Лекція 9
Соціально-правовий захист та протидія насильству проти дітей та жорсткому поводженню.
План:
Основні міжнародні правові документи щодо запобігання насильству проти дітей.
Поняття насильства та його види.
Українське законодавство щодо протидії насиллю проти дітей.
Література:
Беллами, Керол. Положение детей в мире, 2000 г. / Директор и сполнитель Детского фонда ООН. - UNICEF, 2000. . 117 с.
Дитинство в Україні: права, гарантії, захист: (збірник документів): станом на 1 жовтня 1997 року / Український інститут соціальних досліджень; / Редкол.: В.І.Довженко (голова) та ін. . К.: Столиця, 1998. . Ч.1. . 245 с.
Конвенція про права дитини / Українська правнича фундація (Міжнародні документи ООН з питань прав дитини) . К.: Право, 1995. . 31с.
Матеріали дослідження з захисту прав дитини.-К.: Український інститут соціальних досліджень, 2001. - 150 с.
Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / За заг. ред. А.Й.Капської, І.М.Пінчук, С.В.Толстоухової. . К., 2000. . 260 с.
Соціальна філософія: Короткий Енциклопедичний Словник / Заг. ред. і укладання: В.П.Андрущенко, М.І.Горлач. . Київ-Харків: ВМП «Рубікон», 1997. . 400 с.УК).
Насильство переповнює життя українських громадян. Жорстоке ставлення до дітей, домашнє насильство, насильство в засобах масової інформації, незаконне насильство в міліції, катування, насильство на вулицях, яке перероджується у злочинність, насильство влади щодо громадян, насильницькі способи вирішення господарських спорів, рейдерство, економічне насильство, насильство як спосіб вирішення конфліктів тощо. Воно багатогранне та багатолике, воно спостерігається на вищих щаблях влади та на рівні життя та стосунків окремої людини, воно домінує в думках, словах, свідомості, щоденній поведінці… Можливість потрапляння в ситуацію насильства об’єднує й бідних і багатих, міських жителів та селян, схід та захід України.
Чому існує така ситуація? Чи можна її змінити (так і хочеться сказати – побороти, використовуючи все той ж насильницький дискурс)? Чи є альтернатива? Якщо можна, то який шлях до цього є найкоротшим та найефективнішим? Так, потрібні зміни у свідомості, потрібні зміни у освіті та культурі. Рівень виконання законів залишається низьким, але й сьогодні можна говорити про велику кількість прогалин в українському законодавстві в цій сфері. Воно потребує чисельних змін та доповнень. Без законодавчих змін не варто чекати покращення.
Насильство є складовою порушення прав людини, дотримання, забезпечення та захист яких не втрачає своєї актуальності. Навпаки, остання тільки зростає. В 2005 р. Європейський Суд з прав людини виніс 123 рішення проти України. В 2006 – 162. З 2001 по 2004 всього було винесено 23 рішення. Кількість справ, розглянутих Судом проти України швидко збільшується, і така тенденція за даними експертів буде посилюватися. Найактуальніші прояви насильства в українському суспільстві можна згрупувати наступним чином.
1. Катування як брутальний вияв насильства. Дані, які існують в цій сфері, не відображають масштабів явища. Потерпілі не можуть або не бажають свідчити, а працівники правоохоронних органів не поспішають розслідувати та викривати ці злочини. Це стосується і застосування незаконного насильства в міліції, й системи виконання покарань, і військових частин, і закритих лікувальних закладів та інших закритих установ.
Для того, щоб конституційні норми працювали, в державі має бути створений ефективний механізм попередження тортур. За рік, що минув після ратифікації Україною Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти тортур, лише недержавні організації активно намагалися впливати на створення такого механізму. За їх ініціативою та підтримкою активно їде процес розвитку діяльності мобільних груп з питань моніторингу дотримання прав людини в діяльності МВС України, які з повним правом можна розглядати як частину майбутнього національного механізму з запобігання тортур, створення Громадських Рад. Відповідальні державні структури, перш за все Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, так ані на крок не наблизилися до створення реальної системи захисту людей від тортур.
2. Незаконне насильство в кримінально-виконавчій системі. Система виконання катувань. Саме так варто називати Державний департамент України з питань виконання покарань. Українська ситуація тут не втомлює прогресом у бік зростання виховної та виправної функції системи – вона була й залишається монстром, який не дає можливості отримати інформацію про те, що відбувається в середині, а будь-які спроби зупиняє засобами, які схожі на сталінські – побиттям, катуванням та знищенням непокірних.
Намагання правозахисників допомогти тим, хто набрався мужності скаржитися на систему, а таких одиниці, а точніше близько півтисячі скарг за рік (для порівняння, на незаконні дії або бездіяльність працівників міліції тільки до Центрального апарату МВС України щорічно надходить більше 33 тисяч скарг від громадян України, що є свідченням лише одного – відкритості), здебільшого завершуються «застереженнями» з боку керівництва тієї ж системи – не втручайтеся в «наші» справи, а то гірше буде тим, кому ви намагаєтеся допомогти. І що, ж, насправді, стає гірше.
