- •Поняття і завдання психології виховання. Теорії виховання.
- •Теорії виховання:
- •2. Психологічні механізми формування особистості.
- •1. Соціальний механізм.
- •Психологічні механізми.
- •3. Вікові аспекти виховання
- •1). Виховання в дошкільному віці
- •2). Особливості виховання молодших школярів
- •3). Виховання підлітків
- •4). Можливості виховання в ранній юності
- •4. Показники і критерії вихованості школярів
- •6. Психологія самовиховання та перевиховання.
- •Основні методи самоволодіння:
Лекція № 5. Психологія виховання і самовиховання
План
1. Поняття і завдання психології виховання. Теорії виховання.
2. Психологічні механізми формування особистості.
3. Вікові аспекти виховання:
- виховання в дошкільному віці;
- особливості виховання молодших школярів;
- виховання підлітків;
- можливості виховання в ранній юності.
4. Показники і критерії вихованості школярів. Питання виноситься на самостійне опрацювання.
5. Психологія самовиховання та перевиховання.
Основні поняття: виховання, наслідування, зараження, ідентифікація, показники та критерії вихованості, самовиховання, ідеал, самопереконання, самокритика, самопримушування, самоконтроль, самооцінка, самонаказ, самонавіювання, перевиховання.
Література:
А. Основна:
-
Вікова та педагогічна психологія / За ред. О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – С.347-395.
-
Власова О.І. Педагогічна психологія. – К.: Либідь, 2005. – С.214-243, 270-273.
-
Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М.: МГУ, 1991. – С. 81-301.
-
Гамезо М.В., Петрова Е.А., Орлова Л.М. Возрастная и педагогическая психология. – М.: Педагогическое общество России, 2003. – С. 341-370.
-
Казанская В.Г. Педагогическая психология. – СПб.: Питер, 2003. – С.193-212.
-
Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія: Навч. пос. – К.: центр навч. літ., 2005. – С. 58-65.
-
Немов Р.С. Психология. – М.: Владос, 2003. – Книга 2: Психология образования. – С.377-388, 397-402.
-
Педагогічна психологія / За ред. Л.М. Проколієнко, Д.Ф. Ніколенка. – К.: Вища школа, 1991. – С.50-92.
-
Педагогическая психология / Под ред. Н.В. Клюева. – М.: Владос-пресс, 2003. – С.218-227, 318-321.
-
Сарычев С.В., Логвинов И.Н. Педагогическая психология. – СПб.: Питер, 2006. – С.84-124.
Б. Додаткова:
1. Анікеєнок О. Психологічні проблеми виховання / О. Анікеєнок // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2009. – №4. – С.34-35.
2. Маланов С.В. Процесс воспитания и психические закономерности развития личности / С.В. Маланов // Начальная школа: Плюс До и После. – 2003. – №6. – С.33-42.
3. Шуман С. Место воспитания в целостном процессе развития личности / С. Шуман //Дайджест педагогічних ідей і технологій «Школа-парк». – 2003. №2. – С.59-63.
Другим розділом педагогічної психології, після психології навчання, є психологія виховання. Згадаємо з вами, що називають «вихованням»? Відповіді студентів.
Так, дійсно, виховання – це процес свідомого, цілеспрямованого й систематичного формування особистості (що здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів), з метою її підготовки до повноцінного життя, самореалізації у суспільстві, до виконання певних соціальних функцій, прийняття соціальних ролей.
Виховання складає важливу функцію суспільства. Економічне й національно-духовне відродження України неможливе без переосмислення його складових — виховання нової людини як особистості. Виховання становить головну внутрішню сутність навчання і ґрунтується на трьох складових: діяльності, спілкуванні, взаєминах.
-
Поняття і завдання психології виховання. Теорії виховання.
Психологія виховання вивчає внутрішні психологічні механізми становлення і розвитку особистості загалом; окремих її властивостей, а також керування цим процесом.
Психологія виховання досліджує психологічні закономірності формування особистості в умовах цілеспрямованого педагогічного процесу.
