Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу

1. Опрацювати теоретичні основи лекційного матеріалу:

- Сутність і класифікація інвестицій.

- Фінансові інвестиції, сутність та їх класифікація.

- Оцінка ефективності використання інвестицій.

2. Побудувати структурно-логічну схему класифікації інвестицій за різними ознаками.

3. Написати есе «Порядок випуску та обігу усіх цінних паперів», «Способи придбання фінансових інвестицій».

Питання для самоконтролю

1. Суть фінансування спільних інвестицій на основі договорів кооперації.

2. Законодавче забезпечення спільної діяльності.

3. Розвиток субпідряду, франчайзингу, та венчурного фінансування в Україні.

4. Як здійснюється управління та контроль за умов спільної діяльності?

5. У чому полягає відповідальність учасників спільної діяльності?

6. Який механізм оподаткування прибутку учасників спільної діяльності?

7. Сутність, переваги та недоліки лізингових угод.

8. Теоретичні основи венчурного фінансування в Україні.

9. Які відмінності між фінансовими і реальними інвестиціями?

10. Внаслідок чого виникають ризики, пов’язані з інвестуванням?

11. Які критерії оцінки доцільності фінансових інвестицій?

12. За якими критеріями оцінюється доцільність фінансових інвестицій у корпоративні права?

13. Як відображається вартість фінансових інвестицій у звітності?

Література

Нормативно-правові акти: 1,4,5,6,7,8,12

Наукова та навчально-методична література: 1,8,9,11,15,30,34

Тема 9. Оцінювання вартості підприємства

Мета роботи: поглибити знання щодо оцінювання вартості підприємства

План вивчення теми

1. Економічна сутність, види та форми вартості підприємства.

2. Оцінювання вартості діючого підприємства: етапи, операції та методи.

3. Методи оцінки вартості бізнесу суб’єктів підприємства.

4. Розвиток вартісно-орієнтованого фінансового менеджменту

1. Економічна сутність, види та форми вартості підприємства

Вартість є економічною категорією, яка в класичній політичній економії уособлює відносини обміну, притаманному товарному виробництву, виражаючи об’єкт цього обміну – втілену і уречевлену в товар індивідуальну чи суспільно необхідну норму праці. Втілена в товарі норма праці створює його вартість, яка набуває грошового виразу. В процесі виробництва витрати праці завжди конкурентні, вони становлять вартість індивідуальну. В процесі обміну індивідуальні витрати праці зрівноважуються, формується суспільно визнана норма. Мірою суспільної норми вартості є ціна. В системі обміну ціна виступає як мінова вартість одиниці товару.

Таким чином ринкова категорія “вартість” є спільною основою, виразом еквівалентності товарно-грошових відносин суб’єктів господарювання, де ціна виступає виразом вартості товару. Вона залежить, з одного боку, від вартості товару (втіленої на його виробництво праці), а з іншого – від величини самої грошової одиниці, якою її вимірюють. Вартість товару співпадає з ціною в разі рівності попиту на товар з його пропозицією, в інших же випадках ціна відхиляється від вартості: вона може бути вищою за вартість у разі дефіциту товарів на ринку і нижчою за вартість у разі їх надлишку.

Категорія “вартість” за своєю сутністю співпадає змістовно з поняттям “цінність”, адже вартість визначається ціною. Проте коли “вартість” і “цінність” вживаються як мовні дефініції (короткі визначення певних понять), вони можуть мати змістовну відмінність, більш конкретно відтінюючи певну власність. Паралельне використовування виразів “вартість” і “цінність” пов’язане з особливостями перекладу категорії “вартість” з англійської мови.

Категорія “вартість” (cost) використовується у фінансовому менеджменті для визначення рівня витрат на обслуговування капіталу в процентах, а “цінність” (value) у корпоративних фінансах й оцінці бізнесу визначає вартість компанії у грошових одиницях. Причому в українській і російській практиці, вираз “вартість” виражається як у відносних, так і абсолютних величинах.

Вартість, або цінність корпорації також треба відрізняти від таких понять, як “вартість чистих активів” і “ринкова капіталізація”. Під вартістю чистих активів розуміють ринкову або інвестиційну вартість компанії за мінусом балансової вартості і позикових коштів, тобто вона відображає цінність власного капіталу у грошових одиницях. Ринкова ж капіталізація є добутком кількості випущених корпорацією акцій, що знаходяться в обігу, на їх ринковий курс. Ця величина є фактичною ціною фірми і характеризує оцінку ринком її акціонерного капіталу.

