2. Філософія Стародавнього Китаю

Значний внесок у розвиток філософії зробили мислителі Стародавнього Китаю, де також спостерігається велике розмаїття філософських ідей. В ній менше місця займали проблеми світобудови, хоча і тут були певні досягнення, а більше проблеми людини, побудови досконалої держави, управління суспільством.

В Китаї також є єдиний духовний канон життя, подібний Ведам – це «П`ятикнижжя» («У-цзінь»):

1. Книга пісень або віршів;

2. Книга змін;

3. Книга літописів;

4. Книга історій;

5. Книга ритуалів.

Важливу роль відігравало поняття неба. Говориться про єдність світу; першоосновою світу вважається матеріальне, природне начало – «ці» і 5 стихій: вода, вогонь, метал, дерево, земля.

В одній із версій, світ утворив першопредок Пань-Гу, який, розколовши первинне яйце, відділив Небо від Землі. На Небі запанували ідеальні закони, на Землі – панують стихійність і випадковість. Людина і держава поєднують властивості як Неба, так і Землі. Тому перед людиною стоїть вибір між двома типами поведінки. Все в світі є результатом взаємодії двох протилежних начал – Інь і Ян.

Інь – це темний, вологий, пасивний – жіночий початок буття.

Ян – світлий, сухий, активний – чоловічій.

Взаємодіючи Інь і Ян створюють 5 стихій, з яких складається все суще.

Давньокитайськи джерела говорять про 100 філософських шкіл, але основними були конфуціанство, даосизм, моізм, легізм.

Конфуціанство виникло в VI-V ст. до н е засновником його був Конфуцій (Кун Фу Цзи).

У тлумаченні світобудови Кун виходив з уявлень попередніх епох, а головну увагу він приділив проблемам людських стосунків, людської поведінки, сім’ї, управління державою.

За Конфуцієм поведінка людей, їх суспільний статус залежать від «закону Неба», який людина повинна розуміти і наслідувати. Основними в ньому є:

1. принцип жень – людинолюбство «Не чини іншим того, чого не бажаєш собі». Тобто принцип гуманізму. Люди мають бути великодушними, правителі також повинні подавати підлеглим приклад особистої високоморальної поведінки, піклуватися про них як батько.

2. принцип сяо – повага до старших, (дітей – батькам, меншого – старшому, підлеглих – начальнику, дружини – чоловікові) – тобто принцип субординації.

3. принцип лі – дотримуватись традицій, ритуалів, звичаїв суспільної поведінки. Це означало знайти своє місце в суспільстві, сумлінно виконувати свою справу і не втручатися у справи інших. Тоді в державі буде порядок і спокій. («Правитель завжди буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком, син – сином»).

Конфуцій казав: «Я наслідую старовину, а не вигадую, вірю у старовину та полюбляю її».

Тих, хто дотримується цих принципів Конфуцій називав «благородними», «шляхетними», решту – «низькими».

«Благородна людина» вимоглива до себе і поблажлива до інших, прагне до самовдосконалення, вміє володіти собою, поміркована в словах і вчинках.

«Низька людина» не має принципів, діє під впливом юрби або життєвих потреб, дбає лише про зиск.

Конфуцій казав: «Благородний муж дбає про обов’язок, а низька людина – про зиск».

Даосизм ( VI ст. до н. е.) виник паралельно з конфуціанством. Засновником був Лао-Цзи. У нього на першому плані - осмислення світобудови, людину виведено з космічних законів. Лао критикує релігійну, зокрема теорію створення світу богом. Основна ідея життя природи і людини підкоряється не небу, богам а космічному закону дао. Дао – це всезагальний закон, закон самих речей, явищ і людей, які привносить порядок у хаос.

Цей закон не залежить від бога, ні від людини. Осягнути дао означає пізнати цей закон і рахуватися з ним. З цього випливає ще один принцип даосизму - «принцип недіяння». Лао-Цзи казав «мудрець, який пізнав дао є бездіяльним». Пояснюється це тим, що якщо все в світі розвивається за законом дао, який людина не здатна змінити, тому вона не повинна втручатися і порушувати природний хід речей. Людина повинна в усьому наслідувати природу і бути в житті споглядачем.

Теоретик даосизму Ян Чжу проголошував принцип себелюбства «все для себе». Він високо цінував земне життя. Визнавав природність пристрастей і насолод, заперечував віру у безсмертя. Але через століття даосизм, так як і конфуціанство, і буддизм перетворився на релігію. Дао стали розглядати як надприродну божественну силу.