1. Філософія Стародавньої Індії

Перші філософськи погляди з’явились за декілька тисячоліть до н. е. в Єгипті і Вавилоні, а перші філософськи школи – в Індії, 1,5-1тис. рр. до н. е. Канонічні джерела індійської філософії були стародавні міфологічні тексти – «Веди» («- знання») і роз’яснення до Вед – упанішади («- сидіти поруч»).

В них існують різні школи і напрямки філософського мислення – і релігійно-ідеалістичні і матеріалістичні. В перших сили природи сприймаються як божества, перед якими людина безсила, а в других дійсність пояснюється реально існуючими речами, з самої природи. Наприклад, виникнення світу пояснюється:

а) шляхом самозосередження всесвітнього духу – Брахмана.

б) з яйця, шляхом самозародження.

Основними в Ведах є вчення про Брахман і Атман. Брахман – вищий духовний початок, який породжує, відтворює, підтримує все суще, в тому числі і людину, яка має індивідуальну душу – Атман, тотожний Брахману.

Істотне місце у Веданті займає проблема спокутування. Доля людини - це безмежне коло перевтілень її душі – САНСАРА, яка підкоряється закону КАРМИ – відплати за попереднє життя.

Але людина здатна подолати космічний закон карми, звільнитися від безмежного кола перевтілень і досягти НИРВАНИ , коли Атман зіллється з Брахманом, в результаті чого настає стан вічного спокою і блаженства – МОКША.

Досягти Нірвани можливо шляхом самовдосконалення (усвідомлення відмінності між вічним і не вічним буттям; відмова від будь-якої матеріальної винагороди, спокій духу, помірність, відчуженість, терпіння, зосередженість, віра).

Іноді Нірвану описують так: у суцільній темряві на поверхні океану плаває лампа з вогником, що ледь освітлює невеличку частину простору. Олія у лампі поступово вигоряє і вогник згасає. Коли він згасне остаточно, ніхто не зможе сказати, де небо, де вода, а де лампа. Все розчиниться у всьому. Таким чином відбувається розчинення індивідуального в загальному (шляхом духовного самозаглиблення).

Німецький письменник, знавець східної філософії пояснював це так: «коли Власне «Я» буде цілком подолане і умре, коли змовкнуть в серці всі порухи й пристрасті, тоді має прокинутися заповідне в людському єстві, найпотаємніше, що вже перестало бути власним «Я», - прокинеться велика тайна.»

Одного разу Чжуану Чжоу наснилося, що він – метелик, який весело пурхає. Він насолоджувався від всього серця і не усвідомлював, що він Чжоу. Раптом він прокинувся і не міг зрозуміти: чи снилося Чжоу, що він метелик, чи метеликові – що він Чжоу. Це і зветься перетворенням речей.»

В цілому в індійській філософії роздуми про людину превалюють над роздумами про зовнішній світ.

В Індії сформувалось декілька вчень про те, як самовдосконалюватись, щоб звільнитись від безкінечних перевтілень – блукань душі і досягти нірвани:

джайнізм – закликав до суворого аскетизму і не заподіяти шкоди жодній істоті – тоді вона переможе карму;

йога шляхом вважає гармонізацію фізичного, психічного та духовного станів людини ( людина – система з 4 підсистем – мінерало-, рослино-, тварино-, людино людина).

В Індії на основі Вед виникло багато різних філософських шкіл, які можна розділити на 2 групи: ті, що визнають авторитет Вед – ортодоскональні і ті, що вносять своє тлумачення – неортодосканальні. Неортодоксальними були школи матеріалістичного напрямку локаята та чарвака. (VIII – VIII ст. до н. е.)

Локаятники заперечували потойбічний світ і вважали своїм завданням вивчення земного світу, що оточує людину, вони критикували релігійні положення Вед, заперечували пекло і рай, стверджували що душа людини існує разом з тілом і з ним помирає, а тому треба жити повнокровним та щасливім життям на Землі, насолоджуватись ним (гедонізм).

Близькі до локаяти чарваки, заперечували брахман і атман, карму, єдиною реальністю вважали матерію, яку ототожнювали з 4 елементами – земля, вода, вогонь, повітря – з поєднання яких виникають усі речі.

Чарваки стверджували, що реальними є лише страждання і насолода чуттєвим.

А метою людського буття є одержання насолоди, навіть якщо вона може бути поєднана зі стражданням.

Вайшешіка ( VI- V ст. до н. е.) вважали, що причиною страждань людини є незнання ними сутності буття, тому шляхом позбавлення від страждань вони вважали пізнання навколишнього світу і поширення цих знань серед людей. Вони відомі як просвітники.

На їх думку світ складається з різних найдрібніших частинок – АНУ, які є вічні створювані і незнищувані, але об’єкти, які з них виникли, минущі, мінливі, непостійні.

Але найважливішим напрямком індійської філософії став Буддизм ( VI- V ст. до н. е.), який дає оригінальне трактування світобудови: реальність, доступна чуттєвому сприйняттю, є не справжньою ілюзорною. Насправді існують лише енергетичні вузлики, згущення – ДХАРМИ, які перебувають в збудженому, динамічному стані. Вони весь час з’єднуються, переплітаються, створюючи об’єкти реального світу, в тому числі і люди – це певні вузлики дхарм. Саме тому буття - це безперервне становлення, в світі весь час відбуваються безкінечні переміни, вічне виникнення і знищення.

Але основну увагу буддизм приділяє людині і зокрема пошуку шляхів перервати коло перевтілень (Сансару) і досягти нірвани.

Будда проголошує «4 діамантові істини»:

1. Життя - це страждання.

2. Причиною страждань є бажання і жага життя.

3. Припинити страждання можливо лише шляхом відмови від бажань і жаги життя.

4. Шлях до позбавлення від страждань є восьмиступеневим: правильне розуміння, правильне рішення, правильна мова, правильне устрімлення, правильне життя, правильна увага, правильне зосередження…

Людина, яка здатна пройти цей шлях стає Буддою, і позбавляється будь-яких хвилювань та розчиняється у невимовній тиші. Т.ч. світу буддизм пропонує шлях відречення від життя, шлях самозаглиблення у свій внутрішній світ.