4. Резервний і додатковий капітал

Важливою складовою частиною власного капіталу є резерви. В широкому розумінні до резервного капіталу належать усі складові частини капіталу, призначені для покриття можливих у майбутньому періоді непередбачених збитків і витрат.

Резервний капітал класифікується:

• За джерелом формування:

- капітальні резерви (за рахунок власників та інших осіб);

- резервний капітал, сформований за рахунок чистого прибутку підприємствах;

• За способом відображення у звітності:

- відкриті;

- приховані;

• За обов’язковістю створення:

- обов’язкові;

- необов’язкові.

Резервний капітал може використовуватись на такі цілі:

• покриття збитків суб’єкта господарювання;

• збільшення розміру статутного капіталу;

• виплата боргів у разі ліквідації підприємства;

• виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінімально допустимий рівень);

• інші цілі, передбачені законодавчо чи засновницькими документами.

Додатковий капітал – це сума приросту майна підприємства, яка виникла в результаті переоцінки (індексації), безоплатно одержаних необоротних активів та від емісійного доходу (різниці між продажною та номінальною вартістю випущених акцій).

В офіційній звітності, а саме в першому розділі пасиву балансу, додатковий капітал відображається за двома рядками: додатковий капітал (р. 320) – відображається наявність та рух коштів, отриманих в результаті емісійного доходу та інший додатковий капітал (р.330) - це фінансові ресурси, які утворюються за рахунок:

• дооцінки та індексації основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів (при цьому треба мати на увазі, що при проведенні до оцінки пропорційно збільшуєть­ся і сума зносу активів);

• одержання у безкоштовному порядку будь-яких активів від сто­ронніх юридичних і фізичних осіб;

• внесків засновників та учасників понад розмір статутного капіталу і без рішення про його збільшення й перереєстрацію.

Напрямки використання додаткового капіталу:

• на покриття балансових збитків, за умови, що на ці цілі використали всі інші джерела;

• на збільшення статутного чи пайового капіталу;

• на покриття різниці між фактичною собівартістю вилученого капіталу, який анулюється та його номіналом.

Заборонено спрямування на збільшення статутного капіталу чи викуп власних корпоративних прав, якщо в балансі відображені непокриті збитки, та не допускається розподіл з метою виплати дивідендів у грошовій формі.

5. Звіт про власний капітал

Зміст і форма звіту про власний капітал і загальні вимоги до його статей визначаються П(С)БО 5. Норми стосуються підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності, крім банків і бюджетних установ. В додатку А дано форму звіту.

Метою складання звіту є формування інформації як бази аналізу щодо змін у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Читаючи звіт, можна з’ясувати основні чинники (операції), які вплинули на зміни у складі власного капіталу в цілому та окремих його позицій зокрема.

Звіт складається у вигляді шахової таблиці в розрізі статей, які включаються до складу першого розділу пасиву балансу та причин їх зміни.

Звіт про власний капітал складається на підставі балансу, звіту про фінансові результати, а також аналітичних даних до відповідних облікових регістрів.

Якщо залишки, які містяться в балансі, збігаються з даними, наведеними у звіті про власний капітал, то звітність складена правильно.