Ключові питання:

1. В чому полягає суть управління в кризовій ситуації?

2. Що таке антикризове управління?

3. Яка мета та суть антикризового управління?

4. Що таке стратегічний потенціал фірми?

5. Якими умовами повинна володіти фірма, що б «відповідати на виклик зовнішнього середовища»?

6. В чому суть теорій катастроф?

7. Змістовне наповнення терміну «економічна безпека».

8. Назвіть індикатори економічної безпеки.

9. В чому полягає необхідність гнучкості потенціалу підприємства?

10. Що таке гнучкості потенціалу підприємства?

11. Які Ви знаєте групи гнучкості потенціалу підприємства?

12. Дайте визначення поняттю «ступінь гнучкості».

13. Етапи протидій кризової ситуації.

14. В чому полягає принцип ефективності економічної системи Парето?

15. Назвіть основні передумови та ознаки кризи.

8. Системний аналіз як інструмент прийняття управлінських рішень

8.1. Управлінські рішення в умовах кризових ситуацій

Найбільш відповідальний етап при виході організації із кризової ситуації - розробка управлінських рішень.

Якість управлінських рішень, прийнятих в умовах кризи, залежить від безлічі факторів, найбільш значимі з яких є такі:

1. Категорія проблем:

• стандартні проблеми. Їхнє рішення вимагає чіткого дотримання певних стандартів. Такі проблеми не допускають ніяких відхилень в "сторону", і в остаточному підсумку, у їхньому рішенні головну роль повинні грати вміння й звички;

• типові проблеми. Зважуються на базі безлічі певних, апріорі заданих правил, причому в ході рішення потрібно з наявної безлічі вибрати конкретний, найчастіше єдиний набір правил, які дозволяють домогтися успіху;

• евристичні проблеми. У ході їхнього рішення потрібно знайти або сформулювати правила їхнього рішення для наступного їхнього використання.

2. Умови використання:

• квазистабильные або сприятливі умови, коли перед фахівцем не виникає ніяких непередбачених ситуацій, він перебуває у звичайній, спокійній обстановці;

• екстремальні, тобто такі умови, коли фахівцеві потрібно показати всі свої якості, і по них будуть судити про його професіоналізм;

• кризові умови, тобто коли виникають непередбачені ситуації, які ведуть або можуть привести до зриву звичайних показників діяльності, а в окремих випадках приведуть до аварій, катастроф і аналогічних явищ.

3. Достатність вихідної інформації:

• недостатній обсяг вихідної інформації. Для рішення поставленого завдання необхідно знайти або синтезувати вихідну інформацію, що дозволить домогтися бажаної мети;

• достатній обсяг вихідної інформації. Для рішення поставленого завдання цілком достатньо тої інформації, що є в розпорядженні фахівця;

• надлишковий обсяг вихідної інформації. Для рішення поставленого завдання не потрібно всього обсягу інформації, представленої при описі вихідної ситуації. Фахівець повинен уміти виявити тільки необхідну інформацію й користуватися лише нею.

4. Вірогідність вихідної інформації:

• явно недостовірна, не відповідним умовам завдання, виявити невірогідність якої не є труднощами;

• псевдодостоверная, щовідповідає умовам завдання,однак містить такі відомості, які не дозволяють одержувати правильне рішення;

• цілком достовірним, відповідним умовам завдання й дозволяє одержувати правильне рішення вихідного завдання.

5. Масштаб проблеми:

• глобальні проблеми - від їхнього рішення залежить життєдіяльність цілих регіонів, а в окремих випадках і всій планеті в цілому;

• локальні проблеми - від їхнього рішення залежить життєдіяльність невеликої групи людей, у крайньому випадку окремої людини;

• мікролокальні проблеми - від їхнього рішення залежить конкретний учинок окремої людини.

6. Технічне оснащення:

• відсутнє;

• є в недостатньому обсязі;

• є в достатньому обсязі.

Перераховані універсальні фактори можуть бути доповнюватися іншими, залежно від специфіки поставленої мети, що виникають проблем, умов їхнього рішення в процесах антикризового керування.

Загальна послідовність розробки управлінських рішень в антикризовому керуванні може бути звичайної, застосовуваної у функціональному керуванні. Однак необхідно відзначити ряд специфічних рис розробки й прийняття рішень, властивому антикризовому керуванню:

На етапі підготовки управлінських рішень проводиться морфологічний аналіз або інший вид прогнозування, спрямований на визначення доцільності й пошук шляхів виходу організації із кризової ситуації.

Визначається конкурентоспроможність організації при нових умовах роботи. Її успіх багато в чому залежить від положення продукту на ринку збуту, дослідження якого дає можливість одержати подання про сегменти ринку, виявити ті види продукції, які мають переваги в порівнянні з конкурентами.

У тому випадку, якщо криза сильно й негативно вплинув на господарську діяльність підприємства, розробляють нові стандарти або будують модель реструктуризації організації із забезпеченням розроблених заходів необхідними ресурсами.

Для забезпечення виходу підприємства із кризи приймають оперативні й стратегічні заходи. Оперативні заходи передбачають:

• усунення збитку;

• виявлення резервів (у першу чергу внутрішніх);

• залучення фахівців;

• кадрові зміни;

• відстрочки платежів;

• залучення кредиторів;

• зміцнення виробничої дисципліни й т.д.

