3. Структура і функції суспільства.

В історії людства були різні форми організації суспільного життя. На сучасному етапі існує певна усталена структура,яка складається з таких елементів:

- духовне життя

- ідеологія

- соціальні відносини

- політичні відносини

- побут та сімейне життя

- економічна діяльність.

Всі ці елементи суспільного життя є однаково важливими,тому що суспільство-це система,в якій неможливо визначити головне або другорядне. Кожен з елементів виконує свою функцію. Якщо у будь-якому з цих елементів відбуваються руйнівні,кризові процеси,то це неодмінно позначиться на якості та функціональності інших. І коли стверджують,що без успішної економіки або політики не може бути нормального суспільного життя,то слід зазаначити,що його не може бути і без стабільної сім'ї,культури,законності та моралі.

Хоча на певних етапах на перший план можуть виходити окремі сфери суспільного життя(економіки,державної політики та ін.). Нприклад,на сучасному етапі вихід з економічної кризи необхідний тому,що вона блокує розвиток освіти,культури,погіршує моральний стан суспільства. А без законодавчої бази,без політичної волі не може бути нормального економічного життя. Проте,цілком можна стверджувати,що економіка є загальною умовою,основою суспільного розвитку.

Основними функціями суспільства є:

- забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя(виробництво матеріальних благ для задоволення життєвих потреб,зростання добробуту);

- регулювання і організація суспільних відносин (забезпечення політичних і етичних гарантій виживання людства,упорядкування політичних,правових,моральних,релігійних відносин).

- накопичення і збереження людської духовності у формі науки,мистецтва,релігії,філософії.

4. Історичність буття суспільства.

Суспільство-це система,яка весь час розвивається,тобто воно є явищем іторичним,воно пройшло цілий ряд етапів,ступенів. В сучасному світі також існують різноманітні форми суспільства.

Тривалий час найпоширенішою у соціальній філософії був формаційний підхід до розвитку суспільства,засновником якого був К.Маркс.

Він розглядав суспільство як цілісну соціально-економічну,систему матеріальних,духовних та інших зв'язків,вирішальна роль в в якій належить економічному фактору. З усіх сфер суспільного життя він виділяв економіку,а з усіх суспільних відносин-виробничі,які є тою основою,на базі якої функціонує суспільство.

Аналізуючи розвиток виробництва к.Маркс виділив 5 типів соціально-економічних формацій:первісну,рабовласницьку,феодальну,капіталістичну і наступну-комуністичну. Він зробив висновок,що історія людського суспільства-це лінійне сходження від однієї формації до іншої. На його думку в кожній формації діють свої закони,але є і загальні закони,що пов'язують їх у єдиний процес світової історії.

У формаційному підході Маркса є багато позитивного,завдяки чому він має багато прихильників. Але є і певні недоліки головним з яких є спрощення,однобічність тлумачення історичного процесу.

У сучасній соціальній філософії утвердився цивілізаційний підхід до типології суспільства.

На відміну від формаційного,цей підхід фіксує увагу не лише на економічній і технологічній стороні,а на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства-економічній,політичній,культурній,моральній. Більший акцент при аналізі суспільства роблять на культурі,цінностях,цілях,ідеалах. При цьому у межах одної цивілізації можливі різні формації.

Цивілізація розуміється як найзагальніший рівень людського суспільства. Сьогодні загальноприйнятим є поділ історії на 3 типи цивілізацій:

- традиційна (аграрна);

- індустріальна (техногенна);

- постіндустріальна (інформаційна).

Аграрна цивілізація виникла в 6-8тис.р.тому,коли люди перейшли від споживацьокого типу діяльності (охота,збиральництво та ін.)До продуктивного.

Поява індустріальної цивілізації пов'язана з появою машинного виробництва в XVII-XVIIIст.

Інформаційна революція,яка відбувається в сучасному світі,вважається початком нової постіндустріальної цивілізації.

Автором цієї концепції був Д.Белл,який доводив,що розвиток науки і техніки призвів до змін в соціальній структурі суспільства,де власність втрачає своє значення,а вирішальним стає рівень освіти і знань. Основою цієї цивілізації є інформація,інформаційні технології.

На думку О.Шпенглера(1880-1936),А.Тойнбі(1889-1975)загальносвітової культури і історії немає,а є ряд культур(-наприклад,єгипетська,індійська,вавилонська,китайська,греко-римська,арабська,західноєвропейська)кожна з яких існує певний час,після чого вона перероджується в цивілізацію і гине. Соціальні процеси,які відбуваються в кожній цивілізації,є аналогічними,а тому історія не є лінійним сходженням від "нижчого до вищого",як в формаційному підході,а є нелінійним процесом розвитку кожної цивілізації.

Порівнюючи формаційний і цивілізаційний підходи,можна зробити такі висновки:

1)формаційний підхід охоплює розвиток суспільства в цілому,розглядаючи його як єдиний процес,

цивілізаційний досліджує частину суспілства(окрему цивілізацію),а суспільство в цілому сприймає як статичне.

2)формаційний особливу увагу приділяє економічним факторам,

цивілзаційний-духовним факторам.

На сучасному етапі робиться спроба використати позитивні ідеї цих альтернативних підходів і комплексувати їхні недоліки.

Виник так званий монадний підхід,який розглядає всесвітню історію як єдиний процес,але який,у свою чергу,складається з безлічі історичних індивідів(соціумів);увага акцентується як на загальному в різних країнах,так і на їх особливостях,неповторності. Тобто,в монадному підході враховуються узагальнюючий підхід формаційного і і ндивідуалізуючий цивілізаційного.