Викликає особливе занепокоєння ситуація, при якій, по-перше, керівництво ДДВП все робить для унеможливлювання передачі скарг засуджених до компетентних установ, проводить політику залякування родичів засуджених для того, щоб вони не скаржилися на дії або бездіяльність ДДУзПВП.
По-друге, існуючі проблеми керівництвом Департаменту не вирішуються, будь-яка критика розцінюється як «політичний тиск» або «політичне замовлення».
По-третє, в діяльності Департаменту та його керівних осіб спостерігаються постійні порушення Конституції України, законів України «Про звернення громадян», Кримінально-виконавчого кодексу України що призводить до систематичних порушень прав засуджених. Як результат, система виконання покарань не тільки не виконує притаманні їй функції, але погіршує криміногенну ситуацію в державі та сприяє зростанню насильства та злочинності.
3. Насильство в політичній сфері. Це й фальсифікація результатів виборів, а також намагання створення конституційно-коаліційної більшості всупереч волевиявленню народу. Одним з чинників такого насильства є існування тотальної депутатської недоторканності, яка закріплена в статті 80 Конституції України. Депутатська недоторканність є елементом правового статусу парламентарів майже в усіх країнах. Але головне, що відрізняє українську ситуацію – це наявність абсолютного імунітету, абсолютна невідповідальність народних депутатів перед законом, незалежно від змісту скоєних ними злочинів, як повна непідвладність народних депутатів силі законів, що, в свою чергу, порушує права інших громадян. Далеко не потрібно ходити: приклад з депутатом «Партії регіонів» Калашниковим, який побив журналістів СТБ та залишився непокараним - один з голосніших та доступних громадськості.
4.Економічне насильство. Воно проявляється у вигляді невиплати заробітної плати, виплат, а також у вигляді окладів та виплат, як менше прожиткового мінімуму. Нерівність доступу до матеріальних та фінансових ресурсів і як наслідок – неприродне, глибоке розшарування суспільства. Неможливість для абсолютної більшості громадян за рахунок власної праці забезпечити базові потреби людини: житло, медичне обслуговування, сучасний рівень освіти для дітей, здорове харчування тощо. Феноменом українського суспільства стала бідність серед працюючих людей, в тому числі з вищої кваліфікацією. В напівжебрацькому стані перебуває більшість пенсіонерів та людей похилого віку.
5. Різноманітні форми дискримінації (гендерна, расова, вікова тощо) в суспільстві як вияв насильства. Прояви расизму та ксенофобії частішають в українському соціумі. вбивства та побиття на расовому ґрунті, ксенофобні виказування, підозріле ставлення до людей з небілим кольором шкіри або інших, особливо «підозрілих» національностей. Мігранти, біженці та шукачі притулку стають є незахищеними від проявів агресії та насильства.
Вікова дискримінація особливо помітна на ринку праці: оголошення про прийняття на роботу переповнені вимогою щодо певних вікових рамок (від 25 до 35 – зустрічається найчастіше), обмежуючі реалізацію трудових прав громадян.
Сексуальні домагання на робочому місці є поширеною складовою насильства відносно жінок, але лише поодинокі випадки стають відомими громадськості в силу закритості цього явища та не реагування на нього правоохоронних органів.
6.Інформаційне насильство. Воно має багато проявів, серед яких закритість інформації щодо (без)діяльності державних установ та посадових осіб від суспільства. Крім того, це й незахищеність персональних даних та приватної інформації громадян.
Яким чином може громадянин України отримати інформацію про діяльність чи бездіяльність держави? Через друковані вісники про роботу державних структур, через інтернет-сторінки органів влади, а також на основі Закону України «Про звернення громадян». Але на практиці закритість роботи державних установ зростає. Наприклад, омбудсмен, будь-які питання щодо її (без)діяльності, фінансування роботи (з Державного бюджету!) вважає втручанням у роботу незалежного омбудсмена. Нещодавня аварія у Львівській області стала не тільки трагедією для місцевих громадян та підтвердженням непрофесіоналізму сучасного керівництва Мінтрансу, але й взірцем маніпулювання інформацією з боку урядових осіб держави.
У цій ситуації необхідно відстоювати принцип, що будь-яка діяльність уповноважених державою, суспільством або громадою осіб не може бути закритою для суспільства. Більш того, усі витрати, які зроблені з Державного бюджету Україні мають бути оприлюдненими та відкритими для моніторингу громадян.
Наступом на громадянське суспільство можна вважати й бажання створювати єдині реєстри громадян з усіма персональними даними, якими керуватимуть правоохоронні органи та приватні структури іноземних держав.
9. Торгівля людьми - це “здійснювані з метою експлуатації вербування, перевіз, передача, приховування або отримання людей шляхом погрози, силою або її застосуванням та застосуванням інших форм примушення, викрадання, шахрайства, зловживання владою або вразливістю стану або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для отримання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, щонайменше, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан та вилучення органів”.
