5.Вихідні цінності людського буття. Свобода.

Важливу роль у житті людини і формуванні особистості відіграють цінності.

Цінність-це значущість чогось для людини. Філософське вчення про цінності називається аксіологія,яка вивчає закономірності створення людиною систем цінностей,символів.

Людство в цілому і кожна культура формує певну систему цінностей,завдяки яким людина вибудовує свою поведінку,які наповнюють її життя змістом. Кожна людина поводиться відповідно до певних цінностей,які розвиваються,уточнюються,модифікуються,хоча при всій їх мінливості,цінності досить стабільні і не піддаються суттєвим змінам.

У загальному сенсі цінностями є: істина, добро, краса, свобода, справедливість і т.д. При більш конкретному розгляді виділяють економічні, політичні, естетичні, моральні, релігійні та інші цінності.

Найголовнішою цінністю для людини є саме людське життя,яке є змістом сучасного гуманізму. Воно є найціннішим для кожної людини,а також з точки зору загальнолюдської,тому що людина-це унікальний біологічний вид,найвища ланка в ланцюзі розвитку живих істот,зникнення якої призвело б до руйнування гармонії в природі.

Важливою для людини цінністю є право на вибір життєвого призначення,тобто,право розпоряджатись своїм життям належить саме людині.

З цього випливає наступна за важливістю цінність-свобода. Проблема свободи давно хвилює мислителів починаючи з античних часів. Підходів до її тлумачення дуже багато.

На перший погляд,свобода є відсутністю опру,обмежень діям людини. Насправді це неможливо,це абсолютно нереальна для людини ситуація.

Виділяють такі основні підходи до розуміння свободи:

1.волюнтаризм-наполягання на необмежених можливостях дій людини виключно за її бажанням. Наприклад,І.Кант і Й.Фіхте настоювали на приматі в житті людини практичного розуму. А.Шопенгауер,Ф.Ніцше,Ж. - П.Сартр вважали,що мотиви вчинків людини виникають спонтанно, випадково,ірраціонально-в цьому вони бачать свободу людини. «Людина приречена на свободу» - казав Ж. - П.Сартр. Людина нібито віддана власному свавіллю,яке проголошується як свобода.

2.фаталізм-заперечення будь-якої свободи,віра в те,що все в людському житті визначено на перед і непідконтрольне людині.

Наприклад,античні мислителі доводили вродженість людських вад і чеснот. Арістотель казав – «не у нашій владі бути хорошими чи поганими». Протестантські теологи М.Лютер і Ж.Кальвін вважали,що людська доля визначається Богом,тому що божественна всемогутність і всезнання несумісні зі свободою людської долі. Б.Спіноза,новочасний мислитель,стверджував,що уявлення людини про власну свободу є лише наслідком її неуцтва і невігластва. З.Фрейд вважав,що вчинки людини обумовлені несвідомими потягами.

На думку багатьох,однією з найбільших розроблених концепцій свободи є в марксизмі,якій відкидає як волюнтаризм,так і фаталізм і звертає увагу на те,що приходячи в світ люди попадають в певні конкретно-історичні умови,певні соціальні відносини,в певне культурне середовище і змінити цього не можуть,тобто вони попадають в необхідність. Проте,люди мають певну свободу волі у виборі цілей і шляхів,оскільки завжди існує не одна,а кілька реальних можливостей для їхніх дій. Отже,свобода не абсолютна,а відносна. І чим розвинутіша людина,тим більше варіантів досягнення мети вона має,і тим більшою є її свобода. Таким чином рівень свободи залежить від поєднання багатства внутрішнього світу людини,її соціального досвіду та об’єктивних можливостей зовнішнього світу.

Отже,свобода не є відсутністю меж,а є подоланням,розширенням цих меж. Свобода передбачає можливість змінити необхідність,по-іншому її упорядкувати.

Відрізняють такі види і прояви свободи:

• Зовнішня свобода-це можливість змінювати обставини життя реально.

• Внутрішня свобода-вміння зберігати розкутість і сміливість думки за будь-яких життєвих обставин.

• Свобода дії,коли людина не заблокована фізично(індивід,в’язниця)

• Свобода волі,коли людина сама формує своє ставлення до будь-чого.

Таким чином,свобода-це не те,що надано людині,а те,що вона здобуває своєю думкою,волею та дією.