Стратегічні заходи передбачають:

• аналіз і оцінку стану підприємства, його науково-технічного й організаційно-управлінського потенціалу;

• перегляд існуючих стратегій фірми;

• проведення необхідних змін у виробничій структурі й виробничій культурі, пов'язаних зі зміною стратегії;

• розробку (перегляд) концепції інноваційної політики підприємства;

• розширення маркетингових досліджень;

• програму технічного переозброєння (реконструкції) підприємства;

• розробку (перегляд) кредитної політики фірми;

• удосконалювання кадрової політики підприємства;

• розробку бізнес-плану підприємства з урахуванням проведених заходів.

Основним документом, що описує важливі аспекти реструктуризації й обґрунтовує необхідність проведення тих або інших конкретних санаційних заходів, є бізнес-план, у якому показане, яким образом керівництво фірми намагається перебороти кризову ситуацію, що виникла на підприємстві, і які намічені шляхи запобігання банкрутства.

У цілому, принципи стабільності роботи підприємства й керування їм можна звести до наступного:

• формування здорового соціально-психологічного клімату в колективі, ядро якого повинна становити команда однодумців;

• організація гнучкого виробництва, здатного швидко перебудовуватися на збільшення (зменшення) випуску певної продукції за рахунок іншою, зробленою фірмою;

• розумне дублювання елементів виробничої системи з метою включення дублера при виході основного;

• резервування коштів, які забезпечують функціонування системи в кризовій ситуації;

• розробка адаптивних планів і можливих рішень по керуванню системою, які негайно можуть реалізовуватися при настанні кризових ситуацій;

• можливість переміщення окремих елементів виробничої системи або її керуючої системи в просторі для більше раціонального функціонування при виникненні несприятливих обставин;

• забезпечення запасних варіантів постачальників сировини, кредиторів, спонсорів і т.п.;

• можливість функціонування фірми в іншому режимі;

• можливі плани дій фірми із запобігання банкрутства (зміна форми організації, відсікання зайвого й т.п.);

• постійна турбота про економічну безпеку фірми, розширення й поглиблення захисту останньої;

• своєчасне проведення технічних оглядів основних коштів, енергетичних об'єктів і інших елементів інфраструктури, що забезпечує підвищення надійності їхнього функціонування;

• підвищення кваліфікації управлінських працівників, освоєння робітниками суміжних спеціальностей, рівноцінних за кваліфікацією;

• забезпечення належного контролю за надходженням сировинних і інших матеріалів у підсистемі, що забезпечує, а також високої якості продукції, що випускається;

• проведення політики активних дій у виробничій, ринковій і галузевій політиці;

• створення нових форм керування, філій і малих форм підприємств, які мають пряме підпорядкування головному підприємству;

• ведення постійного моніторингу зовнішнього й внутрішнього середовища фірми.

Наведений перелік не вичерпує всіх коштів по збільшенню стійкості роботи фірми, а дає лише можливі основні напрямки діяльності і її систем керування. У кожній фірмі на кожному підприємстві вони специфічні. На кожному підприємстві, у будь-якій організації є власні резерви, які не використовуються або використовуються частково.

Важливим аспектом стійкого й безпечного функціонування підприємства є попередження й відшкодування отриманого збитку. Через те, що будь-яка діяльність підприємства пов'язана з ризиком, то без нормальної страхової діяльності в сфері безпеки й зниження підприємницьких ризиків обійтися практично неможливо.

Страхування комерційних ризиків - це сфера, де й держава може брати участь як капіталами, так і нормативними механізмами.

Однак головним у безпеці підприємництва, а, виходить, і більше зміцненої роботи фірми є економічні важелі відшкодування збитку й запобігання негативних слідств для організації бізнесу. У цьому укладається основне втримування створення безпеки підприємництва.

З позиції системного підходу безпека повинна бути:

• безперервною;

• плановою - планування здійснюється шляхом розробки планів дій по забезпеченню захищеності організації й всіх компонентів її структури;

• централізованою - у рамках певної підприємницької структури повинна гарантуватися організаційно-функціональна самостійність процесу забезпечення захищеності;

• конкретною (адресної) - захисту підлягають конкретні об'єкти;

• активною - захисні заходи втілюються в життя з достатнім ступенем наполегливості;

• надійною - надійність методів, коштів і форм захисту з одночасним дублюванням коштів і заходів безпеки;

• універсальною - заходу безпеки у всьому різноманітті структурних елементів, погроз і каналів несанкціонованого доступу, тобто повинні застосовуватися всі види й форми захисту в повному обсязі.

Безпека підприємництва досягається проведенням єдиної політики, системою заходів правового, організаційного й технічного характеру, адекватних погрозам життєво важливим інтересам кожної комерційної організації.

Кризова ситуація може привести до наступних негативних наслідків (особливо у випадку ліквідації підприємства):

1. Втрата працівниками робочих місць і загострення в цьому зв'язку соціальної напруженості в суспільстві.

2. Втрати кредиторами підприємства (банками, інвестиційними компаніями, фондами, державним бюджетом і т.п.) значних коштів, вкладених у підприємство.

3. Розпилення й омертвіння неліквідного майна, внаслідок того, що ліквідатори не можуть знайти покупців.

Однак, можна виділити й позитивні моменти цього явища:

1. Закриття нерентабельних виробництв, що приводить до зниження витрат і підвищенню ефективності суспільного виробництва.

2. Вивільнення ресурсів, притягнутих у неконкурентоспроможне виробництво.

3. Ротація управлінського персоналу, що забезпечує ріст кваліфікації, посилення заповзятливості, зацікавленості менеджерів і робітників у кінцевих результатах своєї діяльності.

4. Придбання досвіду й формування ефективної інвестиційної політики підприємств, які здійснюють ці інвестиції.