9. Місце зборів та мита в податковій системі України

На практиці часто як синоніми вживають поняття податку, збору, обов’язкового платежу. Дійсно, це дуже схожі категорії, але перебувають вони у певному співвідношенні. Поняття обов’язкового платежу є родовим, що охоплює всю сукупність податків і зборів (при цьому слід враховувати, що йдеться про обов’язкові платежі податкового характеру, оскільки штрафи, стягнення також мають обов’язковий, але не податковий характер), і в широкому розумінні обов’язкові платежі податкового характеру і складають податкову систему. У свою чергу, податки та збори є видовими категоріями, являють собою форми обов’язкових платежів податкового характеру. У цілому ж обов’язкові платежі в нашому контексті включають: 

1) податки;

2) збори;

3) податкові плати (мито, плату за торговий патент і т. ін.).

Розмежування податків, зборів, інших платежів є не тільки теоретичною проблемою, а й значною мірою проблемою практики.

По-перше, коли йдеться про податки, то це насамперед безумовні й нецільові платежі, і після їхнього надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та це й не потрібно. У ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають таким чином чітку цільову прив’язку. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (може навіть йтися про самостійний склад правопорушення).

  По-друге, податки в основному надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (у тому числі й позабюджетні) фонди. Тому, якщо необхідно закріпити стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, — це, без сумніву, податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв’язок між податковими надходженнями і джерелами, з яких вони надходять, — це збори.

І, по-третє, якщо встановлення, зміна і скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є винятковою компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.

Природно, що податок, мито, збір мають певні загальні риси, зокрема, такі:

- обов’язковість сплати податків і зборів до відповідних бюджетів і фондів;

- чітке надходження їх до бюджетів і фондів, за якими вони закріплені;

- стягнення їх на основі законодавчо закріпленої форми й порядку надходження;

  - примусовий характер стягнення;

• здійснення контролю єдиними органами Державної податкової служби;

• безеквівалентний характер платежів.

Попри схожість цих механізмів, вони, однак, мають чіткі розбіжності.

Мито і збір відрізняються від податків:

1. За значенням. Податкові платежі забезпечують до 80 відсотків надходжень у доходну частину бюджету, інші види відрахувань, відповідно, менше.

2. За метою. Мета податків — задоволення потреб держави, мета мит, зборів — задоволення певних потреб чи витрат установ.

3. За обставинами. Податки являють собою безумовні платежі; мито і збір сплачуються у зв’язку з послугою, наданою платнику державною установою, що реалізує державно-владні повноваження.

4. За характером обов’язку. Сплата податку пов’язана з чітко вираженим обов’язком платника; мито і збір характеризуються певною добровільністю дій його і не регулюються іноді відносинами імперативного характеру

5. За періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають разовий характер і сплата їх здійснюється без певної системи; податки ж характеризуються певною періодичністю

Відмінності за періодичністю включають два підходи:

• періодичність сплати (збори, мито — одноразова сплата, податки — певна періодична сплата)

- періодичність дій (збори, мито прямо залежать від кількості дій, що породжують зобов’язання зі сплати, податки — чітко не погоджуються з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку з власників транспортних засобів не пов’язується з характером використання транспортного засобу).

6. Відносини відплатності характерні для мит, зборів (на відміну від податків).    Отже, на відміну від загальних податкових платежів збори й мита мають індивідуальний характер і їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси.

Законодавчого розмежування мита і збору в Україні немає. Раніше основним критерієм було надходження коштів: якщо в бюджет — мито, якщо на користь організації — збір. У сучасних умовах акценти трохи змістилися:    - збір — платіж за володіння особливим правом;

- мито — плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій.

СПРОЩЕНА СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ

1. Єдиний податок 

2. Фіксований податок

 Спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:

• фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

• юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Не можуть перейти на спрощену систему оподаткування: довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи; СПД за наявності у їх статутному фонді понад 25% внесків, що належать юридичним особам - учасникам, які не є суб'єктами малого підприємництва; спільні підприємства.

Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. 

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа має вести Книгу обліку доходів і витрат та складати Звіт СПД - фізичної особи. 