Завданнями психології виховання є:
-
Головна задача виховання – формування і розвиток дитини як особистості, якій притаманні ті корисні якості, які необхідні їй для життя в суспільстві.
-
Вивчення закономірностей активного і цілеспрямованого формування особистості людини в онтогенезі.
-
З'ясування розуміння внутрішньої психологічної сутності виховного процесу.
-
Обґрунтування його мети, засобів і результатів, умов та механізмів.
-
Дослідження ролі вихователя у цьому процесі та закономірностей саморозвитку.
-
З’ясування як дитина оволодіває суспільним досвідом, практикою міжлюдських взаємин.
-
Формування єдиної теорії виховання.
-
Створення умов для становлення різнобічно й гармонійно розвинутої особистості, яка була б активною у суспільних та особистих справах та інші завдання.
Виховання починається з визначення його цілей. Ціль, або мета – це психічна модель можливого і необхідного результату дій. Цілі виховання не встановлюються назавжди і не є постійними в будь-якому суспільстві. Якщо змінюється система суспільного устрою і соціальні відношення – змінюються і цілі виховання.
Метою виховання є засвоєння дитиною цінностей. До розряду постійних цінностей відносять загальнолюдські моральні цінності. Вони у першу чергу і забезпечують собою цілі виховання на всіх етапах соціальної історії. Такі цілі пов’язані з поняттями добра і зла, порядності, гуманності і любові до природи. Це ще і духовність, відповідальність особистості за те, що відбувається з нею і навколо неї, скромність, людяність.
Поряд із загальними цілями виникають і спеціальні соціальні цілі виховання, які ми можемо описати лише приблизно. Спеціальні цілі виховання, що відповідають сучасним тенденціям суспільного прогресу, полягають у тому, щоб виростити школярів ініціативними, творчими, цілеспрямованими людьми, які честолюбиво намагаються до досягнення успіху.
Визначають наступні психологічні вимоги до виховного процесу:
-
включення особистості у значущу діяльність;
-
зміни соціальної позиції особистості в референтній групі;
-
урахування домінуючої мотивації особистості при конструюванні виховного процесу;
-
цілеспрямоване створення емоційно збагачених виховних ситуацій;
-
особистісно розливальне спілкування;
6. використання співпереживання як психологічного механізму у виховання
особистості;
-
систематичний аналіз вихованцем власних вчинків і вчинків інших, з’ясування їх наслідків для референтної групи.
На даному етапі розвитку суспільства в психолого-педагогічній науці виділяється особистісно зорієнтований підхід до особистості в процесі виховання. Особистісно зорієнтований підхід до виховання певною мірою ґрунтується на методологічних принципах західної гуманістичної психології: самоцінності особистості, глибокої поваги до особистості та емпатії до неї, врахування її індивідуальності.
Особистісно зорієнтоване виховання передбачає мету формування і розвитку у дитини особистісних цінностей. Таке виховання є перспективним, оскільки виходить із самоцінності особистості, її духовності і суверенності. Його метою є формування людини як неповторної особистості, творця самої себе і своїх обставин. Відповідне технологічне забезпечення має ґрунтуватись на діалогічному підході, який визначає суб'єкт-суб'єктну взаємодію учасників педагогічного процесу, їх самоактуалізацію і самоорієнтацію. Визначальним для особистісно зорієнтованого виховання має бути соціокультурний діалог у системі «педагог-дитина» на основі її розуміння, прийняття і визнання.
Як ми вже зазначали вище, одним із завдань психології виховання є формування єдиної теорії виховання. В сучасній Україні створюється нова система виховання, яка водночас є національною й інтернаціональною, вона ґрунтується на гуманістичних ідеях виховання, а її орієнтири узгоджуються з кращими надбаннями світової цивілізації, науки.
Кожна людина обирає для себе певну теорію виховання і виховує за нею своїх дітей. Давайте розглянемо різноманітні теорії виховання і визначимо, до якої теорії ви більш за все прихильні.