах „Радянського туриста” – до 20%.

Слід зазначити, що пільги надавалися на проїзд залізницею в загальних вагонах, на пароплавах у нижчих класах залежно від класу, кілометражу, кількості екскурсантів. Знижка на квитки могла становити від 50 до 25%.

З метою подальшого регіонального розгалуження сфери екскурсійного обслуговування УМПЕТ відкривав усе нові екскурсійні установи.

Першочерговим завданням Товариства стало максимальне охоплення екскурсійним обслуговуванням туристів на екскурсбазах у всіх регіонах республіки. Для цього планувалося поділити Україну на 20 районів з призначенням у кожному з ним уповноваженого Товариства. Однак обмежені фінансові ресурси не давали можливості будувати нові екскурсійні бази.

Незважаючи на всі труднощі екскурсбази почали діяти в Харкові, Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі. Поступово мережа екскурсбаз зростала, охоплюючи інші міста України – Сталіно, Нікополь, Артемівськ, Бердянськ, Суми, Полтаву, Умань, Вінницю, Кам’янець-Подільський.

Були деякі труднощі й у взаємних розрахунках між керівними туристськими органами України та інших союзних республік, на території яких працювали екскурсбази. Тому Українське екскурсійне товариство виступило в 1929 р. з пропозицією створити Всесоюзну екскурсійну раду, членами якої були б усі екскурсійні організації союзу. УМПЕТ навіть порушив питання, щоб зі створенням ради відпала потреба будувати екскурсбази за межами України. Це дало б можливість приділити більшу увагу розвитку екскурсійної справи саме в Україні. УМПЕТ вважав за необхідне організувати Всесоюзне акціонерне товариство, до складу якого на рівних правах увійшли б усі екскурсійні організації союзу.

Слід зауважити, що йшлося тільки про координувальну роль такого товариства. В цей самий період у РРФСР розгорнулася підготовка до створення нового товариства, що дістало назву „Товариство пролетарського туризму”. Проте кінцева мета його організації відрізнялась від запропонованої УМПЕТом. Вона полягала не в об’єднанні на рівних правах, а в повному входженні до нього всіх республіканських керівних структур, їх злитті з подальшим припиненням самостійної діяльності. У зв’язку з цим наперед було запрограмоване надання Товариству пролетарського туризму РРФСР монопольного права керувати туристсько-екскурсійною справою в союзному масштабі. Така кардинальна реорганізація системи туристсько-екскурсійних закладів відбивала політику централізації управління, що активізувалася в усіх сферах діяльності в СРСР, який дедалі більше перетворювався на унітарну державу. З листопада 1929 р. починає офіційно функціонувати Товариство пролетарського туризму РРФСР. Товариство почало відкривати осередки та відділи в Україні, Білорусії, в Грузії, Азербайджані, Дагестані та інших республіках.

Отже, в 1930 р. УМПЕТ реорганізовується і екскурсійною справою В Україні починає керувати Товариство пролетарського туризму, точніше, його відділення – Укртуре, яке офіційно було затверджене на засіданні Рад наркому УСРР. З цього часу туризм в Україні став складовою частиною туризму в СРСР, втратив своє обличчя, підпорядкувався всім центральним організаціям і постановам. Незважаючи на те що УМПЕТ багато зробив для розвитку туризму. Його було звинувачено в тому. Що він мало уваги приділяв екскурсійному обслуговуванню самодіяльних туристських груп і. Отже, обмежував можливості багатьох представників комсомольських осередків скористатися послугами екскурсбаз, екскурс станцій. А головне – його звинуватили в аполітичності. В неспроможності стати пропагандистом нових соціалістичних ідей.

В Україні наприкінці 20-х рр. партійно-державним керівництвом було взято курс на подальшу ідеологізацію суспільно-політичного життя, переслідування будь-яких проявів національної культури, зміцнення сталінської репресивної системи. Значну частину української національної інтелігенції, насамперед учених-істориків, краєзнавців. Які працювали на ниві культурно-національного відродження, ініціювали розвиток екскурсійної справи, було звинувачено в буржуазному націоналізмі, усунуто від культурно-просвітницької екскурсійної роботи, вони зазнали політичних репресій, потрапили до концтаборів. Централізована система туристсько-екскурсійних закладів почала працювати на задоволення ідеологічних вимог партійного керівництва.