4. Розвиток вартісно-орієнтованого фінансового менеджменту

Вартісно-орієнтований фінансовий менеджмент є сукупність процесів прийняття ефективних рішень і управлінських дій, спрямованих на збільшення вартості об’єктів підприємництва з урахуванням інтересів широкого кола бізнесових суб’єктів.

У сучасній світовій практиці виділяються чотири методичних підходів до розвитку вартісно-орієнтованого менеджменту:

- за грошовим потоком (концепції А. Раппопорта та Т. Коупленда, Т. Коллера, Дж. Муріна);

- за доданою вартістю чистого грошового потоку – CVA (концепція Т.Г. Левіса);

- за економічною доданою вартістю – EVA (концепції Д.М. Стерна, Дж. Б. Стюарта й Д. Хана, Х. Хунгенберга);

- за ринковою доданою вартістю – MVA (концепції Д.М. Стерна, Дж. Б. Стюарта й Д. Хана, Х. Хунгенберга

Сучасними дослідженнями встановлено, що оцінку та управління вартістю підприємства доцільно здійснювати в залежності від часового періоду за такими критеріями:

• в короткостроковому періоді – за приростом економічної доданої вартості за період t: EVA_t>0;

• в довгостроковому періоді – за приростом вартості бізнесу, ринкової доданої вартості t: MVA_t>0;

• в перспективному періоді – за приростом рентабельності інвестованого капіталу: (9.1)

• в прогнозному періоді перевищення рентабельності інвестованого капіталу на середньозваженою вартістю капіталу СЗВ (WACC):

де (9.2)

EVA_t – економічна додана вартість;

MVA_t – ринкова додана вартість;

– прибуток (збиток) від звичайної діяльності перед сплатою процентів та після оподаткування;

– інвестований капітал;

– середньозважена вартість капіталу (ставка витрат на залучення капіталу);

t – прогнозний період ( ) років.

Враховуючи те, що в умовах ринкової економіки проблема зростання вартості бізнесу домінує на зростанням вартості капіталу (майнового комплексу) суб’єкта підприємництва, контроль (моніторинг) за співвідношенням темпів зростання цих параметрів стає провідним індикатором фінансового стану підприємств. Це вмотивовано тим, що повільніші темпи зростання вартості бізнесу у порівнянні із зростанням вартості капіталу на різних стадіях життєвого циклу можуть свідчити про неефективну капіталізацію прибутку та інвестицій.

Своєрідним ідеологом необхідності фокусування зусиль фінансового менеджменту на максимілізації вартості бізнесу для інвесторів є Альфред Раппапорт (США), котрий проголошує назвою своє книги що створення доходів власників – це нові стандарти ведення бізнесу.

А.Раппапорт сформулював ці стандарти як десять принципів:

- не слід надто захоплюватись прогнозуванням показників прибутку;

- орієнтуватись на прогнози майбутніх чистих грошових потоків;

- інвестувати кошти в майбутнє;

- утримувати лише ті активи, які здатні максимізувати вартість фірми (поля бізнесу, які не генерують вартість, слід або фінансово оздоровити, або ліквідувати і таким чином зменшити обсяги інвестованого капіталу);

- повернути інвесторам кошти, якщо відсутні можливості нарощування вартості бізнесу;

- встановити винагороду топ-менеджменту фірми за довгострокові успіхи;

- створити дієві системи матеріального стимулювання для керівників структурних підрозділів фірми;

- поставити в залежність бонуси менеджерів від рівня виконання планових показників;

- прив’язати матеріальне заохочення менеджерів структурних підрозділів до показників доданої вартості;

- розробити конкретні кількісні цінові орієнтири для стимулювання зусиль рядового персоналу;

- вирівняти ризики топ-менеджерів і акціонерів фірми;

- впровадити ефективну систему комунікацій фірми з її інвесторами.

Безумовно, зазначені принципи посилення уваги до максимілізації вартості бізнесу є стратегічним орієнтиром для фінансового менеджменту підприємств. В реальних умовах функціонування бізнесу ці завдання ще не стали предметом планування.