Торгівля людьми розглядається як порушення прав людини, за яке повинні нести відповідальність держави. Але практичне застосування цього підходу виявляється досить складним, що не заважає активно декларувати його на міжнародному та національному рівнях. Проблеми виникають при переході від декларативних положень до формування політики “позитивних дій”, яка базується на підвищенні і зміцненні статусу людини в суспільстві, її прав, що в перспективі виключає саму можливість продавати чи купувати людей.
В Україні досі нема закону про соціальний захист українських громадян за кордоном. Недостатньо використовуються норми чинного законодавства проти шахрайства. Практично не працює програма захисту свідків. Немає правового захисту громадян від свавілля влади, бюрократизму, невиплат заробітної плати. Зусилля різних державних установ в боротьбі з торгівлею людьми є розрізненими та нескоординованими.
10. Насильство та жорстокість в засобах масової інформації займає не останнє місце в переліку насильницьких проявів в суспільстві. Одні назви можуть залякати: телесеріал «Проклятый рай» - телеканал 1+1, Пн.-Пт (20:00); д/ф «Дневник убийцы» - т-л К1, Вт. (20:00); д/ф «Ловцы ночных бабочек» - т-л «Інтер», Ср. (14:20); д/ф «Бегство из ада» - т-л «К1», Чт.(20:00). Передачі не мають таких жахливих назв, але їх зміст переповнений сюжетами насильства та жорстокості. Серед них: «Чистосердечное признание» – т-л «Україна», Пн. – Пт. (12:00, 19:00); ток-шоу «Окна» - т-л «ТЕТ», Пн.- Пт., 21:00; д/с «Цена любви» - т-л «ТЕТ», Пн. (12:00, 18:30), Вт. (18:30); кримінал – т-л «Сити», Вт.- Пт.(11:20) та багато інших.
Це все крутиться на телеканалах, в той час, як психологи, педагоги, соціальні психологи представники правозахисних та інших громадських організацій б’ють у дзвони. Суспільство також готове до змін, і про це свідчать й результати соціологічного опитування[1]: 23 % готові до повної заборони показу програм/фільмів з елементами насильства та жорстокості, 37 % вважають, що показ програм/фільмів з елементами насильства та жорстокості має відбуватися лише на спеціальних каналах, які необхідно оплачувати додатково, а 34 %, що вони мають показуватися лише в нічні години. І лише 6 % респондентів відповіли, що не вбачають необхідності в будь-яких змінах цієї ситуації.
Базовий Закон, який має працювати в цій сфері – «Закон про захист суспільної моралі». Так, відповідно до ст. 1 цього Закону, «... виробництво та обіг у будь-якій формі продукції еротичного характеру та продукції, що містить елементи насильства та жорстокості, дозволяються виключно за умови дотримання обмежень, встановлених законодавством». Мова йде про класифікування та кодування, показ лише в певні години. Які також визначені, але, як показує аналіз телепрограм, яких мало хто з власників телеканалів дотримується.
Громадськість також може активно впливати на цей процес. У тому числі через участь в Експертній Раді з питань захисту суспільної моралі. Вона є, але не працює. Знову ж таки реальний механізм контролю та потім відповідальності власників ЗМІ за порушення законодавства відсутні.
Основним правовим принципом захисту прав дітей є рівність усіх дітей. Рівність означає, що люди, незважаючи на всі їхні індивідуальні особливості та здібності, мають рівні права на повагу й особисту гідність.
Загальна декларація прав людини (1948 рік) п’ятдесят п’ять років тому проголосила право людини на життя, особисту недоторканість, заборону насильства, катування та жорстокого, нелюдського поводження й покарання, що принижують її гідність. Ця Декларація, посилюється основним законом нашої країни . Конституцією, в якій закріплено положення про заборону насильства над дитиною, зокрема, статтею 52 передбачено, що «будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом»[2].
Міжнародна Конвенція ООН про права дитини (частина 2, стаття 2) зобов’язала держави вжити всі необхідні заходи для «забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів або переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї»[3]. За статтею 19 Конвенції ООН, держави повинні вжити необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства [3]. Таким чином, дійсне забезпечення захисту прав і свобод дитини можливе тільки на основі визнання законів і норм стосовно дитини.
На жаль, як стверджують експерти з питань дитинства, щорічно 2-3 мільйони дітей стають жертвами жорстокого ставлення до них [1]. Проте й ця цифра занижена, оскільки діти часто соромляться або бояться розповісти про те, що над ними знущаються, або не знають іншого ставлення до себе і тому вважають його як норму.
На неблагополуччя наших дітей вказує й велика кількість безпритульних, жебраків, неповнолітніх злочинців, повій, токсикоманів, наркоманів та бездоглядних, дітей-інвалідів.
Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, праці відомих науковців, можна зробити висновок, що з питань захисту прав дітей наука вже має певні позитивні напрацювання. На сьогодні теоретично обґрунтовано низку питань, які стосуються соціально-правових проблем жорстокого ставлення до дітей (Бондаровська В., Голіна В., Демьяненко І., Малікова З., Міньковський Г., Руднєва О., Цимбал Є., Юзікова Н.).