2. Фактори дивідендної політики

Першим та найважливішим етапом формування дивідендної політики є визначення і оцінка факторів, які її визначають. У практиці прийняття фінансових рішень ці фактори прийнято розділяти на чотири групи:

1. Фактори, які характеризують інвестиційні можливості підприємства:

• стадія життєвого циклу компанії (на початкових етапах життєвого циклу акціонерна компанія змушена більше коштів інвестувати у свій розвиток,обиежуючи виплату дивідендів);

• необхідність розширення акціонерною компанією своїх інвестиційних програм (у періоди активізації інвестиційної діяльності з метою розширеного відтворення основних фондів та нематеріальних активів необхідність у капіталізації прибутку зростає);

• ступінь готовності окремих інвестиційних проектів (окремі підготовлені проекти потребують прискорення реалізації для ефективної їх експлуатації при сприятливій кон'юнктурі ринку); це в свою чергу, передбачає врахування життєвого цинлу товарної продукції, вищезазначене обумовлює необхідність концентрації власних фінансових ресурсів у ці періоди.

2. Фактори, що характеризують можливості формування фінансових ресурсів з альтернативних джерел:

• достатність резервів власного капіталу, сформованих у попередньому періоді;

• вартість залучення додаткового акціонерного капіталу;

• вартість залучення додаткового позичкового капіталу;

• доступність кредитів на фінансовому ринку;

• рівень кредитоспроможності акціонерного товариства, який визначається його поточним фінансовим станом.

3. Фактори, які пов'язані з об'єктивними обмеженнями:

• рівнем оподаткування дивідендів;

• рівнем оподаткування майна підприємства;

• досягнення ефекту фінансового ліверижу, обумовленим відношенням власного та залученого капіталу, що склався;

• фактичним розміром отриманого прибутку.

4. Інші фактори:

• рівень дивідендних виплат компаніями-конкурентами;

• невідкладність платежів за раніше отримані кредити (підтримання платоспроможності є пріоритетнішим завданням, ніж зростання дивідендних виплат)

• можливість втрати контролю над управлінням компанією (низький рівень дивідендних виплат може призвести до зниження ринкової вартості акцій компанії і масовому позбавленню їх акціонерами, що збільшує ризик поглинання акціонерної компанії конкурентами).

Оцінка наведених чинників та врахування власних стратегічних цілей, дозволяє визначити вибір того чи іншого виду дивідендної політики.

3. Види дивідендної політики

Практична реалізація визначених цілей передбачає такі підходи до формування дивідендної політики — консервативний, помірний (компромісний) та агресивний. Кожному з цих підходів відповідає окремий тип дивідендної політики

Політика «нульового» дивіденду полягає в невиплаті дивідендів взагалі. Це означає, що компанія свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії

Політика фіксованого дивіденду досить часто застосовується в практиці акціонерних корпорацій. Вона полягає у виділенні однієї і тієї самої абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію.

Прогресивна дивідендна політика — одна з найпопулярніших серед акціонерів. Перш за все тому, що вона передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію.

Деколи, за браком потрібних фінансових ресурсів акціонерні товариства вдаються до політики негрошових дивідендних виплат. У цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники

Деколи, не бажаючи застосовувати політику негрошових виплат та не маючи достатніх фінансових ресурсів для грошових дивідендних виплат, корпорація вирішує застосувати політику нагромаджених грошових дивідендів. У цьому випадку дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів

При організації дивідендної політики товариство має враховувати певні обмеження. По-перше, забороняється виплачувати дивіденди за простими акціями при наявності збитків. Товариство має бути платоспроможним і мати достатньо коштів для організації господарської діяльності. По-друге, незалежно від прибутковості товариство зобов’язане сплатити дивіденди за привілейованими акціями. По-третє, акціонерне товариство має право вводити власні обмеження або зміни у дивідендній політиці залежно від фінансового стану чи інших ситуацій, важливих для нього.

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за корпоративними правами кожної категорії приймають власники (загальні збори власників) підприємства за рекомендацією наглядової ради чи пропозиції виконавчих органів. Порядок повідомлення власників корпоративних прав про виплату дивідендів регламентується статутом товариства.