Загальна система оподаткування складається з сукупності податків і зборів (обов`язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку. Відповідно до Закону в Україні справляються загальнодержавні податки і збори (обов‘язкові платежі); місцеві податки і збори (обов‘язкові платежі). Вичерпний перелік загальнодержавних податків і зборів (обов‘язкових платежів) визначено статтю 14 Закону, місцевих податків і зборів (обов‘язкових платежів) - статтю 15 Закону. Порядок обчислення та граничні розміри місцевих податків і зборів (обов‘язкових платежів) встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від “Про місцеві податки збори”. 

Загальна система оподаткування в Україні визначається Законом України "Про систему оподаткування", в якому дано перелік податків, зборів, внесків, обов’язкових платежів (далі податки). Розмір, порядок обчислення та сплати податків встановлюється окремими нормативно-правовими актам. 

№ п/п	Назва податку	Ставка, розмір	Об`єкт оподаткування
1	2	3	4
1.	Податок на додану вартість	20%	Операції по продажу товарів (робіт, послуг), ввозу вивозу товарів в Україну
2.	Податок на прибуток підприємств	30%	Прибуток, визначений шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань
3.	Податок на доходи фізичних осіб	10%-40% (по прогресивній шкалі)	Сукупний оподаткований дохід за рік
4.	Податок на отримані дивіденди	30% для резидентів 15% для нерезидентів	Загальна сума отриманих дивідендів
5.	Плата за землю	1,5-21 коп. за 1 кв. м. з підвищуючим коефіцієнтом 1,2-3 (в залежності від статусу населеного пункту) або 1% вартості проведення оцінки землі	Використовувана площа землі
6.	Збір на спеціальне використання природних ресурсів	%	Обсяг використаної води, тощо
7.	Внесок на випадок тимчасової непрацездатності	2,9 % - з роботодавця  0,25 % або 0,5 % - з робітника	Фонд оплати праці, що підлягає оподаткуванню прибутковим податком
8.	Комунальний податок	10%	Річний фонд оплати праці, розрахований виходячи із розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян та кількості працівників
9.	Відрахування до Пенсійного фонду	32% - з роботодавця  та  1% або 2 % - з робітника	Фонд оплати праці
10.	Внесок на випадок безробіття	2,1 % - з роботодавця  0,5 % - з робітника	Фонд оплати праці, що підлягає оподаткуванню прибутковим податком
11.	Страхування від нещасного випадку на виробництві	0,84 % - 13,8 %  в залежності від класу професійного ризику виробництва	Фонд оплати праці
12.	Збір за видачу дозволу на розміщення об`єктів торгівлі та сфери послуг	30-320 грн. за 1 міс в будь-якій сфері торгівлі за готівковий розрахунок	Торговельна діяльність, надання побутових послуг, ігровий бізнес

Крім вище перерахованих податків, в залежності від виду діяльності, сплачуються ще наступні податки:

• акцизний збір (від 5% до 300%, митної вартості товару);

• митні збори (від 0% до 70%);

• державне мито;

• рентні платежі;

• податок з власників транспортних засобів;

• місцеві податки (готельний збір, збір за право паркування, податок на рекламу, тощо).

Якщо фізична особа обирає загальну систему оподаткування, основну суму платежів податків до бюджету становитимуть податок з доходів фізичних осіб, податок на додану вартість, збір на обов‘язкове державне пенсійне страхування. 

Податок на доходи фізичних осіб стягується відповідно до Закону України від “Про податок з доходів фізичних осіб”. Відповідно до Закону ставка податку з доходів фізичних осіб становить 13 відсотків (п. 22.3. ст. 22 Закону “починаючи з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка оподаткування встановлюється на рівні 13 відсотків від об‘єкта оподаткування”). 

Порядок обчислення податку на доходи фізичних осіб визначено наказом Державної податкової адміністрації України “Про затвердження Інструкції про податковий кредит”. 

Податок на додану вартість (далі - ПДВ) стягується відповідно до Закону України від “Про податок на додану вартість”. Цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об‘єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Особливості ПДВ полягають в тому, що на відміну від податку на доходи фізичних осіб, він є непрямим податком - ПДВ включається до складу ціни товару або послуги. Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону ставка ПДВ становить 20 відсотків. 

Відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» фізичні особи – суб`єкти підприємницької діяльності підлягають обов`язковому державному пенсійному страхування та повинні сплачувати відповідні страхові внески до Пенсійного фонду. Законом України від «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено ставку пенсійного збору для суб`єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб, що становить 32 відсотка. 

16