Аналіз поглядів на захист прав дітей та стратегій боротьби за ці права.

Всесвітній рух за права дитини не є монолітним – він поєднує цілий спектр поглядів і напрямків, серед яких варто виділити:

1. Реформаторський напрямок – представники цього напрямку переконані, що дитина не є достатньо компетентною, проте її компетентність все ж вища ніж вважає суспільство, яке серйозно недооцінює здатність дітей приймати добре обґрунтовані, раціональні рішення. Тому слід знизити віковий ценз правової дієздатності та поступово розширювати коло прав, якими можуть користуватися діти.

2. Радикальний напрямок – прибічники цього напрямку вважають будь-яке обмеження прав дітей аморальним, адже всі люди є рівними у своїх правах. Будь-яка форма дискримінації, у тому числі за віковою ознакою, є аморальним злочином. Єдиний вихід – наділення дітей всіма без винятку людськими правами.

3. Прагматичний напрямок – прибічники цього напрямку, який поступово набирає сили у світі, вважають, що слід на практиці надавати дітям всіх громадянських прав для самостійного використання, якщо діти не доводять неспроможність у користуванні певними правами.

Аби досягти поставлених цілей, світовий рух за права дітей використовує чотири основні стратегії:

1. Дитяча адвокація – це найважливіша стратегія. Її метою є зміна систем, інституцій та законодавства у нашому суспільстві з метою забезпечення і розширення можливостей дітей у самовизначенні. Зусилля, спрямовані на допомогу окремим дітям, на жаль, не здатні змінити ситуацію в цілому. Потрібні структурні зміни – це і є завданням дитячої адвокації як ключової стратегії руху за права дитини.

2. Дослідження дитини – це рух за права дітей все більше усвідомлював необхідність розуміння ідей, прагнень, бажань та думок дітей, про які на той час знали дуже мало.

До певного часу соціалізація дитини розглядалася як процес пристосування її до суспільства. Лише коли дослідники навчилися бачити і сприймати світ так, як це робить дитина, вони почали співвідносити потреби дитини та суспільства.

3. Дитяча самоорганізація – у всесвітньому русі за права дітей існує думка, що на сьогодні досить багато уваги приділяється специфічним проблемам специфічних груп дітей, в той час, як багато проблем, спільних для всіх дітей, часто залишалися на другому місці. Одна з таких проблем – висловлення і захист своїх інтересів самими дітьми.

4. Створення мереж – одним з пріоритетів світового руху за права дітей стало налагодження зв’язків і взаємодії між різними зацікавленими людьми та організаціями, цілі яких часто є дуже близькими [8, с.11-12].

У вересні 1990 року відбулася Всесвітня зустріч у Нью-Йорку. Глави держав і урядів 71 країн та 88 інших високопоставлених делегатів дали обіцянку захищати дітей і полегшувати їхні страждання, сприяти всебічному розвитку людського потенціалу кожної дитини, а також тому, щоб діти самі усвідомлювали свої потреби, права і можливості. Після цього в результаті зусиль, початих у рамках глобального механізму партнерства у галузі імунізації, було практично покінчено з поліомієлітом, а високі і стійкі рівні імунізації дітей привели до того, що до кінця десятиліття в порівнянні з його початком дитяча смертність скоротилася на 3 мільйони випадків, і в даний час у країні нараховується більше дітей-школярів, ніж коли-небудь раніше.

Навесні 2001 року Всесвітній рух в інтересах дітей розпочав кампанію „Скажіть дітям „Так”. Ця кампанія була розпочата з метою передати послання від мільйонів людей до представників урядів. В Україні кампанію відкрито 26 квітня 2001 року. Вона мобілізувала громадськість України, сприяла проведенню багатьох заходів, які були направлені на підтримку дітей, зібрала побажання людей різного віку щодо забезпечення прав дітей. Сьогодні вже понад 1 млн. Українців сказали дітям „Так”.

Перебіг подій останніх десятиліть свідчить, що світовий рух за права дітей ще не досяг своєї кульмінації. Він знаходиться у стані формування і розвитку. Однак, незважаючи на позитивні зрушення в цій області, діти продовжують натрапляти на серйозні проблеми.

У міжнародному аспекті ідея прав дитини розвивалася поступово протягом багатьох сторіч. Але активізувався цей процес тільки в ХІХ ст.

З початку XX століття людство все більше уваги звертає на проблему захисту прав дитини, адже до того вважалося, що інтереси дітей природним чином співпадають з інтересами батьків, більше того, батьки краще знають, чого потребує дитина, тому виділяти дітей в окрему категорію громадян немає потреби.

У 1902 році Гаазька конференція з міжнародного приватного права визнала, що „інтереси дитини” є важливим критерієм конвенціях по захисту меншин.

У 1903 році шведська феміністка Еллен Кей видала книгу „Століття дитини”, яка стала широко відома і популярна в усьому світі, причому навіть серед тих читачів, які не мали відношення до освіти та виховання дітей.

У 1919 році Міжнародна Організація Праці прийняла Конвенцію, яка обмежувала мінімальний вік робітників. Слід зазначити, що цей документ діяв у міжнародному масштабі[51, с.14].