Ринок у особі окремих своїх суб’єктів з врахуванням їх економічних інтересів формує відмінні підходи до оцінки корпорацій, зумовлених її цілями. Різні цілі оцінки припускають пошук різного виду вартості. Основною ознакою, що береться як вихідна при оцінці, вартості корпорації, є джерело формування доходу: дохід від діяльності підприємства та дохід від розпродажу його активів. У відповідності із цим цільові сигнали оцінки корпорації формують конкретні інтереси для окремих ринкових суб’єктів. Найбільш поширеними підходами до оцінки корпорацій з позиції економічних інтересів окремих суб’єктів ринку є такі.

1. Підприємство як юридична особа, суб’єкт господарювання в процесі визначення вартості майново-виробничого комплексу (вартості компанії) інтересують питання економічної безпеки (виробничої стійкості, фінансової стабільності, конкурентоспроможності тощо). На основі даних оцінки підприємства, як суб’єкта господарювання обґрунтовуються плани розвитку, випуск акцій, визначається рівень ефективності менеджменту, ринковий рейтинг тощо.

2. Власники капіталу підприємства при визначенні його вартості заінтересовані для обґрунтування варіантів розпорядження власністю, складання об’єднувальних та роз’єднувальних балансів при реструктуризації. Встановлення зміни вартості підприємства з часом, обґрунтування ціни купівлі-продажу підприємства або його структурної частини, встановлення розміру виручки при ліквідації підприємства тощо.

3. Кредитні установи зареєстровані в одержанні достовірної інформації про вартість підприємства для визначення ступеню фінансової дієздатності його як позичальника при наданні певної суми кредиту під заставу.

4. Страхові компанії на основі величини вартості підприємства встановлюють розмір страхового внеску, визначають суми страхових виплат страхового відшкодування при настанні страхової події.

5. Фондові біржі використовують вартість підприємства для визначення його кон’юнктурних характеристик та перевірки обґрунтованості котирувань цінних паперів, емітованих цим суб’єктом господарювання.

6. Інвестори вбачають вартість підприємства як оцінку його бізнесу, використовуючи її для обґрунтування доцільності своїх інвестиційних вкладень, визначення можливої ціни купівлі підприємства з метою включення в певний інвестиційний проект.

7. Покупці підприємства (заінтересовані компанії в його приєднанні чи поглинанні, групи інвесторів або ініціативні групи, бажаючі придбати підприємство за умови так званого викупу) опираються на величину вартості підприємства для визначення частки незабезпеченої заборгованості для прийняття своїх рішень.

8. Державні органи використовують оцінку вартості підприємства при підготовці його до приватизації, визначення бази оподаткування для певних видів податків, оцінки в судових операціях, встановлення виручки від примусової ліквідації через процедуру банкрутства.

Виходячи із сфери прояву зазначених двох видів вартості підприємства доцільно іменувати їх як обмінні та бізнесова.

Обмінна вартість підприємства (вартість у обміні) має об’єктивний характер, вона об’єктивна (objective value), визначається на вільному конкурентному ринку в результаті купівлі-продажу специфічного об’єкту як товару – підприємств як фактору виробництва. Вартість підприємства формується під дією попиту і пропозиції.

Обмінна вартість відображає цінність підприємства через аспект купівлі-продажу. Критерієм оцінки вартості підприємства є еквівалентність платежу покупки цінності об’єкту купівлі, оскільки вмотивованим виразом вартості підприємства в сфері обміну виступає обмінна вартість. Свідчення підтвердження розміру конкретної величини вартості підприємства – об’єкту продажу (обміну) є платіжна сума-ціна як грошовий вираз виручки, еквівалентний вартості проданого об’єкта. Тобто обмінна вартість урівноважує економічні інтереси двох сторін операції купівлі-продажу підприємства-покупця і продавця як придбання і втрати однієї і тієї ж цінності.

Бізнесова вартість підприємства (вартість у використанні) формується її споживачем і тому є суб’єктивною (objective value). Суб’єктивність експлуатаційної вартості підприємства зумовлює істотні відхилення її від обмінної - об’єктивної, тобто існування варіативності.

Бізнесова вартість підприємства відображає його цінність з позиції бізнесового використання об’єкта, що генерує дохід від фінансово-господарської діяльності. Критерієм оцінки виступає ефективність бізнес-процесу підприємства.

Активною стороною у визначенні бізнесової вартості підприємства виступають його власники, які контролюють діяльність менеджменту компанії. Ключовою позицією власників у процесі контролю діяльності менеджерів підприємства за динамікою критеріюоцінки вартості фірми є фіксація моменту прийнятття рішення стосовно того, що для них вигідніше: продовжувати бізнес, чи продати підприємство. Доцільність продовження бізнесу є вагомою в тому випадку, якщо доход фірми перевищує той рівень, який може бути забезпечений при використанні суми вартості підприємства у інших видах бізнесу. Якщо це не так, тоді власники підприємства можуть виставити його на продаж.