4. Декларація прав дитини (10959 р.) та Конвенція оон про права дитини – основні нормативні документи щодо прав дітей:

Вперше міжнародну стурбованість положенням дітей було висловлено Радою неурядових організацій „ Міжнародний союз порятунку дітей” прийнявши декларацію з 5 пунктів про пава дитини, відому як „Женевська декларація” 1923 року, яку було схвалено наступного року П’ятою Асамблеєю Ліги Націй завдяки зусиллям першопрохідника прав дитини Еглантина Джебба. Ця невелика декларація визначає початок міжнародного руху за права дитини[29с.2].

Женевська декларація складається з 5 основних принципів:

1. Дитині повинні надаватися всі засоби, потрібні для її нормального матеріального і духовного розвитку.

2. Голодна дитина повинна бути нагодована; хвора дитина повинна отримати допомогу; дитина, яка припустилася помилки, повинна бути виправлена; сироті чи безпритульній дитині повинен бути наданий притулок і догляд.

3. Дитина перша повинна отримувати допомогу під час лиха.

4. Дитина повинна мати дитинство і захист від усіх форм експлуатації.

5. Дитину потрібно виховувати в усвідомленні того, що її кращі якості повинні бути спрямовані на благо ближнім.

Після другої Світової Війни 1945р. було створено Організацію Об’єднаних Націй (ООН). Одним з перших рішень, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН, було створення дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), що є головним гарантом, механізмом захисту прав дітей в усьому світі[34].

Важливим документом щодо захисту дітей стала прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини, яка сьогодні є дороговказом на шляху збереження миру на землі. Ця подія сталася в Парижі. Перший текст, запропонований для обговорення, був записаним французьким правознавцем Рене Кассеном. У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток декларація отримала в пактах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення їх основних соціальних потреб.

Генеральна Асамблея ООН 20 листопада 1959 р. прийняла декларацію прав дитини – документ, що регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація була одноголосно ухвалена всіма 78 членами Генеральної Асамблеї ООН ( жоден з документів, навіть Загальна декларація прав людини, не приймалася одноголосно).

На забезпечення захисту прав молоді та дітей спрямовані такі міжнародні документи, як:

1966 рік – „Міжнародний пакт про громадянські та політичні права”, „Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права” ;

1974 рік – Декларація про захист жінок та дітей у надзвичайних обставинах та під час збройних конфліктів” ;

1985 рік – „Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі”, „Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей”.

Але центральне місце серед цих документів посідає Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. і ратифікована Верховною Радою 27 лютого 1991 року. Цей найбільш широко ратифікований документ встановлює в якості міжнародного закону всі права для забезпечення виживання, розвитку і захисту дітей[29].

Конвенція – це документ високого соціально-морального значення, заснованого на визнанні будь-якої дитини частиною людства, на виключенні дискримінації особистості. Вона підкреслює пріоритет інтересів дитини, спеціально виділяє необхідність особливого захисту держави і суспільства таких груп дітей: сироти, інваліди, біженці, правопорушники[24]

У жовтні 1990 року у Нью-Йорку, в штаб-квартирі ООН, зібра­лися глави держав та урядів з метою прийняття Декларації та Плану Дій для виживання, захисту та розвитку дітей. На Всесвіт­ній зустрічі на вищому рівні на захист дітей глави держав та уря­дів підтвердили свою рішучість впровадити в життя положення Конвенції про права дитини та окреслили конкретні цілі, яких мають досягнути держави в справі гарантування прав дітей про­тягом першого десятиріччя її дії. План дій, прийнятий на Всес­вітній зустрічі на вищому рівні став основою національних про­грам на захист дітей, які були прийняті урядами 155 країн.